Доступність посилання

ТОП новини
21 Жовтень 2019, Київ 01:23

Як і 100 років тому, існуванню України загрожує популізм (огляд преси)


Голосування на одній з виборчих дільниць у Києві (ілюстраційне фото)

Вибори президента цього року – іспит для суспільства: чи зможуть українці тверезо оцінити свої можливості чи підуть за популістами? У ХХ столітті українці його не склали й отримали крах, – наголошує в тижневику «Країна» видавець Леонід Фінберг. Йдеться, насамперед, про часи УНР. Так, Симон Петлюра не зміг зупинити божевілля хохлократії, тобто влади натовпу несвідомих українців. У післявоєнне зубожіння більшовики обіцяли поділити все багатство. Зупинити тих, хто повірив у ці нереальні соціалістичні утопії, було неможливо. Тверезих голосів не почули. Сьогодні теж це загрожує Україні. На цьому видавець наголошує в статті «Маємо думати сьогодні, хто буде моральними авторитетами завтра».

«Крути: невивчені політичні уроки і шанс для нації» – в публікації під таким заголовком в газеті «День» адмірал Ігор Кабаненко аналізує причини поразок Києва на початку ХХ століття. Згаявши навесні 1917 року перший шанс будівництва української незалежності, цілеспрямоване українське державотворення вдруге буле зупинене політичними популістами від ідеї соціалізації країни, наголошує адмірал. У листопаді 1918-го в жадобі до влади політична еліта влаштувала заколот проти Скоропадського. 14 грудня 1918-го було проголошено відновлення УНР. Нова-стара влада, замість розбудови держави та її збройних сил, сконцентрувалася на боротьбі з наслідками гетьманства, позбавила інтелігенцію і деякі інші активні прошарки населення права участі в політичному житті країни, інколи пропонувались дикі речі, наприклад ліквідація Академії наук, як витвір «гетьманату»... Більшовики дуже влучно скористалися вікном можливостей, яке раптово відкрилося перед ними – 1920 року існування УНР на українських територіях було припинено, зазначає автор статті.

Бранці Кремля – це не лише українські військові, які потрапили в полон і перебувають на території Росії. Вони, як запевнює дописувач газети «День», є лише поверхнею айсбергу серед усіх захоплених, які нині перебувають «в підвалах» у тому числі окупованих територій. Більше того, серед таких полонених є й цивільні особи. З початку російської агресії проти України 2014 року, особливо під час очевидних поразок бойовиків, практика захоплення цивільних як «обмінного фонду» стала засобом шантажу української сторони. Про долю багатьох осіб (як військових, так і цивільних) достеменно досі невідомо. Росія, безумовно, заперечувала свою причетність до цього. Долею ж власних військових, які потрапляли в полон до ЗСУ, Кремль особливо не переймався, і навіть фактично відмовлявся від них, запевняючи в тому, що то «вже звільненні солдати». Видання наголошує, що зухвале взяття в полон українських моряків у нейтральних водах поблизу Керченської протоки виявилось показовим продовженням відкритого розгортання агресії та домінації Росії в Азовському морі. Такі дії Кремля є неприкритою агресією, яку вже не можна сховати перед міжнародною спільнотою з формулюванням «їх там нема». Кремль переконався, де і як він може діяти безкарно. Про те, як можна його зупинити, йдеться в матеріалі «Ми всі на одному кораблі».

Якщо політика немає у соцмережах – значить, його не існує, переконаний дописувач газети «День». Він вважає, що революційні події кардинально змінили порядок денний української політики. Громадяни почали більше цікавитись політичним життям, і політики змушені задовольняти цей запит. Звідси і купа онлайн-інструментів, відкритих реєстрів, трансляцій засідань органів влади. Соцмережі допомогли робити революцію, і виявилось, що це ще й надзвичайно зручний інструмент для політичної діяльності. Не мати власної сторінки стало немодно. Тим паче, що з 3G і 4G та новими смартфонами технічно це стало ще простіше. Спочатку народні депутати, за прикладом активістів, зареєстрували свої сторінки, потім, наслідуючи «старших колег», зареєструвались і депутати місцевих рад.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG