Доступність посилання

ТОП новини
15 Вересень 2019, Київ 12:45

Бізнесмен-поліглот вивчив українську, бо не розумів новин. Тепер він дає гроші на відновлення Донбасу


Стів Кауфман

Дарія Гірна

Мовознавцю та меценату Стіву Кауфману з Ванкувера – 73 роки. Більшість своєї кар’єри він керував деревообробним бізнесом у Канаді. Окрім того, що чоловік опікується 5-ма онуками, веде багатотисячний канал на Ютуб та міжнародну платформу для вивчення мов The Linguist, він тривалий час допомагає жителям Донбасу у прифронтовій зоні. І хоча канадське посольство досі радить своїм громадянам не їздити у зону війни, а канадські друзі запитують дружину Стіва, чи той вже написав заповіт, він застережень не боїться і приїздить сюди вже не вперше.

Зустрічаємось із Стівом у парку на Дорогожичах. Він саме транзитом з Києва на Донбас. Через власну інтернет-платформу The Linguist, яку Стів створив разом із сином 13 років тому, він вивчає українську — 20-ту мову у своєму арсеналі. Саме через онлайн-уроки він познайомився з викладачкою з Дніпра Катериною Мінаковою. Півтора роки тому Катерина розповіла Стіву про громадську організацію «Наше Відродження — Донбас Україна» та його засновниць Олену Косінову і Ганну Геращенко. Відтоді він почав фінансово допомагати жінкам відновлювати Красногорівку, реалізовуючи міські проекти.

До війни у Красногорівці жили 16 тисяч людей, у 2014-му залишилось 4 тисячі, але поступово люди почали повертатися. Зараз там 11 тисяч жителів. У першому турі виборів президента тут переміг Юрій Бойко (як і майже скрізь по Донбасу). Це тому, каже Олена Косінова, що в місті ловить донецька телевежа, яка транслює переважно російські канали.

У Красногорівці з липня 2014-го року відсутнє газопостачання: розподільча станція перебуває у зоні обстрілів прямо на лінії розмежування. Періодично зникає вода. «5 зим у будинках немає опалення, питну воду купуємо в магазинах, – каже Косінова. – Постріли чути не так гучно, як раніше, але ми вже не звертаємо на це уваги».

Вид на Красногорівку, травень 2018 року
Вид на Красногорівку, травень 2018 року

«Стів має бажання залучити більше людей до допомоги, і через свій канал на Ютубі донести світу, як живуть люди на лінії розмежування», – каже Косінова. До появи мецената діяльність громадських активістів Красногорівки була спрямована на роздачу гуманітарної допомоги серед нужденних. У ГО «Наше Відродження – Донбас Україна» кажуть, що без грошової допомоги Стіва робити проекти, котрі стосувалися б усіх жителів міста, було б неможливо. Тепер вдалося блаштувати шкільну їдальню, кухню у дитсадку, зробити сенсорну кімнату для дітей дошкільного віку, збудувати спортивний та ігровий простір в міському парку, освітлити дві центральні вулиці Красногорівки. Але наразі реалізовані проекти у Красногорівці — це крапля в морі у порівнянні з тим, що ще потрібно зробити. Наприклад, 62 вулиці міста досі залишаються без світла.

Ми розпитали Стіва Кауфмана, чому він вирішив допомагати українському сходу.

– Я розпочав кар’єру на дипломатичній службі в Гонконгу, де вивчав китайську. Навчався у Франції, займався бізнесом у Швеції, жив у Японії, де представляв одну із двох найбільших канадських компаній-експортерів. В 1987-му створив власну компанію і разом з декількома колегами відкрив деревообробний завод. Близько 13 років тому ми з сином започаткували веб-сайт для мов The Linguist.

Перемкнувши увагу на українські новини, я не міг зрозуміти української


Спочатку мені була цікава Росія і російська мова, яку я вивчав із двох джерел: перше – література, друге — сайт «Ехо Москви». Хоча воно й фінансується російською державою, там є усі: і Жириновський, і Зюганов, відтак про події в Україні я дізнався саме звідти. Пізніше хтось порадив мені дивитися українське онлайн-ТБ «Шустер Лайф». Та перемкнувши увагу на українські новини, я не міг зрозуміти української, і це стало початком знайомства з Катериною Мінаковою із Дніпра, яка пропонувала онлайн-уроки мови.

Мені було шкода цих людей — це не їхня провина, що таке відбувається, а вони там


Ми розмовляли, я стежив за трагічними подіями на сході України і подумав, що якщо чимось можу допомогти, це було б добре. Репетиторка представила мене двом леді з Красногорівки — міста Донбасу, яке в якийсь момент контролювалося угрупованням «ДНР», а тоді українська армія повернула його. Вже півтора року, раз у три місяці, я надсилаю жінкам суму грошей, на яку вони будують шкільні кухні, закупляють необхідні товари для літніх людей у прифронтовій зоні тощо. Мені було шкода цих людей — це не їхня провина, що таке відбувається, а вони там. Їхні будинки були зруйновані, прийшла війна, роботи немає. Це важко, тому я вирішив допомогти.

Українські позиції поблизу Красногорівка у 2016-му
Українські позиції поблизу Красногорівка у 2016-му

– Наскільки зараз Україна присутня в інформаційному просторі Канади?

– Канадійці не дуже стежать за тим, що у вас відбувається. Проте, всі знають когось, хто називає себе українцем. Взагалі, українці є великою частиною Канади і канадських жартів. В місті Едмонтон, для прикладу, є величезна громада українців, і люди жартома кличуть це місто Едмончук. Багато з гравців канадського хокею у національній збірній мають українське коріння. В Канаді, до речі, ми мали ще одного впливового політика з українським корінням — 24-й генерал-губернатора Романа Гнатишина. Ця посада подібна до президентської, але це більше про престиж і урочисті церемонії.

Ми постійно перетинаємось із чимось українським і, природньо, більше симпатизуємо Україні, ніж Росії


Ми постійно перетинаємось із чимось українським і, природньо, більше симпатизуємо Україні, ніж Росії. Переважно люди в Канаді мають негативне ставлення до Путіна, вони вважають його вплив на світ дуже негативним, особливо отруєння ним інформаційного простору дезінформацією.

Втім, середній канадієць не має глибокого розуміння, що у вас відбувається, але ми схвалюємо те, що канадська влада підтримує Україну. Це гарна політика для уряду не тільки щодо української спільноти, але й загалом: люди мають велику симпатію до України, і вона має позитивний імідж.

Стів Кауфман з волонтерами Оленою Косіновою та Анною Геращенко
Стів Кауфман з волонтерами Оленою Косіновою та Анною Геращенко

– До речі, очільниця МЗС Канади Христі Фріланд також має українське походження. Що ви думаєте про її політику?

– Фріланд — крута, але що мені не подобається, так це те, що вона в дуже тісному контакті зі своєю українською спадщиною. Це недобре, оскільки вона повинна бути міністром закордонних справ Канади. Україна — це іноземна держава. Вона повинна залишити українське коріння вдома і не приносити його в політику, тому що наразі це виглядає непропорційно. Підтримувати Україну потрібно не через коріння, а через те, що це правильно. Така моя основна критика.

– Ви мали змогу подорожувати Україною. Які у вас враження від Сходу і Заходу?

– Якщо говорити про будівлі і фасад, Львів – найкрасивіше місто. Воно має найменший вплив СРСР, і там так багато історії, яка сягає Данила Галицького. Дніпро не такий красивий, Київ має деякі красиві місця, наприклад, Софію Київську. З того, що я побачив, то на сході — більше фабрик та індустрії, на Заході – красиві будинки, але дороги погані всюди. Якщо подивитися на українців, вони мають погане уявлення про патріотизм на протилежному боці країни. На заході, наприклад, ми чуємо: «а, це Схід – там всі шахтарі..», натомість на сході кажуть: «на Заході живуть одні націоналісти».

В Дніпрі чи на Донбасі я не зустрів жодного російськомовного, який би не пишався українською мовою


Коли я був на Донбасі, я приємно здивувався, як люди пишаються, що вони українці. Вони почуваються сильнішими, ніж у Львові, тому що перебувають на передовій, тому що платять ціну, щоб бути там. Деякі люди з Красногорівки перейшли на інший бік, з різних причин — гроші, переконання...я не знаю їхню мотивацію, але ті, кого я знаю — дуже сильні українці і пишаються тим, ким вони є. В Дніпрі чи на Донбасі я не зустрів жодного російськомовного, який би не пишався українською мовою. Вона як символ чи прапор. Це важко зрозуміти людям за межами України.

Під час зустрічі у дитячому закладі, де меценат облаштував ігрову кімнату
Під час зустрічі у дитячому закладі, де меценат облаштував ігрову кімнату

– Ви мовознавець, і напевне, вам відомо, що мовне питання в Україні є дуже спекулятивним. Деякі політичні сили, особливо проросійського спрямування, намагаються просувати риторику двомовності та російської як другої державної. Чи є двомовність для України загрозою, на вашу думку?

– Як канадієць, я колись вважав, що немає проблеми у двох державних мовах. В Канаді ми маємо дві державні мови, і врешті-решт в Україні є велика частина людей, для яких російська – рідна. Чому б вам не зробити російську офіційною? Така ситуація і в Бельгії, і в Швейцарії. Але я так більше не думаю, і цьому є декілька причин. Ти не можеш порівнювати Україну з тими країнами, в яких декілька мов – ти можеш порівнювати її з Квебеком, з Каталонією, з Уельсом. Це типу як в Уельсі – там більшість людей спілкується англійською. Можливо, 30% жителів спілкуються валлійською, і коли я там був у ресторані, на весь зал лише один столик був з людьми, які спілкувалися валлійською. Але всі люди вважають, що валлійська є важливою для їхньої національної ідентичності.

Англомовні казали: «Чого це я маю вчити французьку? Чому вони просто не вивчать англійську?»


У Квебеку є англійські канадійці, бо Квебек мав колоніальну історію. Довший час там англомовні мали більшість найважливіших посад і позицій — найкращі роботи, офіси. Франкомовні були другим сортом, при тому, що у Квебеку їх 80%. Тому влада Квебеку презентувала декілька мовних законів, які англомовні люди сприйняли як дуже несправедливі. Англомовні казали: «Чого це я маю вчити французьку? Чому вони просто не вивчать англійську?». Там було певне протистояння цій мові, але це трохи колоніальна поведінка. Багато англомовних виїхало, але сьогодні, якщо ви поїдете в Монреаль — усі люди двомовні. Там почали відкриватися франкомовні компанії, як ніколи до цього.

Пошкоджена пожежею від влучення снаряду ферма Красногорівського аграрного коледжу, 2016 рік
Пошкоджена пожежею від влучення снаряду ферма Красногорівського аграрного коледжу, 2016 рік

Тут я не бачу жодного протистояння щодо якоїсь із мов


Коли я приїжджаю в Україну, всі можуть говорити російською, усі розуміють обидві мови. Тут я не бачу жодного протистояння щодо якоїсь із мов. Так, є українці, які кажуть, що російська — мова ворога, але не так часто, і загалом в комунікації немає проблеми. Але коли ви думаєте про історичний вимір, велика частина України, яка була частиною Росії, є російськомовною, і зараз втратила території. Очевидно, якщо ви маєте частину населення, яке говорить російською, дивиться російське ТБ, культурно ідентифікує себе як росіяни, це послаблює вашу національну ідентичність. Але зміцнення своєї національної ідентичності таке ж важливе, як і армія на кордоні. Ви можете сказати, що це несправедливо, що всі лекції в університетах — українською, так як це було в Квебеку. Але для того, щоб виправити багато історичних несправедливостей, які є результатом колоніалізму, я думаю, збереження української як єдиної державної є необхідним.

Я бачив лише одну людину, яка нарікала на мовний закон, в аеропорту. Натомість російськомовний водій «Убера» казав мені: мої діти ходять в українську школу, і це добре


І я не відчуваю жодного значного опору з боку російськомовних. Я спілкувався з ними: деякі з них мали російськомовних батьків і родичів, часто було й таке, що люди з україномовних сімей ставали російськомовними. Це часта проблема тут. І тут ситуація: діти цих людей підуть в україномовні школи, з україномовними уроками. Тому зараз триває спроба побудувати покоління людей, які ідентифікуватимуть себе як українці. Я бачив лише одну людину, яка нарікала на мовний закон, в аеропорту. Натомість російськомовний водій «Убера» казав мені: мої діти ходять в українську школу, і це добре.

Красногорівські діти на подарованій гірці
Красногорівські діти на подарованій гірці

Були люди, яких концепт «русского мира» приваблював більше, ніж український національний проект. Вони закінчили, воюючи по той бік фронту: за гроші, чи з переконань, чи тому, що їм промили мізки, але вони — там


Мова багатьох в Україні — російська, особливо на Сході. Ви бачите українських солдат, які в більшості розмовляють російською. На Донбасі були люди, яких концепт «русского мира» приваблював більше, ніж український національний проект. Вони закінчили, воюючи по той бік фронту: за гроші, чи з переконань, чи тому, що їм промили мізки, але вони — там. Це не громадянська війна, як сказав Коломойський, але вона має деякі ознаки такої. Ви не можете заперечувати, що з того боку є громадяни України, які воюють з українською армією. Тому чим ширшим буде поле, в якому українці відчуватимуть себе українцями, тим менше «русский мир» зможе привабити людей.

Тому я думаю, що спочатку потрібно, щоб мову вивчили, і щоб нею пишалися, щоб всі вважали, що мова — це символ української ідентичності. Деталі закону, і як ви будете його контролювати, чи буде у вас мовна поліція, яка мірятиме таблички на магазинах, як у Квебеку, ви маєте вирішити самі. І ні Путін, ні інші не мають в це втручатися. Якщо російськомовним українцям щось не подобається, нехай говорять – і якось ви усі домовитеся.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG