Доступність посилання

ТОП новини
18 Червень 2019, Київ 22:13

Кожне прифронтове містечко має свій героїчний шлях – співавторка книжки «Авдіївка. Шлях до перемоги»


На презентації книги «Авдіївка. Шлях до перемоги». Дніпро, 27 березня 2019 року

У Дніпрі, в Музеї АТО, відбулась презентація книги «Авдіївка. Шлях до перемоги». Видання включає 26 оповідань, головними героями яких стали звичайні мешканці індустріального містечка на Донбасі, у життя яких в одну мить увірвалась війна, а також військовослужбовці, для яких Авдіївка стала другою домівкою. Книгу написали п’ятеро авторів – волонтерів з різних куточків України. Радіо Свобода поспілкувалось з однієї із них – Аліною Косовською, бійцем добровольчого підрозділу і волонтеркою, яка живе в Авдіївці.

Аліна Косовська, Дніпро, 27 березня 2019 року
Аліна Косовська, Дніпро, 27 березня 2019 року

– Аліно, яким був задум цієї книги і ваша роль в її створенні?

– Це була моя ідея: хотілось написати збірку історій людей з Донеччини, місцевих жителів, які борються за Україну. Хтілось подолати стереотип, що нібито всі мешканці сходу України – проросійські Хотілось розповісти про таких хороших людей, які підтримують Україну і багато хорошого роблять для неї. Ці люди необов’язково ходять у вишиванках, але є справжніми патріотами. Ми з друзями, з волонтерами нашого фонду «Зорі надії» порадились і вирішили, що напишемо не про весь Донбас, а про наше місто Авдіївку. Ми шукали авторів, які долучаться на волонтерських засадах. Сама б я точно не впоралась. Ми подали в інтернеті оголошення про свою ідею і нам зголосилось допомогти багато людей. Ми вибрали п’ятьох, які стали авторами. І ми, власне, координували процес створення книги: автори приїздили в Авдіївку, ми їх зустрічали, знайомили з героями, давали можливість пожити звичайним життям мешканця, відчути місто. Робота тривала півроку.

Книга «Авдіївка. Шлях до перемоги». Презентація, Дніпро, 27 березня 2019 року
Книга «Авдіївка. Шлях до перемоги». Презентація, Дніпро, 27 березня 2019 року

– Хто герої цієї книги?

– Герої книги – це 15 місцевих жителів Авдіївки, які розповіли свої історії: що відбувалось в Авдіївці з початком війни, у чому вони брали участь. Хтось допомагав військовим, хтось відкрив громадську чи доброчинну організацію, об’єднав людей, хтось сам пішов служити в добробати чи в Збройні сили України. Ще 11 розповідей – про військових, які приїхали захищати Авдіївку. Вони розповіли про визначні події, такі, як бої за промзону, побудову меморіального комплексу, заснування медпункту в славнозвісній 9-поверхівці.

– Що має змінити книга?

– Перш за все, подолати оцей стереотип, що «в Авдіївці всі «сєпари». Друге – розповісти простими історіями, як все відбувалось. Хтось із наших героїв розказує, як починалась війна, що цьому передувало – та ж пропаганда, той самий «референдум», як місто жило в окупації, як його звільняли. Можливо, також ця книга надихне когось щось змінювати в житті на краще. Бо це історії простих людей, які один момент не побоялись взяти долю свого міста в свої руки і в них це вийшло.

– Розкажіть трішки про себе й війну. Якось у соцмережах Ви написали: «Всякі дрібнички здаються глобальними проблемами, доки не відчуєш, що єдина справжня проблема – це війна».

– Війна для мене розпочалась, як для всіх: було незрозуміло, що відбувається, але було відчуття, що треба щось робити, треба якось допомагати. На початок війни я жила в Києві, була спортсменкою, перебувала в резерві збірної України з художньої гімнастики. Почала з того, що допомагала переселенцям сама від себе: на безкоштовних «барахолках» в інтернеті збирала меблі, речі і розвозила їм в пансіонати, де вони поселялись.

Потім все закрутилось: почали об’єднуватись з однодумцями, переключились на допомогу добровольцям, з’їздили пару разів в АТО. Я побачила, що відбуваються серйозні речі, вирішила, що досить сидіти, і вже на початку 2015 року поїхала служити в добровольчий підрозділ. Спочатку – в «Правий сектор», потім – «Тактичну групу «Білорусь», потім, коли вона трішки переформатувалась, – в Групу іноземних добровольців при УДА. Майже три роки провела в добровольчих формуваннях. Ще коли я служила, виникла ідея з благодійним фондом. Перший наш проект був – «Благодійна крамничка» для забезпечення потреб нашого підрозділу.

Сувенірна продукція волонтерів Авдіївки – розписані гільзи, Дніпро, 27 березня 2019 року
Сувенірна продукція волонтерів Авдіївки – розписані гільзи, Дніпро, 27 березня 2019 року

– Що ви продавали?

– Я людина творча, завжди любила малювати. Якось купила фарби, взяла гільзи і спробувала їх розмалювати – суто для себе. Згодом виникла ідея продавати їх на благодійних ярмарках і забезпечувати підрозділ. Під це ми відкрили Благодійний фонд, до нього долучились мої друзі, мешканці Авдіївки. Вони також почали виготовляти сувеніри. Паралельно ми збирали цікаві артефакти на війні, передавали їх в музеї, створювали цілі тематичні експозиції.

Уламок снаряду з танку-«будильника», Дніпро, 27 березня 2019 року
Уламок снаряду з танку-«будильника», Дніпро, 27 березня 2019 року

– А що це за уламок металу, який Ви привезли з собою разом з гільзами та іншою сувеніркою?

– Це уламок танкового снаряду. Це для мене як пам'ять. Коли ми стояли в Мар’їнці, в покинутому дитячому будинку, нам прилетіло таке «диво» в сусідню кімнату. В тому дитбудинку залишалось багато дитячих речей – одяг, іграшки. Я це все розбирала, те, що в доброму стані, склала і хотіла розвезти по найближчих прифронтових селах. Тільки-но розклала, як саме в ту кімнату влучив танк. Танк-«будильник» – так ми його називали. Він щоранку обстрілював нас, рівно о 5-й ранку…

– Ваш зв'язок з Авдіївкою розпочався з війни. Розкажіть, як Ви познайомились з місцевими мешканцями, якими були настрої?

– Контакти з місцевим населенням більш близькі у мене почались, коли я вже почала жити в Авдіївці. Як жити – лужила і приїздила раз чи двічі на місяць на пару днів відпочити, помитись, речі зберігала. Це було як перевалочна база. Тоді почала спілкуватись з авдіївцями. Ці люди жили звичайним життям, не були ні активістами, ні благодійниками, але коли в їхнє місто прийшла війна, вони зрозуміли, що треба щось робити.

– Мабуть, далеко не всі авдіївці такі? Є люди, які категорично не сприймають Україну?

– Звичайно. Але ці люди зазвичай мовчать. Вже зараз, коли я ходжу в цивільному одязі, подекуди чую якісь такі розмови про українських військових у стилі російських ЗМІ. В Авдіївці приймають російські телеканали, всілякі там «НоворосіяТВ», а українські – тільки з супутникових антен. Дехто з мешканців – під впливом російської пропаганди. Щодо людей, то, за моїми спостереженнями, відсотків 50 – це «сіра» маса, якій все одно під яким прапором, аби своя дупа в теплі.

– Як зараз виглядає Авдіївка?

– Саме місто навіть у той час, коли його обстрілювали вночі, на ранок виглядало позитивно. Квіточки в клумбах. Уламки підметуть, приберуть. В будинок щось прилетить – одразу фанеркою закриють. Ну а зараз вже до міста самого дуже рідко щось прилітає. Зараз багато проводиться проукраїнських заходів, фестивалів. Багато людей приїздить і з просвітницькою роботою, і з волонтерськими концертами. Багато хороших ініціатив.

Кожне прифронтове містечко має свій героїчний шлях. Можна писати книги про ту ж Мар’їнку, про те ж Світлодарське, інші міста. Всюди є такі люди, які борються за своє місто, підтримують тих, хто його захищає. Це просто приклад – одне із містечок, яке не зламалось.

– Як змінилось місто за війну?

– До війни в ньому було 40 тисяч населення, зараз – десь 20-25 тисяч. Не було газу більше ніж рік, зараз зробили газопровід з підконтрольної Україні території. Те саме зі світлом. З водою бувають проблеми: Донецька фільтрувальна станція прямо на лінії фронту. Якщо там щось стається, то сидить місто без води, доки не домовляться про перемир’я, про ремонтні роботи.

– А страх?

– На початку було. Атмосфера невизначеності, коли то триколори, то синьо-жовті прапори. Зараз вже люди звикли.

– Місцеві люди – більше споживачі допомоги ззовні? Чи розвивається волонтерство, громадська діяльність?

– Є і такі. Ще до війни в місті була дуже активна молодіжна організація «Пласт». Очільниця «Пласту» Тетяна Перевєрзєва – якраз одна з героїнь нашої книги. Вона розповідала, що після початку всіх цих подій, всі діти, які через її руки пройшли, були однозначно за Україну. Хтось із батьками виїхав, хтось залишився, але жоден з них не підтримав цю «країну» з трьох букв.

Наша нова волонтерська ініціатива – плетіння маскувальних сіток у школі. Вчителі самі до нас звернулись, попросили залучити їх до якоїсь діяльності, щоб діти якось допомагали.

– Є певне вигоряння?

– Воно в усіх є, по всіх країні. Вигоряєш трішки, трішки полежиш в попелі й знову відроджуєшся. Але – необхідність. Іноді хочеться послати всіх до біса, але треба сітку сплести, на меморіалі прибрати…

На презентації книги «Авдіївка. Шлях до перемоги». Дніпро, 27 березня 2019 року
На презентації книги «Авдіївка. Шлях до перемоги». Дніпро, 27 березня 2019 року

– Ви писали про «синдром волонтера».

– «Синдром волонтера» – це коли бачиш, що людина потребує допомоги, і просто не можеш пройти повз, бо совість замучить. Якось я добиралась попутками з Києва на Донбас, мене підвозили військові. Під Харковом у них зламалась машина. Я поспішала і мені треба було б вийти і спіймати іншу машину, але я півдня просиділа з ними, доки не знайшли евакуатор, СТО, не організували ремонт.

Сувенірна продукція з «металу війни», Дніпро, 27 березня 2019 року
Сувенірна продукція з «металу війни», Дніпро, 27 березня 2019 року

– Повертаючись до книги, кошти від її продажу і продажу сувенірів також підуть на військові потреби?

– Нещодавно сталась біда в нашій волонтерській групі аеророзвідки: наш безпілотник приземлився на ворожій території. Тому зараз ми активно збираємо кошти на новий. Плюс у нас маленький проект – Меморіальний комплекс на Авдіївській промзоні, який збудували бійці 72-ї бригади. Це величезна територія, де раніше були позиції. Там згоріла техніка, метал війни, зруйнований бліндаж, меморіальні плити. Ми за ним доглядаємо. Замінюємо прапори, садимо квіти, прибираємо бур’яни. Дрібниці, але часом треба витратитись.

– А писати Ви почали під час війни?

– Так. Спершу я почала вести щоденник, все, що хотілось запам’ятати. Книга про Авдіївку – це перша документальна. А до того я видавала маленьку художню повість про добровольців. І брала участь у створенні збірки розповідей військових і волонтерів «Слово про війну». Коли є натхнення, чому б і не написати.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG