Доступність посилання

ТОП новини
15 Грудень 2018, Київ 13:05

Депортація і повернення. Чому кримські татари є викликом для режиму?


Акція кримських татар під посольством Росії в Туреччині. Анкара, 10 грудня 2014 року

Депортація кримських татар та їхнє повернення на батьківщину ‒ нерозривно пов’язані теми, але з протилежною долею. Депортація, з одного боку, не сходить із язиків, але з іншого ‒ навколо неї нагромаджені гори брехні й стереотипів. Про повернення ж, навпаки, говорять занадто мало. Щоб розповісти правду і зруйнувати міфи про життя кримських татар від 1941 до 1991 року, Крим.Реалії підготували ексклюзивний цикл матеріалів «Депортація і повернення кримських татар: лікнеп».

Кримських татар везли у товарних вагонах. Діти й немічні помирали дорогою
Кримських татар везли у товарних вагонах. Діти й немічні помирали дорогою

Головною причиною депортації кримських татар радянські пропагандисти та їхні сучасні послідовники називають нібито масове співробітництво цього народу з німецькими окупантами під час війни. Що ж насправді відбувалося на півострові з 1941 до 1944 року?

Тема колабораціонізму довгий час належала до табуйованих сюжетів радянської історіографії. Колабораціонізм у роки Другої світової війни був явищем поширеним і існував у кожній окупованій країні.

Щоб зрозуміти суть цього явища в кожному конкретному випадку, необхідно з’ясувати політичні, військові обставини, історичні реалії, спробувати зрозуміти психологічні причини, з якими зіткнулося населення, змушене контактувати з ворогом.

Звинувачення «багатьох кримських татар» у зраді Батьківщини, дезертирстві з частин Червоної армії, переході на бік противника, формуванні «добровольчих татарських військових частин», «звірячих розправах із радянськими партизанами», створенні «татарських національних комітетів» тощо було сформульоване в постанові Державного комітету оборони СРСР № 5859сс від 11 травня 1944 року, на підставі якої кримські татари були виселені з Криму.

Протести щодо факту депортації та несправедливих огульних звинувачень звучали в найперших листах кримських татар ‒ колишніх фронтовиків ‒ до партійно-урядових органів

Протести щодо факту депортації і несправедливих огульних звинувачень лунали в найперших листах кримських татар ‒ колишніх фронтовиків ‒ до партійно-урядових органів. Після ХХ з’їзду КПРС та скасування режиму спецпоселень такі листи, а також колективні петиції до вищих інстанцій набули масового характеру.

В одному з таких листів Меметов із Янгіюля слушно зауважував у зв’язку з книжками Первенцева та Козлова: «Автори цих книжок наклепницьки виступають проти цілого народу ‒ кримських татар, без сорому називають десятки тисяч учасників Вітчизняної війни та партизанів, кримських татар, зрадниками Батьківщини. У цих книжках не згадується жодне прізвище членів і керівників підпільних груп і бійців, командирів партизанських загонів ‒ кримських татар, тоді як багато хто з цих товаришів мають посвідчення про їхню участь у підпільній та партизанській діяльності з підписом самого тов. Козлова, виконувача після звільнення Криму обов’язків заступника голови Комісії у справах підпільних організацій Криму».

Багато є й тих авторів, які й сьогодні намагаються використовувати сталінські документи без належної критики

Звичайно, багато є й тих авторів, які й сьогодні намагаються використовувати сталінські документи без належної критики. Наприклад, у статті анонімного автора «За що Сталін виселяв народи», загальний пафос якої спрямований на доведення думки, що Сталіну було за що виселяти кримських татар, чеченців та інгушів, представників інших виселених народів, читаємо: «Після початку Великої Вітчизняної війни багато кримських татар були покликані в Червону армію. Але служба їхня виявилася недовгою. Процитуємо доповідну записку заст. наркома безпеки СРСР Б. З. Кобулова та заст. наркома внутрішніх справ СРСР І. А. Сєрова на ім’я Л. П. Берії, датовану 22 квітня 1944 року: «Усі мобілізовані в Червону армію складали 90 тисяч осіб, зокрема 20 тисяч кримських татар… 20 тисяч кримських татар дезертирували в 1941 році з 51-ї армії під час відступу її з Криму…».

Автора статті не бентежить дивне формулювання: «20 тисяч мобілізованих ‒ 20 тисяч дезертирували». У нього немає й думки запитати себе, як воювала 51-я армія в 1941 році, які вона при цьому мала втрати і як сталося, що радянські воєначальники здали Кримський півострів на кілька років окупації, зваливши згодом усю провину на «народи-зрадники».

Нагадаємо, що, крім кримських татар, за звинуваченням у пособництві ворогові були депортовані греки, вірмени й болгари. Не говорить автор і того, що в записці Б. Кобулова та І. Сєрова є вказівка на відсутність точної інформації про кількість кримськотатарського населення в Криму ‒ виконавці каральної акції лише приблизно уявляли порядок цифр кримськотатарського населення, що мало бути депортоване.

Дивує не тільки некритичний підхід деяких авторів до відомостей, що містяться в документах, але й та легкість, із якою сучасні автори «роздають оцінки» людям, які потрапили в по-справжньому екстраординарні, екстремальні умови війни. Я хочу частково заповнити цю прогалину, надавши читачеві не безликий образ «солдата 51-ї армії», а історію цілком конкретної людини, мого власного діда, вчителя й історика Абдурамана Барієва (1899–1970), в архіві якого зберігся великий рукопис «Спогади про воєнні роки». Це мемуари «пересічної» людини на війні, простого писаря, бійця 476-го полку 51-ї армії.

У всьому батальйоні придатних до роботи було роздано 18 гвинтівок. Решта 700 солдатів із батальйону стояли перед німцями з лопатою та кайлом. Опір був марним
Абдураман Барієв

Ось як описує він події першого етапу боротьби за Крим (24 вересня ‒ 16 листопада 1941 року): «У всьому батальйоні придатних до роботи було роздано 18 гвинтівок. Решта 700 солдатів із батальйону стояли перед німцями з лопатою та кайлом. Міномети й кулемети були поламані й непридатні… Опір був марним».

Це епізоди з життя реальної, а не вигаданої людини, тієї самої, яка у статистиці НКВС вписана серед «20 000 дезертирів кримських татар 51-ї армії». Його війні значно більше підходять епітети «справжня» та «реальна», ніж «героїчна» або «переможна». Прочитавши ці нехитрі рядки («ненавмисні свідчення», як назвав такі документи особистого походження один історик), вже не хочеться давати прості відповіді й виносити суворі вироки людям, які опинилися між молотом і ковадлом, між іноземним ворогом і власною злочинною владою.

Деякі автори, які культивують міф про особливу провину кримських татар у війні 1939–1945 років., чомусь не звертають уваги на те, що депортація кримських татар була аж ніяк не поодиноким фактом. Репресії, що розпочалися з 1920-х років і були спрямовані на різні групи населення, в період війни набули безпрецедентно масового характеру ‒ тепер уже проти цілих народів. Систематичний характер репресій дає підстави говорити, що постійний пошук «ворогів», «антирадянщиків» був однією з фундаментальних характеристик радянського режиму. Кримські татари були не першими й не останніми, кого Сталін запідозрив у ненадійності, так що повторювати звичний радянський міф про поголовну зраду кримських татар ‒ значить виправдовувати не тільки очевидно злочинний акт депортації, але й усю репресивну політику Сталіна. Режим шукав винних ‒ і він їх знаходив.

Непрямим підтвердженням цієї думки є те, що на території Криму в період окупації існували не тільки горезвісні татарські мусульманські комітети, а й створені німецьким командуванням «Партія істинно-російських людей» (створена в 1942 році), філії «Національно-трудового союзу нового покоління» (створена в 1943 році), «Український національний комітет» (створений у 1943 році).

Депортація: історії тих, хто вижив. Гульнара Джелялова (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:00:27 0:00

Проте для одних народів наявність антирадянськи та профашистськи налаштованих організацій (іще треба досліджувати, які були реальні цілі й завдання цих організацій) стало вироком, а для інших ‒ ні. Досить погортати підшивки газети «Голос Крыма», що виходила в період окупації Криму, щоб оцінити етнічний склад авторів та редакції і зрозуміти, що окупаційна влада знаходила підтримку в різних етнічних груп півострова.

Багато підготовчих документів до депортації, як і раніше, засекречені (або знищені)

Причини депортації кримських татар, очевидно, були набагато глибшими й ґрунтовнішими, ніж намагаються показати деякі автори. Колабораціонізм частини кримськотатарського населення був одним із чинників або приводів, що дозволили Сталіну здійснити очищення Криму від корінного населення та інших «ненадійних» етносів.

Здається, комплексне історичне дослідження цієї проблеми проллє світло на досі невідомі деталі цих трагічних подій. На жаль, багато підготовчих документів до депортації, як і раніше, засекречені (або знищені) ‒ зокрема, велика частина документів ДКО і багато разів згадувана в записках Берії «Особлива тека щодо Криму», де, мабуть, концентрувалася інформація, пов’язана з Кримом.

Що ж стосується теми «покараних народів», вичерпною видається позиція автора одного з новітніх досліджень із історії примусових міграцій в СРСР Павла Поляна: «Несправедливість… ‒ у самому прецеденті «покарання народів», що підміняв судові розгляди проти конкретних осіб. Незалежно від будь-якої статистики, приписування колективної провини й застосування колективного покарання за ознакою етнічної належності є серйозним злочином проти людяності, нарівні зі взяттям та розстрілом заручників».

Для довідки:

Герої війни: двічі Герой Радянського Союзу ‒ Амет-Хан Султан, Герої Радянського Союзу: Узеїр Абдураманов, Сеїтнафе Сеїтвелієв, Абдраїм Решидов, Абдуль Тейфук, Фетіслям Абілов, прирівняні до них кавалери Ордена Слави трьох ступенів ‒ п’ять осіб, Герой Польщі ‒ Умер Акмолла Адаманов.

Далі буде.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG