Доступність посилання

ТОП новини
11 Грудень 2018, Київ 11:21

Україна-США: перезапуск стратегічного партнерства. Чи стратегічного патронажу?


Акція біля посольства США в Україні. Київ, 21 січня 2017 року

(Рубрика «Точка зору»)

Коли українська делегація відбула до Вашингтона на сьогоднішнє інавгураційне засідання реанімованої Комісії зі Стратегічного партнерства Україна-США, пригадалось, як у лютому 2013 року мені пощастило бути спостерігачем на засіданні Робочої групи з питань політичного діалогу і верховенства права в рамках якраз цієї самої Комісії. Відбувалось це у стінах Державного департаменту США. З українського боку головував радник Януковича Андрій Портнов (хоча був присутній також заступник міністра закордонних справ Андрій Олефіров), з американського – заступник помічника держсекретаря США Томас Меліа.

Це був чи не останній акорд в роботі Комісії стратегічного партнерства Україна-США. І видовище не з найбільш оптимістичних. Українська сторона намагалась представити успіхи в реформах, з усіх боків промотуючи доречно прийнятий напередодні Кримінально-процесуальний кодекс, в розробці якого брали участь і американські експерти з Департаменту юстиції. Американці постійно апелювали до потреби реформувати прокуратуру, де вони також допомагали консультаційно та фінансово. І активно обурювались на кава-паузах тим, як таке досі може бути, що в Україні на 100 тисяч мешканців припадає 21 прокурор, коли в Британії, Франції чи Австрії – менше від п'яти (до речі, що там наразі у нас з цими показниками?).

Засідання відбувалось в атмосфері, коли у Вашингтоні вже кілька років ніяк не могли зрозуміти, наскільки доречно у ситуації з Україною Януковича сповідувати принцип, запропонований держсекретарем Гілларі Клінтон щодо Росії – йти і жувати гумку одночасно: тобто, критикувати за порушення демократичних свобод з одного боку, а з іншого – говорити про речі, де можна досягнути спільно прогресу. В американській столиці заохочувати й надалі авторитарні замашки Януковича не хотіли, але й списувати Україну, як Білорусь, теж рука не піднімалась. Принаймні на рівні представників Держдепартаменту й інших окремих американських інституцій, які навіть в тих умовах намагались робити щось, як вони вірили, корисне для України. Прихильники проекту «демократична Україна» на берегах Потомаку мужньо намагались втриматись під пресингом сторонніх спостерігачів проекту «Україна авторитарна». Американці ніколи особливо не погоджувались бути союзником України, а співучасником дискредитованих українських політичних режимів – і поготів. Це, до речі, один з уроків українсько-американських відносин, який варто пам'ятати всім українським політикам.

Справжній дипломатичний «пунктик» Києва

З приходом до влади президента Порошенка, відновлення роботи Стратегічної комісії Україна-США стало справжнім дипломатичним «пунктиком» Києва. Тим паче, що у Порошенка своя персональна історія з цією Комісією: саме він, будучи міністром закордонних справ, разом з тодішньою держсекретарем Гілларі Клінтон інавгурував перше засідання цієї Комісії у грудні 2009 року. Таких засідань потім відбулось ще 2 – за участі тієї ж Клінтон і вже міністра Грищенка. У принципі, те інавгураційне засідання Комісії стало одним з найяскравіших моментів нетривалого перебування Петра Олексійовича на посаді шефа української дипломатії.

Тим не менше, американці з відновленням Комісії не поспішали: за пізнього Обами пояснювали українській стороні, що інтенсифікований діалог на високому рівні, який відбувався між віце-президентом Байденом і українською верхівкою набагато крутіший, ніж будь-які комісії Порошенко-Байден. За Трампа доводилось довго і на пальцях пояснювати, що це за Комісія і для чого це потрібно. Так, за нашою інформацією, саме розповідям про роботу Комісії була присвячена частина зустрічі Порошенка з Тіллерсоном у Давосі ще в січні цього року. Після чого, до речі, Порошенко поспішив заявити, що комісія відновить роботу вже у березні цього року. Потім Тіллерсона «пішли», прийшов Помпео. З ним домовитись, якраз, вдалось. Не так, як хотілось би українській стороні в ідеалі – перезапустити Комісію на рівні президента України та віце-президента США (така собі реанімація Кучми-Гора), але принаймні на рівні міністрів закордонних справ. А там хто його знає, може вдасться апгрейднути і до рівня Порошенко-Пенс.

Президент України Петро Порошенко (ліворуч) під час зустрічі з віце-президентом США Майком Пенсом. Мюнхен, 18 лютого 2017 року
Президент України Петро Порошенко (ліворуч) під час зустрічі з віце-президентом США Майком Пенсом. Мюнхен, 18 лютого 2017 року

Ну погодьтесь, красиво було б для Петра Олексійовича перед президентськими виборами вийти саме на такий рівень. Красиво, але все ще не дуже реально, якби віддано українська дипломатія не трудилась в останні роки саме на американському напрямі. І тому що вибори, і тому що Пенс, на відміну від Байдена, дещо не по цих (зовнішньополітичних) справах. Тому треба брати, що дають: інаувгурацію Комісії на рівні Клімкін-Помпео, створюючи платформу вже для Павла Анатолійовича, про якого закордонні партнери все частіше говорять як про майбутню політичну, а не лише дипломатичну фігуру.

Але перезапуск Комісії – це і нагода перевірити, чи мають шанс на виживання за нетрадиційної, сповненої експромтів дипломатії Дональда Трампа класичні дипломатичні формати. Зокрема й в українсько-американських відносинах.

Чому воскресіння Комісії за грамотного підходу ще може бути важливим?

Попри зустрічі й дзвінки, українсько-американські відносини в останні роки дещо перебували у тіні вирішення війни навколо Донбасу та анексії Криму. Відтак, зримо та незримо у нашому діалозі присутня була Росія зі своїм набором агресивних дій. Недаремно й головною контактною особою щодо України американці називають в адміністрації Трампа не Помпео, Болтона чи Меттіса, а посла Курта Волкера, посада і портфоліо якого зводиться якраз до врегулювання навколо Донбасу. Перезапуск Комісії – це можливість сфокусуватись на двосторонньому треку. Від конкретних реформ до торгівлі й традиційно цікавої американцям енергетики.

Але важливо й інше. Коли не можна покластись на системний і прогнозований діалог на найвищому рівні, треба залучати більш сталі канали. Як показує практика, діалог на найвищому рівні між Києвом та Вашингтоном за президента Трампа у принципі не може носити передбачуваного і системного характеру. Вибудовувати тривалі відносини з ним – справа невдячна і часом навіть дискредитаційна (Еммануель Макрон може підтвердити). Вчорашні кумири у будь-який момент можуть перетворитись у сьогоднішні розчарування. Захоплення генералами і пієтет перед людьми у військовій формі (вигідний Україні) в якийсь момент розчиняється перед шармом медійників, готових в унісон з Твіттером Трампа нав’язувати свою правду.

Відтак, лише координація і постійний контакт на інших рівнях здатний підтримувати українсько-американські відносини на постійному плаву. Особливо важливо, якщо вдасться цей діалог «нафарширувати» не одноразовими оборудками з купівлі тимчасового політичного благословення, а ще й сталими проектами в найбільш цікавих для американських стратегічних інвесторів сферах.

І особливо важливо, якщо з обох боків цей діалог будуть провадити не лише політичні призначенці, а носії інституційної пам’яті з тих чи інших відомств. Наприклад, деякі члени американської делегації, які були присутні на згаданому мною на початку засіданні робочої групи в 2013 році, досі працюють в американському уряді і мають певний стосунок до українського досьє. Відповідно, можуть адекватно оцінити весь прогрес і регрес, як в українських реформах, так і у наших двосторонніх відносинах. Адже що насправді собою становить історія двосторонніх українсько-американських Комісій? На жаль, це такий собі накопичувач роками невирішених проблемних питань: з захистом інтелектуальною власності, з корупцією, з реформою «Укроборонпрому», умовами ведення бізнесу, доступом американських компаній до видобутку енергоносіїв та приватизації найбільш привабливих державних підприємств.

Акція біля посольства США в Україні. Київ, 21 січня 2017 року
Акція біля посольства США в Україні. Київ, 21 січня 2017 року

Напередодні виборчого року в Україні

Інституційна пам’ять особливо важлива напередодні виборчого року в Україні, який ризикує зробити так, що інавгураційне засідання Комісії може й не отримати швидкого продовження, а домовленості, які були досягнуті на українсько-американському напрямку за останні кілька років – почнуть переглядатись. Тоді з оновленим стратегічним партнерством вийде як у тому Договорі між двома центральноазійськими країнами у 90-х, про який люблять жартувати дипломати: договір про вічну дружбу станом на 10 років. У нашому випадку – оновлене стратегічне партнерство станом на півроку.

Український виборчий 2019-й плавне перетече в американський виборчий 2020-й. І там теж все непевно. Хоча результати проміжних виборів у Конгрес США й дали зрозуміти: Трамп може бути й повторно. Бо Трамп, як виявилось, це не коротке замикання. І не системний збій, який можна швидко знешкодити. І навіть не краплі для очей, які затуманюють погляд на дуже короткий проміжок часу, а потім все стає знову прозорим і кришталево чистим. Це щось триваліше і серйозніше.

Подальше обростання Америки трампізмом зсередини і ззовні несе більше ризиків для України, аніж переваг. Але картина теж не завжди чорно-біла. Поки нинішній господар Білого Дому продовжуватиме свій незрозумілий флірт з Путіним, Україна може розігрувати у Вашингтоні карту подвійної жертви: жертви агресії Путіна і жертви непередбачуваності Трампа. Таким чином, ті американські партнери, котрі будуть залучені і в роботу Комісії, двічі подумають перед тим, як використати цей формат у вигляді трибуни для прямої, відкритої критики України й тим самим ще більше надавати приводів Трампу і Ко для списання «корумпованої України» з американських рахунків при першій ліпшій нагоді.

Це не означає, що чутливі питання не обговорюватимуться за закритими дверима. Тим паче, коли українська сторона переконувала американську в доречності відновлення роботи Комісії, то сама, за моєю інформацією, апелювала до того, що це могла б би бути якраз платформа, де б обговорювались зокрема і всі чутливі питання. Включно з корупцією і верховенством права. Якщо повноцінне воскресіння робочих груп Комісії стратегічного партнерства таки відбудеться, а антикорупційна і судова реформа будуть в Україні й надалі пробуксовувати, то не виключено, що в якийсь момент українська сторона ще й пошкодує, що Комісія повноцінно запрацювала. Бо зміщення фокусу в українсько-американському діалозі з безпеки на корупцію і верховенство права явно не входило в плани Києва.

Однак, наскільки б тривалою не була нинішня версія відродження Комісії, серйозним викликом у відносинах між Україною та США залишається їх вибудова на основі наявності дійсно спільних інтересів, а не на основі поточних кризових явищ. Формат, який ми раніше проходили під час засідання робочих груп Комісії – українська сторона звітує про виконану роботу, американці хвалять або висловлюють занепокоєння – це не формат стратегічного партнерства. Це формат в кращому разі стратегічного патронажу. Це не обов’язково найгірший формат. І він, очевидно, теж має право на існування на певних етапах розвитку України. Однак сьогодні найбільш важливо тримати відносини в постійному тонусі, не заморожувати їх до наступних виборів ні у нас, ні в них, а «стратегічне партнерство» це вже буде по суті чи ні, це вже питання залежності від красивих і дещо старомодних обгорток.

P.S. Більше про українсько-американські відносини у динаміці і за останні два роки можна дізнатись з моїх щоквартальних аналізів для Труман Індексу. З останнім звітом можна ознайомитись тут.

Альони Гетьманчук – директор Центру «Нова Європа»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода​

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG