Доступність посилання

ТОП новини
20 Вересень 2019, Київ 00:12

Наполеонівський міф: французьке, польське і українське прочитання


Наполеон III, Володимир Путін і Наполеон I, колаж

250 років тому, 15 серпня 1769 року, народився Наполеон Бонапарт – одна з найвідоміших історичних постатей світового масштабу. Про особистість Наполеона і його внесок в історію у розмові Радіо Свобода із автором історичних книжок, журналістом і медіаекспертом Олексієм Мустафіним.

Олексій Мустафін, 27 січня 2018 року
Олексій Мустафін, 27 січня 2018 року

– Фотографії на вашій сторінці у Фейсбук свідчать, що ви нещодавно були у Франції. Там якось готувалися до відзначення ювілею?

Сучасним французам Наполеон не такий вже і близький

– Принаймні на вулицях цього не помітно. Як загальнонаціональне свято чи відзначення дати це не сприймається.

Звичайно, історикам це цікаво, про нього не забувають. Але сучасним французам Наполеон не такий вже і близький. Він історична постать приблизно такого ж рівня, як королі Людовик XIV чи Генріх IV. Це вже історія.

У ХІХ столітті наполеонівський міф був там майже наріжною темою. Але так сталося, що цей міф використав для приходу до влади його небіж Наполеон ІІІ, і він цей міф значною мірою дискредитував. Після того, як Наполеон ІІІ програв війну з Пруссією, у Франції проголосили за республіку, яка стала запереченням наполеонівського міфу.

У цій республіці були монархісти, але вони апелювали радше до дореволюційної Франції. Вони казали, що революція – це гріх, і Наполеон сприймався ними як породження революції.

Наприкінці ХІХ століття наполеонівський міф був похований у Франції, але для Польщі він живий

Тому наприкінці ХІХ століття наполеонівський міф був похований у Франції. Хоча за межами Франції він існував. Наприклад, для польської національної самосвідомості він живий. Це єдина країна, де прізвище Бонапарта згадується в національному гімні. Тому тут є певний феномен – французький і світовий – у ставленні до Наполеона.

– Справді, Наполеон – постать світового масштабу. Він прожив лише 51 рік, але дуже яскраво й насичено. Наполеон Бонапарт народився на Корсиці, яка лише за рік до цього стала частиною Франції. Попервах розмовляв діалектом італійської, поки не почав вчитися у військовому училищі.

– Його батько був соратником Паолі – лідера руху за незалежність Корсики від Генуезької республіки і від Франції, яка фактично викупила Корсику в Генуї. Це було таке незалежницьке корсиканське середовище. Був час, коли сам Наполеон захоплювався Паолі. Коли він навчався у Франції, то попервах дуже скептично ставився до Франції, як до окупанта Корсики.

У польського лідера Пілсудського була фраза, що на потягу «соціалізм» він доїхав до станції «незалежність» і зійшов. Так от, Наполеон з потягу корсиканської незалежності зійшов, коли вирішив стати французом.

– Людина стала французом, а не народилася.

– Так, і це дуже характерно певною мірою. Наприклад, Сталін не був росіянином, а був грузином або Гітлер був німцем, але австрійським. Певною мірою амбіції стати першою людиною, диктаторські інтенції характерні для людей, які мають доводити, що вони французи, росіяни або справжні німці. Можливо, це й призвело зрештою до того, ким став Наполеон.

Відомий бонапартистський переворот попервах навіть не був бонапартистським. Тому що його душею був Сієс, один із членів Директорії. Фактично, він поховав Директорію цим переворотом. Сієс спочатку звернувся із пропозицією здійснити військовий переворот не до генерала Бонапарта, а до генерала Моро – на той час навіть більш славного, ніж Бонапарт. Але той відмовився, тому що у нього не було таких амбіцій. Бонапарт погодився, тому що він мріяв стати не просто генералом, а зробити щось більше.

– Як так сталося, що ця бурхлива епоха Французької революції закінчилася саме Наполеоном? Це було неминуче – якщо не Наполеон, то прийшов би інший воєначальник? Чи це завдяки його волі?

– Я думаю, що це природний хід речей. Ми знаємо історію англійської громадянської війни, яку в нас звикли називати Англійською революцією, яка була раніше десь на сто років. До речі, під час Французької революції до цього досвіду зверталися. Революція, яка почалася як боротьба парламенту з авторитарним правлінням короля, зрештою привела до диктатури Кромвеля. У Нідерландах революція завершилася тим, що спочатку Вільгельм Оранський, а потім його син Моріц стали диктаторами.

Революція часто створює підстави для диктатури, тому прихід до влади військового диктатора є цілком логічним

Революція часто створює підстави для диктатури, тому прихід до влади військового диктатора є цілком логічним. Після Французької революції дуже часто революціонери, які були віддані демократичним ідеям, спираючись на французький досвід, застерігали від бонапартизму.

– Ви перехопили моє питання. Хотів від Наполеона перейти до подій сторічної давнини в Україні. Тоді усі боялися бонапартизму! Спочатку, коли була Центральна Рада, то боялися генерала Скоропадського. Потім, коли була Директорія на чолі з Петлюрою, то скоса дивилися на генерала Грекова чи полковника Болбочана.

– І самого Петлюру звинувачували в тому, що він має бонапартистські нахили. Українці часто знаходяться у полоні власної парадигми, зокрема, коли кажуть, що діячі Центральної Ради боялися створити власну армію, тому що вони були проросійськи налаштовані чи недостатньо свідомі.

Діячі Центральної Ради розуміли політичний процес багато у чому з цього французького досвіду. Вони боялися цього внутрішнього Бонапарта.

Але ж вони розуміли політичний процес багато у чому з цього французького досвіду. Вони боялися армії не у стосунках із зовнішнім противником. Вони боялися цього внутрішнього Бонапарта.

Зрештою, ми замість бонапартистської диктатури отримали отаманщину – це влада військових, але ще помножена на анархію.

– Отаманщина – це радше влада польових командирів.

– У той час Французька революція була загальним зразком. І певною мірою, наприклад, поляки пішли таким шляхом. Вони погодилися, що Пілсудський має стати начальником держави. І багато в чому це сприяло тому, що польська держава вистояла, зокрема, проти Радянської Росії.

– До речі, коли в СРСР була боротьба за владу, то Сталін переграв Троцького – яскраву постать, за якою була Червона армія. І вже на еміграції Троцького питали: чому він у боротьбі проти Сталіна не оперся на армію? На це Троцький відповідав, що використовувати армію не можна, бо це ж бонапартизм.

– Той же Троцький звинувачував Сталіна у тому, що він здійснив Термідор – контрреволюційний переворот. Французька революційна термінологія – це лекала, які використовували всі революціонери.

– Щодо постаті Наполеона: це більше видатний державний діяч чи радше видатний воєначальник?

– Безумовно, він видатний воєначальник, він видатний реорганізатор військової справи. Армія Наполеона дуже сильно відрізнялася від попередників. І ті перемоги, які він здобув, багато у чому пояснювалися іншою організацією армії, іншою стратегією, військовою тактикою. Він, безумовно, геніальний полководець.

Наполеон геніальний полководець і державний діяч. Франція досі живе за цивільним кодексом Наполеона, і не тільки Франція.

З іншого боку, він і видатний державний діяч. Франція досі живе за цивільним кодексом Наполеона, і не тільки Франція. Він взяв за зразок кодекс імператора Юстиніана.

У цьому сенсі він дорівнює таким постатям. Наполеон створив французький банк. У часи революції там був такий хаос у фінансовій системі, а він виявився непоганим економістом та фінансистом.

Взагалі, Наполеон був гарним адміністратором. Звичайно, були й помилки, і Наполеон це робив не pro bono, а для зміцнення власної влади. Але він багато у чому створив сучасну Францію.

Треба розуміти, що революція була розривом зі старою Францією. Але Наполеон значною мірою був не тільки спадкоємцем революції, але він багато у чому повернув Францію на той шлях, яким вона йшла ще за королів.

– Тобто, він зробив вдалий синтез традиції й революції?

– Так. Тому що Реставрація, яка була після нього, коли повернули династію Бурбонів, була невдалим досвідом. Цей режим проіснував лише 15 років. А спадком Наполеона досі користуються французи.

– Цікава ваша думка про Наполеона як про медійника та пропагандиста. Він надавав велике значення пропаганді, друкував «Бюлетень Великої армії». Як би ви оцінили його?

Наполеон медійник у тому сенсі, що заснував сучасну пропаганду, як державну систему пропаганди

– Він медійник у тому сенсі, що заснував сучасну пропаганду, як державну систему пропаганди.

Ставлення його до свободи слова очевидне, адже він почав з того, що закрив деякі газети. А ті, які залишилися, були поставлені під жорсткий контроль.

Держава Наполеона – це поліцейська держава, без сумнівів. Але його ставлення до інформаційної політики значною мірою змінило ставлення до пропаганди, інформаційної війни в усьому світі.

Наполеонівський міф, який існував у ХІХ столітті, значною мірою штучно створений самим Наполеоном

До речі, його інформаційна політика була спрямована не лише всередину Франції, а й назовні.

І той наполеонівський міф, який існував у ХІХ столітті, значною мірою штучно створений самим Наполеоном.

– Згадаймо Наполеона в українському контексті. Кампанію 1812 року Наполеон називав «Польською війною», а для росіян це була «Отечественная война». Є поширене уявлення, що Наполеон планував на території Лівобережної України створити дві держави-«наполеоніди». Одну на території Чернігівської та Полтавської губернії, а іншу – південніше, ближче до моря.

– Взагалі Наполеон дуже активно використовував національні рухи, насамперед італійський та польський. Я вже казав, що у сучасному гімні Польщі є слова про Бонапарта як приклад того, як треба боротися. Це була свідома політика Наполеона, який розумів силу цих національних рухів і намагався їх використати, безумовно, залишаючись французом. Але це було саме використання, а не щира відданість італійській чи польській справі.

Поляки дуже хотіли відновити незалежне Польське королівство, але він спочатку створив велике герцогство. Це був компроміс з росіянами, тому що після розподілу Польщі була секретна декларація, підписана тими, хто брав участь у поділі – Пруссія, Росія, Австрія домовилися навіть назву Польщі не згадувати.

І на переговорах у Тільзиті Олександр І про це нагадав Наполеону в 1807 році. Наполеон, який тоді хотів мати хороші відносини з російським царем, ухвалив компромісне рішення про Велике герцогство Варшавське.

Пілсудський (ліворуч), Польща, серпень 1920 року
Пілсудський (ліворуч), Польща, серпень 1920 року

Лише у 1812 році Сейм оголосив декларацію про відновлення Польського королівства. А коли Наполеон перейшов кордон із Росією, то відновив Велике князівство Литовське. Причому, коли поляки казали, що треба їх об’єднати, то він не погодився.

Щодо планів щодо України – про це немає певних відомостей. Насамперед, у Наполеона точно не було планів відновлення незалежності України.

Правобережна Україна мала бути в складі Литовського князівства. Казали, що планувалося створити на території так званої «Малоросії» – Чернігівської та Полтавської губерній – одну «наполеоніду», а в Причорномор’ї – іншу. Але навіть це мало свідчити, що уявлення про Україну у французів були дуже хиткі і розвідка, попри те, що французів звинувачували у підпалі Києва, дуже слабка. Вони навіть не розуміли, що малороси, козаки і мешканці Правобережної України – це один народ.

Насправді, це теж міф, частина наполеонівського міфу, але українського наполеонівського міфу, що, мовляв, така видатна людина думала і тут щось зробити.

Читайте ще:

«Чорна рада» описує те, що відбулося з Україною у 2019 році – дослідник про творчість Куліша

  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG