Доступність посилання

ТОП новини
19 Серпень 2018, Київ 01:08

«У моєму житті немає Росії» – Анастасія Приходько


Анастасія Приходько

Про втрачений російський ринок, про артистів із обох боків барикади та про новий телевізійний проект «Секретний фронт» розповідає українська співачка Анастасія Приходько.

– Коли Ви востаннє були в Криму?

– 8 березня 2014 року.

– Коли зможете поїхати туди знову?

– Коли Крим позбавиться від російського флоту, який там стоїть, і коли всі окупанти підуть із тієї землі.

– Багато (українських) музикантів досі працюють на російському ринку. Як Ви до цього ставитеся?

– Наші хлопці тримають наші кордони, і кожного дня в нас «двохсоті» або «трьохсоті». Я не зможу дивитися їм в очі, коли я зроблю те, що роблять деякі наші артисти. Я вважаю, що це зрада.

– Московський музичний журналіст Артемій Троїцький написав у блозі: «Віктор Цой не служив в армії ...». Далі він продовжує: і Андрій Макаревич не служив в армії, і Шевчук, і Гребенщиков, і Кінчев, і так далі. І він підтримує музикантів, які відмовилися від участі в рок-фестивалі «Нашествие», де буде вербувальний пункт до російської армії. Хлопці сказали: «Рок – це територія свободи» і відмовилися від участі. Люди їздять і підтримують українську армію. Дивіться, і там, і там – армія, і там, і там – музиканти. Для Вас є різниця? І в чому вона?

– Ми – одна велика сім'я. Ми об'єдналися, тому що в нас війна. І так, є, звичайно, і зрадники. А російська армія – це кабала, це знущання. Солдати, які потім звідти виходять, – це вже не люди. І всі ці хлопці, рок-н-рольщики, які відмовилися від участі в фестивалі, реально розуміють, що творить влада в цій країні, вони не хочуть брати в цьому участі. Це вдвічі заслуговує на повагу, оскільки в їхній країні це в сто разів, у мільйон разів складніше.

– Настю, Ви ж теж втратили російський ринок – Вам робив аранжування Костянтин Меладзе, Ви засвітилися на їхній «Фабриці зірок», а зараз усе це втрачено. Чи не шкодуєте?

В Україні концертів відсотків на сімдесят менше, але я не шкодую жодної хвилини, що в моєму житті немає Росії... Ми хочемо миру

– Боже збав, звичайно ж, не шкодую. Так, в Україні концертів відсотків на сімдесят менше, але я не шкодую жодної хвилини, що в моєму житті немає Росії. Вона руйнувала мене протягом усіх семи років, що я там жила. Це вкрай складні люди. Це люди, які борються за своє місце під сонцем, у них немає ні любові, ні жалості. А тут у мене є найголовніше, тут у мене є волонтери, які допомагають нашим хлопцям, у мене є наша армія, у мене є добровольці. У нас є мета, ми хочемо миру, ми хочемо жити нормально.

– Кілька днів тому тут сиділа унікальна піаністка Христина Михайличенко, вона з сім'єю переїхала з Криму. Їм ще в Криму викладачка Христини пропонувала на вибір: ось Пітер, ось Москва, ось концерти, ось конкурси. «Ні, дякую, – сказала мама, – ми їдемо додому, в Україну». А у Вас були схожі пропозиції?

– Досі є. Досі телефонують деякі божевільні й кличуть у Пітер на концерти. Не знаю, може, вони не в курсі, що я, де я, що тут у нас, але я ще раз кажу. Дуже приємно, якщо 13-річна дівчинка це розуміє. У неї забрали дім – ну як вони можуть їздити й розважати ворога? Ви можете собі це уявити? Ви можете собі уявити, щоб Клавдія Шульженко поїхала до Німеччини? І мені приємно, що в нашій країні багато артистів розуміють, що відбувається, і не їдуть туди. І я впевнена, що Віталій Козловський продався за 3 рублі й 2 копійки, я не думаю, що йому дали два мільйони євро, щоб він вийшов і сказав: «Росіє, з днем перемоги!» (український співак 9 травня виступив у Москві на концерті до російського свята «День перемоги» – ред.).

– А немає ностальгії за тим, що було до війни?

У нас у країні зараз є «ракова пухлина» – російські окупанти. Ми всі, кожен із нас – як ліки

– У нас у країні зараз є «ракова пухлина» – російські окупанти. Ми всі, кожен із нас – як ліки. Хто вміє співати, хто – діставати безпілотники, хто – надавати медичну допомогу. Ми всі боремося з цією пухлиною під назвою Росія. Нашу країну намагаються розхитати, розділити, поділити, і ми боремося. Ну не мені ж вам це пояснювати?

– Ви пояснюєте це нашим слухачам. Я знаю, Ви закінчили великий знімальний проект «Секретний фронт» на ICTV. Про що це і коли дивитися?

– Формат програми – ось прямо «мій», вона вийде у вересні. У ній я розповідаю і про Другу світову війну, і про те, що відбувається зараз у нас у країні, про ту ж Росію. Це було досить складно, тому що я вчила сценарій повністю напам'ять, без суфлерів, моніторів і українською мовою. Я дуже пишаюся цією роботою. Це було мега-складно – і це моя особиста перемога.

– А як Ви ставитеся до збільшення квот для української мови на радіо і телебаченні?

Якби ми об'єднувалися і боролися за українську музику, за українську мову, за українське кіно, то російська мова сама би відпала

– Добре. Якби ми об'єднувалися і боролися за українську музику, за українську мову, за українське кіно, то російська мова сама б відпала. Нам не потрібна ця прихильність. Її треба відрізати, як апендицит, і викинути.

– Але ж американська англійська не є власністю Великої Британії, австралійський англійська –​ це не власність Великої Британії. Або має пройти триста років?

– Тоді чому в Росії не звучить киргизька музика на радіо? І немає українських шкіл? Чому в нас повинен звучати Григорій Лепс? Я за те, щоб було більше європейських музикантів, більше американських. Так, ми з вами зараз розмовляємо російською мовою, як і багато хто – це і є та проблема, яка почалася від моменту незалежності України. Треба було ще тоді боротися за це в школах, університетах.

Я, на жаль, почала вивчати українську мову лише 2015 року. І в мене не було жодного запитання від журналістів, які терпіли, поки я не дуже швидко говорила. Але мені це було дуже приємно. І мої діти пішли в українську школу. Розумієте, у нас сталася революція переваги. І ми повинні це продовжувати.

– Є зараз якийсь бум – назвемо його патріотичної музикою, є якийсь бум кіновиробництва. На ваш погляд, наскільки змінився культурний простір від 2014 року?

Тільки зараз ми почали писати свою історію – не з моменту незалежності, а тільки зараз

– Я дуже підтримую цей патріотичний бум. Так, раніше цього було дуже мало, бо не прищеплювали цю любов. Я вважаю, що тільки зараз ми почали писати свою історію – не від моменту незалежності, а тільки зараз. У нас з'явилися свої військові пісні, патріотичні пісні, пісні українською мовою, пісні про кохання, про країну. І це і є культура. І чим більше буде українського, тим більше люди будуть розуміти мову.

– А може, суспільству і не потрібно це? Ви, як людина мистецтва, людина, яка тонко відчуває, як думаєте? Чому Ви думаєте, що потрібно розбурхувати, що потрібно давати щось нове?

– Тому що в нас козацька кров. Тому що ми дуже любимо пишатися своїми досягненнями, успіхами, перемогами. Але ми ними пишатимемося тільки тоді, коли будемо їх бачити. Якщо їх немає, якщо їх не чути, не видно, то чим пишатися?

– Є дилема: вороги чи друзі? Війна колись закінчиться, і нам треба буде розмовляти. Якою повинна бути ця розмова з кримчанами?

– Важке запитання. Кримським татарам там зараз дуже складно. Я знаю багатьох людей, які бачили, як робився цей «референдум». І я впевнена в тому, що більшість людей, які перебувають зараз там, дуже сильно шкодують про те, що вони зробили. Я не Господь Бог, я судити не буду, але відповідати їм доведеться перед Богом. І на колінах – не допоможе.

– Скажіть, а вища справедливість є? Ви в неї вірите?

– Звичайно, я в неї вірю. І я впевнена, що всі вони відповідатимуть. І мені їх не шкода. Вони намагаються забрати у мене дім. Вони забрали у кримських татар дім. А що відбувається з Донецьком, із Луганськом! Скільки наших людей сидять там, у якому вони стані – і їх треба витягати. І все, все це робить одна людина. Нехай вона горить у пеклі.

– А Ви в перемогу вірите?

– Залізобетонно.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG