Доступність посилання

ТОП новини
25 Червень 2019, Київ 16:42

Нотатки «спеца». Про участь спецпризначенців у стримуванні агресії навесні 2014 року


Бійці Центру спеціальних операцій «А» Служби безпеки України

Спецпризначенці, зазвичай, не показують облич і не дають інтерв’ю. Але Радіо Свобода, в результаті довгої комунікації, отримало можливість поставити запитання людині, яка фактично пройшла усі етапи становлення українських спеціальних підрозділів у незалежній Україні. Розпочинаємо зі з’ясування ролі «спеців» у стримуванні російської агресії проти України у 2014 році. Умовою отримання інтерв’ю є збереження конфіденційності спікера.

– Пам’ятаю, як ми «брали» – відбирали у сепаратистів – перші блокпости. У перший день ми взяли три. У «зоні АТО» вони так і позначалися: 1,2 та 3 пост.

Так от, на перший відібраний блокпост №1 «Рибхоз» зайшли десантники житомирської бригади. Із ними разом охорону цього блокпоста мали забезпечувати «ідейні». Так ми називали бійців добробатів, які були сформовані з майданівців і проходили підготовку у Петрівцях на базі Національної гвардії України (НГУ). Передбачалося, що ці «ідейні» прибудуть одразу після захоплення нами цього блокпоста, а їх «нема і нема».

Як потім ми дізналися, причиною їхньої затримки був один із «анекдотів» того часу. Щоб привезти бійців у «зону АТО» найняли у Харкові звичайний громадський автотранспорт – бусики-маршрутки. Водіям про пункт кінцевого призначення не повідомили, і коли вони зрозуміли, що їдуть майже у Слов’янськ, то заявили: «Ми туди не поїдемо, ми на це не підписувалися».

Довелося добробатівцям вивантажуватися із автобусів і з усім майном іти пішки майже 10 кілометрів, аж поки не підігнали бронетехніку, яка й довезла бійців до місця.

А вони такі, знаєте, за віком – «діди».

Питаємо:

Ви розумієте! Вони, ці «діди» самі прийшли у військкомат! Тихенько, без помпи і гасел, прийшли і воюють

– Ви що, контрактники?

– Та ні. Ми пішли до військкомату подали заяви, щоб нас узяли.

– А діти є?

– Троє...

– Ну і нащо це вам?

– Так якщо ми дома сидіти будемо, вони ж до Житомира дійдуть.

Ви розумієте! Вони самі прийшли у військкомат. Без помпи і повідомлень у пресі, без голосного проголошування ура-патріотичних гасел. Тихенько прийшли і тихенько воюють. Ось це справжні патріоти!

Капітан, який ними командував, теж такий – у віці. На вигляд звичайний собі цивільний і теж – доброволець!

Українські сили контролюють блокпости навколо Слов'янська
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:03:31 0:00

Ось приїхали ці «ідейні», а над ними поставили офіцера НГУ, який до того відповідав за фізпідготовку у військах. І освіту мав відповідну. Він все життя займався спортом і не знав навіть, як цей блокпост має «працювати». І його ставлять старшим блокпоста!

Розумієте?! А десантники разом з цими «ідейними» – вони теж нічого не знають.

До того ж, це ще такий блокпост, що стоїть впритул до Слов’янська у невеличкому лісі. Тобто, до нього можна було непомітно підібратися на відстань до 10 метрів і розстріляти просто впритул.

Зі сторони «сепарів» (підтримувані Росією сепаратисти і бойовики – ред.) таке розташування блокпоста було правильним. Територія для них підконтрольна, та ще й за спиною починалося передмістя. Було звідки чекати швидку підмогу і можна було під прикриттям здійснити відхід. А от для наших усе навпаки. Та й ніякої маневрової групи підтримки навіть не передбачалося.

Найближчий наш блокпост за декілька кілометрів відкритої місцевості і приблизно з такими ж проблемами, як і цей. Ясно було, що надати допомогу один одному ці блокпости просто не зможуть.

У мене була єдина думка в голові: «Боже, їм капець!»

– Тобто Ви розуміли, що людям без досвіду важко втримати у такому місці блокпост?

– Я вважав, що це найбільш «стрьомний» блокпост і що треба щось робити, бо все може дуже погано закінчитися.

Перші танки атакували саме цей блокпост. Казали, що капітан той загинув. Але вони відбили ту атаку

Але, як на дивно, сепаратисти їх довгий час не чіпали, а обстрілювали тих, хто був за кілька кілометрів від них – біля комбікормового заводу.

Проте перші сепаратистські танки атакували саме цей блокпост. Казали, що капітан той загинув…Про інших бійців – тих чоловіків, з якими я говорив, не знаю. Але вони відбили ту атаку.

Ці «діди», які самі прийшли у військкомат, відбили танкову атаку!

– Як ви визначали тоді, хто для вас ворог?

– Ви знаєте, якщо говорити професійно, то за визначенням – «ворогом» є той, хто стріляє. Хто стріляє, той і ворог. Це зрозуміло.

І в офіцера немає часу на довгі роздуми і немає можливості давати волю емоціям. У підпорядкуванні бійці, за яких відповідаєш і які чутливо реагують на твої реакції і контролюють усі твої дії.

Крім того, весь час потрібно було орієнтуватися в ситуації, швидко ухвалювати рішення і давати якісь накази.

Але було декілька моментів… Спробую пояснити.

Спецпризначенець Центру спеціальних операцій «А» СБУ. Донбас
Спецпризначенець Центру спеціальних операцій «А» СБУ. Донбас

Ми потрапили у засідку і пішли на прорив, прикриваючись БТРами, але один із «сепарів» стріляв украй грамотно, намагаючись у першу чергу «зняти» наших кулеметників. Тобто «працював» професійно, згідно із правилами ведення загальновійськового бою, які вимагають «нейтралізовувати у першу чергу офіцерів, спеціалістів або важкоозброєних бійців».

От той «сепар» за короткий проміжок часу вибив зі строю п’ятьох наших кулеметників. Було таке, що ми пораненого кулеметника закидаємо в БТР, його намагається підмінити товариш і тільки він береться за кулемет – одразу ж отримує прострелену руку.

Визначили ми місце, з якого та потвора стріляла. З іншого просто не могла. Ми постійно те «місце» обстрілювали, але не могли вести прицільний вогонь, бо не бачили ознак пострілу. Ні спалахів, ні диму, ні звуку, ні руху.

Може, він стріляв з глушником. Пізніше в інтернеті ми вже побачили відео, де «сепари» робили валики з вовняних ковдр і використовували їх як полум’ягасник і своєрідний глушник звуку.

Цей «сєпар», цей ворог, додумався, як ту позицію зайняти, а от шляхи відступу у нього були не відпрацьовані. Ми продовжували рух і коли наблизилися до того місця метрів за 30, «сепар» зрозумів, що йому необхідно звідти тікати. Йому нічого не залишилося, як вистрибнути з кущів на відкрите місце. Ми зреагували і як «дали» у чотири стволи!

За 30 метрів і зі заплющеними очима влучиш. От тоді мене пройняло. «На тобі, тварюко!» – стукало в голові.

​(спікер уточнив, що на цьому відео спецпідрозділ «Вега» Нацгвардії України)

– Ви зустрічали тоді у зоні бойових дій росіян – представників російської армії, так званих «відпускників» чи російських спецпризначенців?

– Ні, але інформація про них була, зокрема і від агентури.

Був один дідусь-«ініціативник», сам приїхав на маршрутці зі Слов’янська (тоді ще люди вільно пересувалися) і надибав нас. Ясно, що до «ініціативників» завжди з пересторогою ставляться, але на той час особливого вибору не було. Так от, дідусь цей, колишній військовий, виявився нашою «золотою жилою».

Щоб було зрозуміло, були у нас помічники серед місцевих хлопців, які не мали до армії жодного стосунку, але за своєю діяльністю могли пересуватися з міста в місто. Їздили у Слов’янськ, Краматорськ, Дружківку, Красний Лиман. За нашим проханням, цілком усвідомлюючи небезпеку, вони збирали інформацію щодо ворожих об’єктів.

І от ти запитаєш у них: «А що тут? А як?» А людина не спеціаліст, ніколи цим не займалася, навіть не думав, що на таке треба звертати увагу. Крім того, ще ж необхідно було навчати їх, як не «розкритися» перед ворогом. Тож ми намагалися їх навчити і збирати інформацію і себе не видавати.

Ті «зелені чоловічки», які захоплювали райвідділи міліції, то були російські спецпризначенці

А за цим дідусем ми ледве встигали наносити на план усі дані. Він сам зі своїми планами уже прийшов. Потім ми порівняли його інформацію із тими даними, які самі зібрали, і все збіглось.

Саме він дуже багато розповів про те, як «гіркінці» (ті, що були у підпорядкуванні російського полковника Ігоря Гіркіна (Стрєлкова) – ред.) облаштували оборону Слов’янська.

Так от, за інформацією цього дідуся, та з інших джерел, на період початку АТО щодо росіян вимальовувалась наступна ситуація. Ті «зелені чоловічки», з яких все починалося і які захоплювали райвідділи міліції (не тільки у Слов’янську), то були російські спецпризначенці.

Їх було декілька груп, до 20 «спеців» у кожній. Вони приходили, ініціювали захоплення адміністративної будівлі. Одночасно з цим російською агентурою легалізувалися осередки спротиву з числа місцевих. Першочергове озброєння цих осередків здійснювалося захопленою зброєю із райвідділів міліції (ось чому саме міліцію захоплювали).

Коли місцевих більш-менш організовували й озброювали, спецпризначенці вирушали до іншого містечка. Замість них залишалися куратори й радники від росіян. Їх відносно місцевих були одиниці. Ще були представники російських козацьких організацій, але більше «для масовки».

– Наскільки, на Вашу думку, ефективно був використаний потенціал «Омеги», «Альфи» в тих умовах, які склалися після анексії Криму?

– Якщо у відсотковому відношенні, то, думаю, десь лише на 10%. По-перше, спеціальний підрозділ – це такий інструмент, яким потрібно знати, як користуватися. Потрібно знати можливості й потенціал таких підрозділів. По-друге, потрібно знати, де і як його можна використовувати. А більшість людей, які тоді мали стосунок до командування, цього не знали.

Тому спецпризначенці часто виконували функції їм не властиві. Наприклад, задіювалися на блокпостах. Ну, це все одно, що забивати мікроскопом цвяхи.

Українські спецпризначенці
Українські спецпризначенці

– Отже, ви відвойовували блокпости і збирали інформацію…

– Так. Це були заходи, які проводилися від початку АТО. Далі була купа всіляких заходів і операцій. Одні вдалі, другі – ні. За деякі з них соромно, іншими можна пишатися. Про перші розповідати не хочеться, про другі – досі не можна.

Про ті, що можна. Допомагали нашим блокпостам оборонятися від «сепарських» снайперів. Організовували контрснайперські засідки. Декілька разів успішно відпрацювали, а потім, мабуть, відбувся витік інформації і все – як тільки наші снайпери приїздять на блокпост, то зі сторони «сепарів» немає жодного пострілу. Як тільки їдуть – відразу починають «довбати». І як ми вже не «легендувалися», як не намагалися непомітно заїхати – нічого не допомагало.

Ми вже вирішили відмінити такі засідки, аж тут хлопці з блокпостів просять: «Нехай ваші приїдуть, ми хоч трохи поспимо нормально».

Читайте далі: Нотатки «спеца». Як велася розвідувальна робота на початку АТО?​

  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG