Тижневик «Країна» нагадує, що кампанію русифікації України радянська влада розпочала 1958 року постановою «Про зміцнення зв’язку школи з життям». Усі діти мали вивчати російську мову. У виступах партійні чиновники казали про «злиття націй», «двомовність» і «мови міжнаціонального спілкування». У 1960-х в обласних центрах і Києві українські школи становили 28%, а російські – 72%. На російську мову поступово перейшла більшість наукових видань. У політехнічних, промислових, медичних, торговельних, сільськогосподарських та економічних вишах стали викладати російською. Виняток зробили для кількох навчальних закладів у західних областях. Із Москви надійшла вказівка про посилення пропаганди російської мови. Вона проголошувалася другою рідною всіх народів СРСР.
Існує таке поняття, як проектування держави. Українці не розуміють, що хочуть побудувати. Весь дискурс налаштований на те, щоб довести існування країни як такої, стверджує дописувач тижневика «Країна». Скажімо, останнім часом багато говориться про необхідність Україні отримати томос (про автокефалію православної церкви в Україні – ред.). Але це очевидно, вважає автор. Будь-яка держава, де переважає православ’я, повинна мати свою помісну церкву. Коли народжується дитина, ні батько, ні матір не дискутують, що її треба зареєструвати в державних органах. Дописувач наголошує, що має бути сформована гуманітарна концепція. І поставлені цілі й завдання перед державою. Україна цього не зробила. Дехто нарікає, що в Україні зараз різка українізація. Це – неправда, наголошує автор статті. Такою вона була за Радянського Союзу в 1923–1927 роках. Тоді звільнили 60 тисяч людей із роботи через незнання мови. Але жодна українізація не здатна дати швидкого результату. За це не треба навіть боротися. Потрібно не відштовхувати, а притягувати різні етнічні групи. Тому важливе повернення кримських татар. Це корінний народ півострова з ХІV століття, нагадує дописувач, журналіст Віктор Савінов. Стаття називається «Якщо в росіян є «русский мир», давайте сформулюємо український».
Катерина Гандзюк служила Україні, пішла у владу, показала шлях, яким може зародитися Україна. Хіба вона активістка? Вона чиновник, політик, носій чіткої української системи цінностей, наголошує газета «День». Цей тип людей заперечується та маргіналізується. I за цією перманентною боротьбою за справедливість ховається той факт, що просто зараз «активісти» позбавляють Катерину Гандзюк навіть статусу. Вона була чиновницею – чесним та непідкупним регіональним владцем, представницею місцевої влади. Яких мало. Але вони є. Катерині відмовили навіть у цьому. Хоча вона дуже пишалася, що працює на державній службі й живе на зарплату. Перекручуючи правду про те, що Катерина не йшла на «болісні компроміси» й називала речі своїми іменами, не де-небудь, а перебуваючи на державній посаді дуже непростого міста, «активісти» крадуть у народу можливість побачити в ній взірець політика нової генерації, нової якості. Можливо, для того, щоб не дати народитися надії, що такі політики, як вона можливі, що вони є, що не всі однакові й не всі продаються? Можливо. А може, через намагання додати своєму лайт-активізму впливовості за рахунок справжніх борців із системою, наголошує автор статті, що має назву «Мародери…».
Вбивство Катерини Гандзюк – це не поодинокий випадок, а система, стверджує в тижневику «Країна» волонтер Роман Сініцин. Він нагадує, що понад 50 нападів на активістів – і не затримано жодного замовника. МВС рапортує, що розкрили вбивство Ірини Ноздровської. Однак її батьки впевнені: сидить невинний. У справі Катерини Гандзюк силовики фактично взяли стрілочника і лише під тиском громадськості випустили його. Якби не журналісти й активісти, надовго сіла б випадкова людина. Волонтер вважає, що правоохоронна система розвалена. Ніхто не може гарантувати базові права. Від влади немає відповіді: хто замовив Катю. На п’ятий рік після Майдану відбувається повзучий реванш. Піднімають голови адепти «русского мира», колишні регіонали, які після Майдану боялися й ховалися. А активістів системно й методично стріляють, ріжуть, обливають кислотою і вбивають, твердить автор.
Більше цікавих новин, які не потрапили на сайт, – у Telegram-каналі Радіо Свобода. Долучайтеся!
