Доступність посилання

ТОП новини
16 Жовтень 2019, Київ 10:13

Про що говоритимуть Порошенко та Нетаньягу: Росія, вибори, торгівля (світова преса)


Президент України Петро Порошенко та прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу

Ізраїльське видання The Jerusalem Post проливає світло на можливі теми, про які під час державного візиту в Ізраїль 21 січня говоритиме український президент Петро Порошенко з прем’єр-міністром тієї країни Біньяміном Нетаньягу. Про те, чому газопроект «Північний потік-2» є геополітичною пасткою Росії, йдеться на сайті Harvard Political Review. А політолог Андреас Умланд у статті для аналітичного центру Atlantic Council розмірковує над роллю демократичних сил Євромайдану у цьогорічних президентських та парламентських виборах України.

Ізраїльське видання The Jerusalem Post проливає світло на можливі теми, про які під час державного візиту в Ізраїль 21 січня говоритиме український президент Петро Порошенко з прем’єр-міністром тієї країни Біньяміном Нетаньягу.

Лідери двох країн однозначно говоритимуть про торгівлю, ситуацію у регіоні та Росію, переконаний автор. Як Україна, так і Ізраїль має проблеми з Росією, присутність якої останнім часом стала особливо помітною у Сирії.

Вони також, імовірно, говоритимуть на тему втручання Росії у вибори інших країн. Справа в тому, що і на Порошенка, і на Нетаньягу протягом наступних трьох місяців чекають вибори: в Україні – 30 березня, а в Ізраїлі – 9 квітня. І якщо росіяни зацікавлені у втручанні у вибори в Ізраїлі, то вони, безумовно, мають ще більшу зацікавленість у результатах виборів в Україні, мовиться у статті.

На відміну від ізраїльського колеги, який має досить сильні позиції за результатами опитувань громадської думки, ситуація Порошенка є менш оптимістичною, зауважує автор. Результати деяких опитувань свідчать про лідерство колишнього прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко, і в перегонах також фігурує шоумен Володимир Зеленський, якому приписують підтримку олігарха Ігоря Коломойського.

Але якою може бути реакція Ізраїлю, якби президентом став інший кандидат? «За словами дипломатів, Єрусалимові було б зручно з будь-яким із згаданих кандидатів, і він міг би добре працювати з будь-ким із них. Це є помітною зміною через два роки після того, як зв’язки між двома країнами зіпсувалися внаслідок голосування України в Раді Безпеки ООН за Резолюцію 2334, яка засудила Ізраїль за його політику врегулювання і заявила, що присутність Ізраїлю за межами Зеленої лінії, у тому числі, на сході Єрусалима, порушує міжнародне право», – пояснює автор.

«На папері Ізраїль може багато чого запропонувати Україні, навіть розбудову військових сил, але він не робить цього, тому що не бажає отруювати свої зв’язки з Москвою. Київ показав, що він розуміє геополітичну ситуацію в регіоні і ті обмеження, що стоять перед Ізраїлем через необхідність підтримувати тісні зв’язки з Москвою», – мовиться у статті.

Тим не менш, це не означає, що Ізраїль не надав допомоги Україні. Просто ця допомога була не у вигляді військової техніки або експертизи. Ізраїль допоміг із реабілітацією поранених у бойових діях, відправляв лікарів, а також проводив навчальні семінари у себе вдома та в Україні для медичного персоналу.

Автор також звертає увагу на те, що одним із занепокоєнь Києва є те, що у випадку будь-яких кроків щодо Єрусалима, він налаштує проти себе арабські та мусульманські країни, чиїх голосів він потребує під час голосувань в ООН у питаннях конфлікту з Росією.

Про те, чому газопровід «Північний потік-2» є геополітичною пасткою Росії, йдеться на сайті Harvard Political Review. «Коли бізнес змішується з політикою, результат може бути досить спірним. Коли міжнародний бізнес змішується з міжнародною політикою, це може призвести до геополітичного розладу», – зауважує автор. Саме такою, на його думку, є ситуація з «Північним потоком-2».

Хоча й канцлер Німеччини Анґела Меркель, і російський президент Володимир Путін стверджують, що проект є суто економічною ініціативою, такий бізнес Німеччини та Росії може суттєво вплинути на геополітику, кидаючи виклик багатьом європейським державам, особливо Україні.

Наразі Росія задовольняє близько 30% потреб Європи у природному газі, при цьому 40-50% постачань здійснюються через територію України. «Тепер, коли «Північний потік-2» буде забезпечувати попит західної Європи на газ незалежно від України, роль останньої в транспортуванні газу буде маргіналізована. Таким чином, країна не тільки втратить доходи від транзитних платежів, але й сплачуватиме більш високі ціни за природний газ – близько половини українського природного газу постачає «Газпром». Україна також може отримати меншу підтримку від західноєвропейських країн у випадку територіальної агресії з боку Росії проти України, оскільки західноєвропейські країни, залежні від російського газу, можуть підкоритися тискові Кремля. Такі країни будуть неохоче ухвалювати рішення, які кидають виклик європейській солідарності», – пояснює автор.

У минулому «Газпром» уже слугував інструментом політичних цілей – саме завдяки контролю над постачанням газу Росія могла чинити тиск на Україну, спричиняючи газові кризи. Подібних ситуацій можуть очікувати і західні країни, пише видання.

«Північний потік-2» можуть також використовувати для розширення російської військової присутності в регіоні Балтійського моря, що – у свою чергу – може вплинути на активність НАТО в тій місцевості. Тож і східна, і західна Європа мають причини для занепокоєння потенційними викликами миру і стабільності через російське домінування в енергетичному секторі, мовиться у статті.

«Короткострокові вигоди від «Північного потоку-2» для Німеччини та Росії є безсумнівними, але витрати, які понесуть сусіди, можуть створити ефект доміно для геополітики Центральної та Східної Європи», – підсумовує автор.

Німецький політолог Андреас Умланд у статті для аналітичного центру Atlantic Council розмірковує над роллю демократичних сил Євромайдану у президентських та парламентських виборах України 2019 року: які вони мають шанси на успіх?

Антиолігархічні сили нарешті почали процес формування широкої коаліції, яка виступає за реформи. 11 січня під час конгресу різні реформістські групи висловили свою підтримку кандидатові у президенти Анатолію Гриценкові, який раніше був міністром оборони.

«Гриценко був би, мабуть, ідеальним вибором у президенти серед кандидатів, які зараз балотуються. Національна оборона, державна безпека та зовнішні справи є головними прерогативами президентства, тоді як соціальні та економічні питання в основному зосереджені в руках прем’єр-міністра, якого обирає парламент. Колишній військовий офіцер і досвідчений політик, Гриценко був би особливо добре підготовленим до президентської посади», – мовиться у статті.

Його партія «Громадянська позиція» має статус наглядача в Альянсі лібералів і демократів за Європу, в його команді є кілька політиків із міжнародними зв’язками, які допомогли б йому закріпити відносини зі Заходом. Ба більше, він має незатьмарену репутацію та імідж борця з корупцією, тож США та ЄС привітали б його команду у якості нових лідерів України, мовиться у статті.

Тим не менш, його шанси перемогти на президентських виборах є низькими – результати виборів певною мірою визначатиме те, скільки кожен із кандидатів може інвестувати грошей, і тут Гриценко переваги не має, у той час як на підтримку олігархів розраховувати він не може – адже він не хоче пропонувати їм нічого в обмін, пише Умланд.

Та якщо «Громадянська позиція» увійде у парламент, нова Верховна Рада отримала б важливого гравця, який просував би економічні та судові реформи, виконання Угоди про Асоціацію з ЄС та децентралізацію. Але Гриценко зіштовхуватиметься з різними викликами, зауважує політолог.

У ці часи європейські та американські партнери України мають повідомити «друзям» в українських містах, що їм варто діяти конструктивно, також давши зрозуміти, що гальмування процесу реформ та формування політичних альянсів тягнутимуть за собою певні наслідки. «Ставки є високими на майбутніх виборах в Україні, такою ж має бути і увага Заходу», – переконаний автор.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG