Дніпро – 88-річний дніпрянин Анатолій Пушкарський близько 20 років доглядає за місцем, де, як вважає, був розстріляний і похований його батько, політрепресований у 1930-і роки вчитель. «Клинчик» в районі Запорізького шосе, майже на виїзді з міста, каже чоловік, був місцем масових розстрілів у ті часи. Там могли бути страчені й поховані – та просто прикидані землею, припускає він, тисячі людей. Свого часу громадськість встановила на цьому місці хрест. Вандали руйнували цей знак кілька разів – щоразу чоловік відновлював його самотужки. Радіо Свобода розпитало сина політрепресованого про його батька та місцину, якою він опікується.
Квіти, кущі та дерева, дерев’яні лавки, імпровізовані алеї з табличками. Анатолій Пушкарський доглядає за «клинчиком», який вважає місцем загибелі свого батька, як може. До чоловіка тягнеться все живе: з рук він годує тутешніх голубів та білок. Посеред квітів – кущик, на якому достигають помідори. «Може, хто зірве, а значить, я недарма живу на світі», – каже він.
Аби потрапити сюди, щоранку літній чоловік прокидається о шостій і їде близько години. Потім – робота. Пересадити, полити, упорядкувати, прибрати сміття, полагодити те, що зламали.
Розповідає: встановлений два десятиліття тому на цьому місці пам’ятний хрест руйнували сім разів. Щоразу він його відновлював. Нинішній пам’ятний знак чоловік виготовив зі старих шпал.
«Я оце такий дурний, як і батько. Саджаю, доглядаю. Весь час займаюсь квітами, насадив бузок, троянди, поливаю. Я думаю, ці алеї треба хоча б пісочком посипати. Сподіваюсь, на цьому місці не буде ніякої забудови», – каже Анатолій Пушкарський.
«Прийшли за ним 29 жовтня 37-го року, а 5 листопада вже розстріляли»
Як забирали його батька, літній чоловік запам’ятав на все життя, хоча йому тоді не виповнилось і 5 років. Наприкінці жовтня 1937 року за плечима в його 35-річного Івана Пушкарського, вихідця із Західної Україні, було навчання в педучилищі й університеті, роки вчителювання та викладацької роботи. Він принципово викладав українською мовою, добре знав німецьку й навіть писав нею книгу, згадує син. Це, припускає, і стало підставою для арешту.
Там не потрібен був особисто він. Там потрібна була цифра. І в цю цифру потрапляли ті, хто вмів думати. Області змагались між собою, хто більше розстріляєАнатолій Пушкарський
«Мати мене розбудила вранці. Перед сходом сонця. Радіо починає грати – заходять поняті, папірець дають, все. Прийшли за ним 29 жовтня 37-го року. А 5 листопада, як ми потім дізнались, уже розстріляли. Там не потрібен був особисто він. Там потрібна була цифра. І в цю цифру потрапляли ті, хто вмів думати. Області змагались між собою, хто більше розстріляє... У нас на вікні був стос аркушів, більше метра заввишки – рукописів, щоденників батька. Це була книга, яку він писав німецькою. Потім, вже 47-го року – їсти нічого, опалювати нічим – вони пішли в піч… Забрали батька, а через тиждень забрали матір. Я був у бабусі. Щоправда, на весну матір відпустили», – розповів чоловік.
«Був добрий, чесний»
Про батька в сина збереглись найсвітліші спогади. Він прищепив чоловікові любов до спорту й праці: Анатолій Пушкарський у минулому – геодезист, майстер спорту з плавання, у юності мав амбіційні плани брати участь в Олімпіаді.
«Діти любили батька і він любив дітей. Я пам’ятаю: ми жили біля пам’ятника Слави. Прийде з роботи і ми з ним босі, в самих плавках ідемо на Мандриківку купатись. Холодно – не холодно, щодня ходили. І з нами натовп дітей, навіть малят з ним відпускали. Був добрий, чесний. Друкувався в газеті, писав статті», – розказує про свого батька чоловік.
Два документи: помер від хвороби і був розстріляний
Родина, каже син репресованого, має два документи про смерть батька: в одному сказано, що він був розстріляний, а в другому – що помер від хвороби. Мама, хоч і бачила папери, багато років сподівалась на повернення чоловіка.
«У мене вдома є два папірця. 1947 року дали матері однин папірець – що він нібито помер від менінгіту 42-го року. Є другий папір, він також лежить в обласному архіві, в його справі: розстріляний 1937 року, 5.11.1937. А в іншому папері – 5.11.1942. Та сама дата тільки різниця в 5 років», – розповів Анатолій Пушкарський.
«Їх тут розстрілювали і тут же заривали. Як собак»
Місцину, за якою зараз доглядає Анатолій Пушкарський, ще в дитинстві йому показала мати.
«Якось ми з мамою пішки йшли з Дніпра в Солоне, мама була з Солоного. Йдемо тут. З того боку цвіли абрикоси, а тут – були поля. І мама каже мені: «Отут розстріляний батько твій лежить». Їх тут розстрілювали і тут же заривали, усіх тих, кого брали за 59-ю статтею – «вороги народу». Як собак. Прикидали землею, щоб ноги не виглядали», – зазначає чоловік.
«Сподіваюсь на те, що тут буде встановлений меморіал»
Чоловік щиро вболіває за долю «клинчика» й закликає місцеву владу поставити тут гідний меморіал.
Я сподіваюсь на те, що тут буде встановлений меморіал. Невже ці всі репресовані не заслужили цього?Анатолій Пушкарський
«Ще 20 років тому громадськість, інтелігенція поставила тут цей хрест. А потім кинули. У Києві ж є Бабин Яр, а у нас – це місце. Цей хрест спалювали сім разів, зникла і бронзова табличка, встановлена на початку. Тому я написав трафаретку від руки. Також тут була іконка – студенти принесли, та вона вицвіла. Рушник також принесли небайдужі люди. Перед Паскою було кілька дівчаток і хлопців, вигорнули шість мішків сміття, поспівали українських пісень. Але я сподіваюсь на те, що тут буде встановлений меморіал. Я так уявляю, що це щось масштабне. Невже ці всі репресовані не заслужили цього?» – каже Анатолій Пушкарський.
Треба перевіряти в архіві» – Інститут нацпам’яті
В Інституті національної пам’яті, куди Радіо Свобода звернулось за коментарями, говорять: те, що «клинчик» біля Запорізького шосе є місцем масових страт у часи сталінських репресій, треба документально підтвердити.
Цілком можливо, що його батька саме там розстріляли. Але чи пов’язане це місце з масовими репресіями – треба шукати відповідь на це питанняІгор Кочергін
«Я чув про цього чоловіка і про це місце на Запорізькому шосе, але достеменно невідомо. Треба взяти у нього свідчення, які стануть поштовхом до подальших пошуків. Треба перевіряти в архіві і, якщо це буде підтверджуватись, ідентифікувати це як місце репресій. Цілком можливо, що його батька саме там розстріляли. Але чи пов’язане це місце з масовими репресіями – треба шукати відповідь на це питання. Це – одне із завдань інституту», – сказав начальник Південно-Східного міжрегіонального відділу Управління забезпечення реалізації політики національної пам’яті в регіонах Українського інституту національної пам’яті Ігор Кочергін.
