Доступність посилання

ТОП новини

100 років Соборності України. Сергій Жадан про відчуття простору «від Сяну до Дону»


Письменник Сергій Жадан
Письменник Сергій Жадан

(Рубрика «Точка зору»)

Сто років соборності

Людям, які все життя живуть на кордоні, їхнє порубіжжя зазвичай нормою й видається – воно визначає систему координат, воно є осердям ландшафту. Ми, східняки, часто дивимось на нашу українську географію саме так – чіпляючись периферійним зором за кордон, що весь час тяжіє на Сході – ось тут, зовсім поруч, на відстані одного марш-кидка. Західний кордон нами сприймається скоріше метафізично, аніж суто географічно – межа країни, брами Європи, час безвізу. Все це відбувається так далеко, що складно вважати це особистим досвідом.

Що цікаво, за галичанами, буковинцями чи закарпатцями доволі часто теж помічаєш це уявлення про Схід, як про щось із теленовин, причому теленовин на каналі, який не дивишся. Країна виявляється надто великою, аби вважати своїми всі її кордони. Кожен тримається за свій шматок простору, за свою систему координат. Відчуття простору «від Сяну до Дону» ближчим є, скоріше, для залізничників, ніж для політиків чи поетів. Себто, я не нарікаю – я дивуюсь. Країна дивує, і це, мабуть, не найгірше, що вона може зробити зі своїми громадянами.

Репродукція мапи України, яку використовували на Паризькій мирній конференції у 1919 році
Репродукція мапи України, яку використовували на Паризькій мирній конференції у 1919 році

Хоча є певна печаль у тому, що на сторіччя Злуки ми далі змушені нагадувати самі собі про те, що ці дві складові – східна й західна – є природнім доповненням одна одної, що вони одна одної потребують, підсилюють, надають сенсу. Переконуємо не лише тих, хто це заперечує, але іноді й самих себе, оскільки підстав засумніватись – завжди більш, ніж достатньо. Це печально, але і повчально теж. Ці, майже за Маркесом, сто років української самотності, себто соборності – вони ж можуть не лише пригнічувати, але й наснажувати. Слід, мабуть, трішки змінити стереотипи й визнати, що українську історію цілком можна читати й без брому. І дійсність нашу цілком можна сприймати без комплексу меншовартості. Ну ось така країна – складна, суперечлива, займає багато місця на географічних картах, займає багато місця в нашому серці. Ну але іншої немає. Та й не потрібна вона – інша.

Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)
Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)

Якось так сталось, що День Соборності, попри всю свою вписаність у контекст конкретного історичного періоду, далі є датою відкритою, живою і дражливою. Себто важливою. Можливо навіть, не менш важливою за День Незалежності. Оскільки наповнює цю саму нашу незалежність якимось реальним сенсом. Оскільки і тоді, сто років тому, і нині, за святкуванням злуки, за «живими ланцюгами» та словами про необхідність єднання, проступає розуміння того, що єднання насправді недостатньо, що воно далі є проблемним, а отже – затребуваним. І це насправді дещо насторожує – адже, здавалося б, цей шов, який поєднує дві частини єдиного, не мав би аж так вирізнятись на тілі країни, здавалося б давно слід сприймати її, країну, як єдине ціле, не надто акцентуючи на відмінностях і суперечностях, зосередившись натомість на спільному й подібному. А ось ні, поки що не виходить, Дніпро і далі лишається серйозним бар’єром, і не всякий політичний птах долетить до його середини.

Сто років соборності окреслили кордони на карті, проте не для всіх окреслили їх у свідомості. Іноді ми схильні триматись своєї ділянки цього кордону, забуваючи одну просту річ: кордон, він як електроповодка – коли рветься в одному місці, без світла лишається весь будинок. Тому весь будинок і повинен бути зацікавлений у тому, аби ніде не рвалось. Саме тому нині всі ми й змушені разом відновлювати наші кордони. Адже йдеться тут не про шматок території, що знаходиться десь поза полем твого зору. Йдеться про те, що кордони стосуються всіх, кого вони окреслюють. Інакше не буває. Добре було б пам’ятати про це, святкуючи й проголошуючи урочисті, пафосні промови.

Одне слово, нам далі доводиться говорити про соборність – згадуючи історію, остерігаючись майбутнього. І якщо ретельне вивчення історії насправді може бути корисним, то ось оця невпевненість і настороженість стосовно майбутнього – нічого, окрім неврозів не дає. Майбутнє не повинно лякати, воно мало б налаштовувати тебе на чесну працю й правильне інвестування. Лишається вивчати історію. Бажано, не зловживаючи бромом.

Сергій Жадан – поет, прозаїк, перекладач, громадський активіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

«Карта українських земель». Видавництво «Нова українська школа», Львів, 1928 рік
«Карта українських земель». Видавництво «Нова українська школа», Львів, 1928 рік

100 років Соборності України: об’єднана держава опинилася у стані війни на два фронти

Кубань – це Україна: Київ повертає країні національну пам’ять

Українське Азовське море: україномовний простір – запорука цілісності держави

Історія України та міфи Росії: слова Путіна є промовистими​

Нацбанк випускає монету до 100-річчя Акта Злуки

  • Зображення 16x9

    Сергій Жадан

    Український поет, прозаїк, перекладач, громадський активіст. Автор, зокрема, романів «Депеш Мод», «Ворошиловград», «Месопотамія», поетичних збірок «Цитатник», «Ефіопія».

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG