Доступність посилання

ТОП новини
19 Червень 2019, Київ 00:06

Олігархи – єдині переможці Євромайдану? (Світова преса)


В статті німецького телерадіомовника Deutsche Welle йдеться про нездатність президента України Петра Порошенка втілити в життя обіцяне ним перетворення держави на демократію за зразком ЄС. Дослідник Пітер Дікінсон в статті для аналітичного центру Atlantic Council пояснює проблематику підходу Заходу до України. В статті американського видання Newsweek йдеться про санкції, які Росія запровадила 1 листопада проти 322 громадян України і 68 українських компаній. Це, на думку деяких експертів, вказує на те, що Росія не зацікавлена в мирному вирішенні конфлікту з Україною. Видання The Washington Times у розділі «точка зору» публікує сумніви щодо доцільності розширення НАТО.

У статті німецького телерадіомовника Deutsche Welle йдеться про те, що після візиту Анґели Меркель до Києва відчувається розчарування в нездатності президента України втілити в життя реформи. Порошенко, в свою чергу, намагається відвернути увагу від того, що не виконав своєї найбільшої обіцянки – перетворити Україну на демократію за зразком ЄС.

Меркель – найважливіший прихильник Києва в ЄС, заявила про те, що не шукатиме переобрання у 2021 році, у той час як Порошенко – шукатиме. Це означає, що німецький канцлер може застати наступника чинного українського президента, адже опитування ставлять його кандидатуру на четверте-п’яте місце, мовиться у статті.

Коли Порошенка обирали президентом, він обіцяв продати свою бізнесову імперію, але його президентство стало «видатним кар’єрним рухом», переконаний автор статті.

За деякими даними, сьогодні компанії Порошенка коштують навіть більше, ніж у часи, коли він лише зайняв крісло президента. З моменту публікації панамських документів, українці знають більше про мораль свого президента, вважає автор. Порошенко скористався зв’язками на Кіпрі та трастом, «щоб гарантувати, що, якщо його компанії будуть продані, вони, теоретично, могли б розташуватися за кордоном, звільняючись від сплати податків. Його радники наполягають на тому, що все це було абсолютно законним», – зауважує автор.

«Порошенко перебуває у такому ж становищі, що й інші олігархи у своїй країні. Хоча багато українців сильно постраждали від продовження падіння вартості гривні, на олігархів це не вплинуло. Більшість з них стабілізували свої статки, або навіть встигли їх збільшити внаслідок економічного колапсу після Євромайдану. Поки що система олігархії є єдиним переможцем процесу після Майдану», – переконаний автор.

А сьогодні Порошенко, на думку автора, грає останньою картою непопулярного політика – розгортає свою патріотичну виборчу кампанію. Для європейських світських вух його позиціонування себе у якості лідера руху за незалежність української церкви виглядає дивним, мовиться у статті. Так, Вселенський патріарх визнав Київський патріархат незалежним, проте чому світський Порошенко має приписувати собі за це всі нагороди – залишається таємницею, пише автор.

Авжеж, після Євромайдану відбулися також і деякі успіхи – наприклад, відокремлення економічного розвитку від політичних проблем. Але українці втрачають віру у покращення в довготривалій перспективі, і самі їдуть до Європи, наприклад, до Польщі, яка має «голодний ринок праці». І «порожні обіцянки» Порошенка навряд чи спокусять їх повернутися назад, вважає автор.

Старший науковий співробітник Atlantic Council Адріан Каратницький у відповідь на цю публікацію у Deutsche Welle розкритикував позицію автора, назвавши статтю «високо тенденційною та неінформованою», написаною однобічно і наповненою перебільшеннями, «якщо не прямою брехнею».

Щодо того, що олігархи стали заможнішими, ніж перед Євромайданом та є єдиними великими переможцями, Каратницький запропонував у своєму дописі на Facebook згадати приклад Ріната Ахметова, третю частину майна якого захопила Росія та її «міньйони» на Донбасі.

Серед переможців Євромайдану також, наприклад, вільна преса – риса енергійної демократії, вважає він. А щодо участі Порошенка в процесі надання незалежності українській церкві, Каратницький зауважує, що саме його радник Ростислав Павленко обробляв більшу частину дипломатичної роботи, спрямованої на усунення перешкод для отримання томосу. І саме при Порошенкові корупція знизилася на 5%, і були ухвалені важливі реформи, нагадує Каратницький.

Дослідник Пітер Дікінсон в статті для аналітичного центру Atlantic Council пояснює проблематику підходу Заходу до України.

Все почалося з Євромайдану. Без нього сьогодні мало хто переймався б «потворними реаліями» путінського режиму. Без «гібридної війни» Кремля, скоріш за все, не було б ані президентства Дональда Трампа, ані «Брекзиту», а Солсбері залишався б сонним англійським містом, а не сценою, де відбулася перша європейська хімічна атака з часів Другої світової. Так само не було б і розколу в православній церкві або ж розгортання сил НАТО в Європі, або ж розмов про перерозподіл ядерної зброї. Тобто чинна «Холодна війна» розпочалася з України, пояснює автор, а отже дуже важливим є усвідомлення її геополітичного значення, пояснює автор.

Проте чи дійсно Захід розуміє важливість України? Її слід сприймати серйозно, але замість цього конфлікт на сході держави почав зникати з заголовків західних ЗМІ та порядку денного.

Але це не є новим явищем – така тенденція у підході Заходу до України спостерігалася й раніше в історії. Коли Україна, наприклад, вперше заявила про себе як про державу в 1918 році, переможні союзники Першої світової війни тяжіли між байдужістю та прямою ворожнечею – і місця для України серед багатьох новоутворених націй Версальським договором не знайшлося. А через 70 років напередодні розпаду СРСР президент США Джордж Буш у своїй промові, яка згодом отримала назву «Котлета по-київськи», застеріг українців від «суїцидального націоналізму» в їхньому бажанні отримати незалежність, пише Дікінсон.

Та Захід недооцінював геополітичну важливість України і після отримання незалежності. Замість пропозиції конкретного шляху до НАТО та ЄС після Помаранчевої революції у 2004 році, політики ЄС витратили кілька років на розмови про те, чи взагалі Україна є Європейською державою, мовиться у статті.

Україна витратила більш ніж чотири роки, виборюючи право на своє існування, а «двері найбільш ексклюзивних клубів західного світу зачинені сильніше, ніж будь-коли», – зауважує Дікінсон. У той час як самій Росії дуже вигідне просування помилкових наративів задля створення враження, що Україна сама по собі є «нещодавнім винаходом».

Але важливо розуміти, що без ширшого консенсусу щодо необхідності враховувати інтеграційні амбіції України, вона приречена залишатися джерелом міжнародної нестабільності, переконаний автор.

В статті американського видання Newsweek йдеться про санкції, які Росія запровадила 1 листопада проти 322 громадян України і 68 українських компаній. Це, на думку деяких експертів, вказує на те, що Росія не зацікавлена в мирному вирішенні конфлікту з Україною.

«Росія та Україна продовжують свої військові та економічні війни в стилі «око за око». Росіяни вибирають високопоставлених українців з уряду та бізнесу, щоб завдати якнайбільше шкоди, у тому числі деяким людям, які не є антиросійськими, наприклад олігарх Віктор Пінчук. Це дуже розсудливі люди, які хотіли б врегулювання з Росією», – заявив виданню Арієл Коен, старший науковий співробітник вашингтонського аналітичного центру Atlantic Council.

Ці санкції також спрямовані і проти кандидатів у президенти, таких як Юлія Тимошенко, які мають потенціал для врегулювання конфлікту з Росією, пояснив Коен. «Отже, це самогубний рух крок з боку Росії. Якщо росіяни думають, що ці заходи будуть впливати на президентські вибори в березні та допоможуть проросійським кандидатам, вони просто не розуміють, як українці діють і думають, і вони будуть просто стріляти самі собі в ногу. Ця акція демонструє, що Москва дійсно не прагне врегулювання в Україні», – цитує автор експерта.

Президент України Петро Порошенко, в свою чергу, заявив, що в Україні перебування в цьому списку є як державна нагорода.

Видання The Washington Times у розділі «точка зору» публікує сумніви щодо доцільності розширення НАТО. На думку автора, США мають підтримувати такі держави, як Україна або Грузія, але розширювати альянс не варто.

Так, НАТО створили у 1940-их роках для протистояння радянському розширенню в Європі з метою захисту західної цивілізації та свободи, але сьогодні альянс став чимось абсолютно іншим, мовиться у статті.

«Я можу зрозуміти, чому східні європейці та ті, хто живе на Кавказі, почуваються під загрозою, зважаючи на їхню історію та близької присутності Росії на їхньому кордоні. Але, чесно кажучи, це не наша проблема», – вважає автор.

На його думку, США можуть допомогти захистити свободу в цих регіонах, наприклад, через тренування, оснащення, продаж зброї або ж пропозиції інших видів підтримки. Але втрачати життя американців в таких державах, як Грузія чи Україна, він не вважає за потрібне.

«Чому НАТО дає Україні надію на те, що вона в кінцевому рахунку приєднається до альянсу? Ви взагалі знали, що пілот американських ВПС загинув під час нещодавніх військових навчань в Україні? У Києві процвітає корупція, і в країні панує егоїстична олігархія, яка заробляє гроші на обох сторонах сепаратистського кордону», – мовиться у статті.

За словами автора, грузини та українці «гарні люди» і заслуговують на підтримку з боку США для того, щоб втілити в життя свої мрії. Проте не шляхом розширення альянсу, переконаний він.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG