Доступність посилання

ТОП новини
15 Серпень 2018, Київ 15:47

Актора знайшли в нетрях Кенії


Режисер фільму «Стікс» Вольфганг Фішер

Режисер фільму «Стікс» Вольфганг Фішер написав сценарій дев’ять років тому, коли проблема міграції ще не була настільки кричущою. І сьогодні історія звучить набагато актуальніше, аніж в 2009 році, коли майже ніхто не говорив про хвилі міграції в Європу. Фільм виграв чотири нагороди на «Берлінале» і сім премій на інших кінофестивалях. В Одесі, де відбулася українська прем’єра, стрічка бере участь в міжнародній конкурсній програмі міжнародного кінофестивалю. Фішер розповів Радіо Свобода, як знайшов одного з головних акторів в нетрях Найробі, чому метафори настільки важливі для нього і на яке питання має відповісти кожний глядач.

– Зрозуміло, що фільм присвячений проблемі міграції. Коли вам спало на думку зняти цю стрічку?

– Я написав сценарій близько 9 років тому. Це набагато раніше, аніж проблема міграції досягла свого піку. Сьогодні він схожий майже на документальне кіно – громадські організації, які рятують людей у морі, обвинувачують у торгівлі людьми. Те ж саме відбувається із моєю героїнею в фільмі. Тема міграції буде актуальною ще кілька десятиріч, і коли я писав сценарій, я хотів поставити питання, дослідити цю тему.

Ми нікого не хотіли обвинувачувати, не хотіли ділити людей на гарних і поганих, тому що проблема дуже складна. Чого ми хотіли, так це змусити кожного глядача побувати в шкірі головної героїні і вирішити, що б він зробив на її місці. Міграція – це велика проблема. З одного боку, люди голодують, помирають і тонуть в океані, і ніхто нічого досі не робить з цього приводу. Це питання ціни людського життя.

– Чи не хочете ви запросити в партнери для показів у Європі громадські організації, які рятують мігрантів?

– Ми робили фільм разом із ними. Коли ми досліджували цю тему, такі організації нам дуже допомогли. Нашими партнерами також виступили військові і берегова охорона – всі нам допомагали. Навіть біженців у фільмі грають люди, які насправді перетнули океан, ризикуючи власним життям. Це було важко, тому що ми хотіли уникнути будь-яких кліше.

– Головна героїня – професійна акторка, а що стосується її партнера, як ви знайшли цього підлітка?

– Це було непросто. Я не хотів влаштовувати кастинг в європейських містах, Берліні, Парижі чи Лондоні. Мені допоміг мій друг, режисер Том Тиквер. Він знайшов школу в нетрях Найробі, столиці Кенії, де діти можуть займатися творчістю – танцювати, малювати, грати в театральних постановах. Ми з Сюзанною (Сюзанна Вольф – виконавець головної жіночої ролі – ред.) провели там кастинг і з сорока хлопців обрали Гедеона (Гедеон Одуор Уекеса – виконавець головної чоловічої ролі – ред). Це була велика вдача, хоча Гедеон ніколи навіть не виїжджав до центру Найробі, ніколи не літав на літаку і навіть не вмів плавати. Ми навчили його плавати в басейні, а потім йому довелося зніматися посеред океану. Це був великий виклик і велика подорож для нього. Зараз в нього два кастинги, зокрема в Голлівуді, він навчається і в нього все добре. Коли ми знімали фільм, йому було тринадцять, зараз – п’ятнадцять.

Гедеон Одуор Уекеса
Гедеон Одуор Уекеса

– Як Гедеон реагував на сюжет фільму?

– Для нього це була, перш за все, шалена подорож і шалений досвід. Він усвідомив реакцію західного суспільства, дізнався від біженців про їхні сумні пригоди. І він якось мені сказав, що сподівається, що іншим людям не доведеться переживати такий досвід.

– Щодо зйомок в океані: ви використовували дрони чи гелікоптери?

– Ні, ні, ні (сміється)! Ми хотіли, щоб все було природно, в нас там навіть жодного ефекту немає. Ми все знімали на цій яхті, а в мене до зйомок не було ніякого досвіду виходу в море на вітрильному судні. Перед тим, як вийти в море, я отримав невеличку практику на озері в Берліні, але в океані ми потрапили в справжній шторм. І ми опинилися на цьому одинадцятиметровому судні, ніхто не може вийти, а сила вітру сягає 8–9 балів (швидкість вітру 17–24 метри за секунду – ред.) Було важко.

– Тобто вся знімальна група була на одному судні?

– В нас було ще одно судно, рятувальний човен, з якого ми знімали яхту. І все.

– У Сюзанни Вольф, судячи з поведінки в кадрі, є певний досвід подорожей під вітрилами?

– В неї була ліцензія на кермування невеличкими судами, але лише для озер. Вона ніколи не була у відкритому морі, тому довелося багато тренуватися. Вона також багато тренувалася, щоб зіграти лікаря швидкої допомоги. Ми багато часу витратили на підготовку до зйомок.

Сюзанна Вольф
Сюзанна Вольф

– Ваша кінострічка наповнена метафорами – і назва фільму, і назва острова у фільмі, і багато іншого. Але я не зміг зрозуміти одного – ви починаєте фільм з гібралтарських мавп. Чому?

– Гібралтар – це дуже особливе місце, край Європи. Там дійсно багато мавп, і є навіть міф: поки вони живуть на острові, він належатиме Великій Британії, а якщо зникнуть – то він повернеться Іспанії. Я показую мавп в місті, людей в кадрі немає, і це змушує вас відчути невпевненість у світі, його розбалансованість. Нібито щось пішло не так.

– Чому взагалі метафори настільки важливі для вас в цьому фільмі?

– Ми хотіли зробити дуже просту історію – там немає музики, майже немає діалогів, немає складного сюжету. Ми просто йшли за сценарієм. Метафори були для нас вкрай важливі, тому що завдяки їм маленька історія зможе розповісти про більш масштабні речі. Це просто дві людини, жінка і хлопчик, які зустрічаються на річці Стікс – вона відділяє живих від мертвих.

– Що б ви зробили на місці головної героїні?

– Це складне питання, справді складне. Ми говорили з моряками, які насправді потрапляли у схожу ситуацію, і деякі з них вимикали вогні і залишали біженців у морі. Я не можу судити, тому що я ніколи не був у такій ситуації. Це можна порівняти із іншими ситуаціями в житті. Наприклад, коли ти їдеш по дорозі, бачиш постраждалих на узбіччі і вирішуєш – зупинятися чи ні. Кожного разу складно вирішити, і саме це питання ми хотіли поставити перед глядачами.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG