Доступність посилання

ТОП новини
21 Жовтень 2019, Київ 12:41

«Військове» подружжя: про «кораблі» «Правого сектору» у Пісках і «воєнне» кохання


Подружжя Ольги Годованець і Михайла Іванова. Піски, зима 2014 року

Київську журналістку Ольгу Годованець і спеціаліста з деревообробки з Донбасу Михайла Іванова (позивний El Gado) познайомила війна. Адже, як стверджують обидва, війна – це не лише кров, смерть, постійна небезпека, а і місце, де збираються усі свої, однодумці, побратими і посестри. Про війну, побратимство, пригоди добровольців Ольга та Михайло розповідають Радіо Свобода.

Ольга Годованець: Я на війні опинилась так: розуміла, що треба щось робити. Але як? Фізична підготовка? Не маю. Надання домедичної допомоги? Не вмію і не знаю. А що ж я можу, що вмію? А можу і вмію я працювати з фотоапаратом і відеокамерою. Але камери у мене немає. Аж раптом колега мені повідомляє, що їде на базу «Правого сектору». І я попросила, щоб він мене взяв з собою, і опинилась після переговорів із колегою з ним разом, на базі «Правого сектору», кілометрів за сто від передової. Для мене було принциповим зрозуміти, чи я взагалі зможу у тому середовищі перебувати, чи ні. Виявилось, що можу.

База добровольчого підрозділу ДУК «Правий сектор», вересень 2014 року
База добровольчого підрозділу ДУК «Правий сектор», вересень 2014 року

Михайло Іванов: Під час Майдану, слухаючи повідомлення про підтримку Росією президента (Віктора) Януковича, я розумів, що можливі якісь дії Москви проти України. Був я членом «Самооборони» Сватового (Луганщина), це була найбільш проукраїнськи налаштована команда. Одного разу у Рубіжному була спровокована бійка між проукраїнськи налаштованими людьми і тими, хто кричав «Путіне, прийди», унаслідок якої постраждав міліціонер. І далі події почали розгортатись, сказати б, не на користь України.

Я брав участь у боях у районі села Піски, це правий фланг Донецького аеропорту
Михайло Іванов

Я пішов боронити країну у складі 5-го батальйону Добровольчого українського корпусу, відомого як ДУК «Правий сектор». Потрапив туди за протекцією свого товариша, йому вдалось провезти мене на передову, «оминаючи» навчальні табори. Я брав участь у боях у районі села Піски, це правий фланг Донецького аеропорту, по датах – з 10 серпня 2014 року до 4 лютого 2015 року.

– Які спогади лишили у вас люди, з ким воювали, чи якісь особливі моменти?

Ольга Годованець: Там, на лінії вогню і довкола, я потрапила до своїх. От просто: там усі свої, рідні. І переживаєш за цих рідних, і підтримуєш їх, і разом із ними ділиш цю війну. А серед моментів, які запам’ятались, – це заготівля дров взимку у Пісках. Хлопці знайшли якийсь човен на подвір’ї, пристосували його для перевезення дров – так легенда з’явилась про «кораблі» «Правого сектору» на околицях Донецька. І подібних історій було дуже багато.

Боєць ДУК «Правий сектор», Донеччина, вересень 2014 року
Боєць ДУК «Правий сектор», Донеччина, вересень 2014 року

Михайло Іванов: Різне траплялось, та й люди різні поруч були. Я спершу у піхотинці подався, а потім побачив, що відсотків 80 справ у бою залежить від артилерії. Коли я у ДУК прийшов, вже фронт стабілізувався й почалася позиційна війна, бої точились хіба що у районі Донецького аеропорту і Дебальцевого. Я займаюсь військовою реконструкцією, в артилерії трохи тямлю, попросив у ротного мене відпустити до «арти» (артилерійських військ – ред.).

– Що було найскладніше по поверненні додому?

Ольга Годованець: Моя родина з цією війною утворилась. Двійко дітей виховуємо з Мишком. У журналістику я вирішила не повертатись, ми з чоловіком якось сіли, поміркували, проаналізували ситуацію родинну – і виникла думка власну маленьку сімейну справу відкрити.

Ми з чоловіком якось сіли, поміркували, проаналізували ситуацію родинну – і виникла думка власну маленьку сімейну справу відкрити
Ольга Годованець

Михайло Іванов: Скажу так: деякі речі вражали, деякі пригнічували. Лякали мене друзі, що я у Києві на роботу не влаштуюсь, не зможу сім’ю прогодувати. А я глянув по інтернету – роботи вистачить не на одного мене, аби лишень бажання було працювати!

– Чим ваша родина займається?

Ольга Годованець: Нашою «Майстернею хатнього духу», яку ми заснували у квітні 2015 року. А почалося з того, що моя подруга якось поцікавилась, чи може Мишко їй якусь річ із дерева зробити, і він зробив. А подруга у цей час відкривала крамничку подарунків, і Михайло її обладнав. А потім замовлення пішли. І ми збагнули, що можемо працювати і що це не страшно. Єдине, що спершу Михайла бентежило, так це необхідність встановлювати ціни на власноруч зроблені речі, предмети декору. Але навчились ми й авторську працю оцінювати.

Традиційний український птах: вироблено у "Майстерні хатнього духа"
Традиційний український птах: вироблено у "Майстерні хатнього духа"

Михайло Іванов: Я до війни навчився дерево обробляти, керував цехом деревообробки, і у Києві знайшов роботу за цим фахом. А пізніше, як у багатьох ветеранів, з’явилось бажання робити щось своє, на себе працювати. І так ми розпочали наш сімейний бізнес, відкрили «Майстерню хатнього духа», де з дерева я виготовляю меблі, іграшки, традиційні українські речі. Це улюблена справа, мені важко назвати її просто бізнесом, бо у кожну річ треба і майстерність і душу вкладати, інакше то буде неправильно.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG