(Рубрика «Точка зору»)
Коли мова заходить про нинішні президентські вибори, то, як правило, йдеться про персоналії – хто стане президентом, який він проводитиме курс. Звичайно, від персоналій чимало залежить. Але не тільки…
При цьому майже не звертається увага, що президентські вибори, схоже, стануть прелюдією переформатування влади в Україні.
«Нестабільна демократія»
Після розпаду СРСР утворилося 15 держав, у яких встановилися дещо різні типи управління. У республіках Балтії утвердився демократичний режим, характерний для країн Західної й Центральної Європи. Не даремно ці країни ввійшли в НАТО та Євросоюз. У Росії, Білорусії, більшості «мусульманських» республік сформувалися автократичні режими. Вони ніби продовжили управлінські традиції СРСР. Нарешті є низка пострадянських держав, в яких реально існує кілька центрів влади, що конкурують між собою. Переважно такими центрами є президент і парламент. Хоча участь у цій владній конкуренції можуть брати інші інституції, які користуються впливом – кабінет міністрів, олігархічні групи, регіональні еліти, мас-медіа тощо. Режими в цих державах можна назвати «нестабільною демократією». Це – Молдова, Грузія, Вірменія, Киргизстан. І, звісно, Україна.
Незважаючи на те, що в нас були спроби встановити авторитарне правління, зокрема за часів президентства Леоніда Кучми, в кінцевому рахунку це закінчувалося фіаско. Україна ж не Росія!
Нинішній президент теж зумів у своїх руках сконцентрувати значну владу. Добре це чи погано? Певно, в нинішніх умовах, коли проти України де-факто воює Росія, є потреба в такій концентрації. Але чи згодні українці миритися з цим? Звісно, ні. І, напевно, нинішні президентські вибори, а також парламентські, що відбудуться десь через півроку, можуть призвести до переформатування влади – передусім до обмеження реального впливу президента й посилення ролі Верховної Ради.
Якщо на минулих президентських виборах однозначним лідером був Петро Порошенко, то тепер він таким не є. Багато людей, що свого часу голосували за нього, тепер розчарувалися. В принципі, це зрозуміло. На жаль, така ментальність українців. Ми – «народ сердечний». Швидко можемо «зачаруватися» тим чи іншим політиком, але коли він приходить до влади, то через якихось пару місяців він нас «розчаровує». І на те нема ради.
Чи стане Україна парламентською республікою?
Так, Порошенко має шанси виграти президентські вибори. Але що далі? Сумнівно, що він після обрання зможе щось кардинально змінити, аби завоювати любов виборців. У ньому можуть ще більше «розчаруватися». І малоймовірно, що очолювана ним політична сила зможе взяти більшість під час виборів до Верховної Ради. Восени матимемо парламент, який помітно відрізнятиметься від нинішнього, де існує сильна пропрезидентська більшість. Ймовірно, останньої вже не буде. Президенту доведеться домовлятися з Верховною Радою. А остання, своєю чергою, зможе стати більш впливовою.
Якщо при умові обрання президентом Порошенка зберігатиметься певний час статус кво і, напевно, відбудеться відносно плавне посилення ролі Верховної Ради, то інший сценарій матимемо при обранні президентом іншого кандидата. Лише окремі з нинішніх претендентів на президентське крісло очолюють у Верховній Раді парламентські фракції. Однак ці фракції малочисельні. Більшість же претендентів взагалі у Верховній Раді своїх фракцій не мають.
Отже, якщо президентом стає політик, який очолює невелику політичну фракцію, то чи зможе він у нинішній Верховній Раді створити свою пропрезидентську більшість – хоча б для того, щоб обрати нового прем’єра й Кабінет міністрів? Чесно кажучи, це видається малоймовірним. І взагалі неймовірним видається те, що зможе створити у Верховній Раді пропрезидентську більшість новообраний президент, який взагалі не має своєї парламентської фракції. Хіба що станеться чудо.
Словом, якщо президентом стане хтось із нинішніх кандидатів, окрім Порошенка, то в перші місяці свого правління йому доведеться несолодко. «Не його» лишатимуться і Верховна Рада, і Кабмін. Нелегко буде змінити «стару владу» й на місцях. Чи зможе цей президент здійснити кардинальні позитивні зміни? Сумнівно. Адже він буде «зв’язаний по руках», постійно відчуваючи опір і саботаж «старої влади». У такій ситуації, радше, виникнуть і політичні, і економічні проблеми. Ресурс довіри до цього президента швидко вичерпається. Багато його прихильників можуть виявитися розчаровані в своєму обранці. І на парламентських виборах очолювана ним політична сила не зможе набрати великої кількості голосів і створити в парламенті потужну пропрезидентську фракцію.
Може виявитися таке, що Верховна Рада розпочне свою гру. А Україна взагалі почне еволюціонувати до парламентської республіки – якщо більшість у ній виявиться антипрезидентською. Розігнати ж парламентаріїв з допомогою сили, як це, наприклад, було в Росії, не вийде. Та й робити це небезпечно в умовах війни.
Принаймні такі проглядаються політичні сценарії на найближчі часи. Вони не обіцяють стабільності. Але це, можливо, й добре. Принаймні в Україні не передбачається встановлення авторитарної влади. А та «нестабільна демократія», яку ми зараз маємо, все ж у перспективі може стати стабільною демократією європейського типу.
Петро Кралюк – проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
