Доступність посилання

ТОП новини
15 листопада 2019, Київ 15:22

Про мову і мігрантів. Дві історії від письменниці Ірени Карпи


Письменниця Ірена Карпа

(Рубрика «Точка зору»)

Дві історії про мову і мігрантів (без спекуляцій)

1. Чого вони до нас?

Рейс Київ-Париж. 19:30

Юна смаглява дівчинка з паспортом Парагваю, еплівськими навушниками і виглядом звичайної студентки пропускає мене на моє місце біля вікна. Відтак український стюард жонглює її рожевим багажем на верхній полиці, і на іспанські звернення дівчинки й вухом не веде. Я спокійно перекладаю і все залагоджую (на правах місцевої й дорослої), і підтверджую свою теорію: мешканці Латинської Америки таки рідко розмовляють англійською: їх така кількість, що й іспанська покриває половину світу. Хоча...

Дівчинка довго спить, а коли прокидається, намагається сфотографувати захід сонця – для цього їй треба добряче навалитися на мене (я коло вікна). Як тут не заговорити? «Ви студентка в Україні?» – питаю стандартне, з досадою розуміючи, що перестала розрізняти нюанси зовнішності людей між 18-19 і 22-23. «Ні, – каже вона, – я їздила заради нігтів». Я ще подумала би, що то моя іспанська надто доморощена, але ж ні, вона таки показує на нігті. Я не стала б уточнювати причини цього лонг-дістанс манікюру, в багатих свої причуди, але дівчинка додала: у Вінницю. Тут мене вже геть розібрала цікавість, особливо з огляду на всі її пересадки: з Києва в Париж, з Парижа до Сан Пауло, з Сан Пауло до Асунсьйона. Скільки все це займає годин, дівчина сама не знала – час кругом відрізнявся, просто так порахувати годі. Так я дізналася, що їй 22 роки, у неї є 5-річний син, із чоловіком вона не живе й аліментів він не платить, мама її має 47 років і дуже нервує, що аж десять днів, поки мала у поїздці, мусить водити його в садок, а звати її Джасінта. І у Вінницю Джасінта полетіла не робити манікюр, а... вчитися його робити.

«Із Парагваю?.. Отак от просто... у Вінницю?!» – впустила щелепу я, яка в її віці рвонула жити на острів Ява, і думала, що мене вже нічим не здивуєш.

«Так, – спокійно знизала плечима Джасінта. – Так, як мені треба, ще роблять у Мехіко, але я вирішила полетіти на курси у Вінницю...»

Відтак вона скаржилася на джет-лег, що переплутала день з ніччю і не могла так запросто концентруватися. Дивувалася, що я не знаю імені тієї вінницької гурині манікюру, до якої вона летіла. Зітхала, що перекладача їй видали лише на курсах, а відтак вона залишалася сама і спілкувалася з людьми на вулицях через аплікейшн на телефоні. Скаржилася, що не знає англійської, і що не зажди люди мали терпіння читати з її телефону. Раділа, що люди в Україні назагал дуже добрі, і навіть коли ніхто не хотів поміняти рештки її гривень на долари, це зробили просто в кафе аеропорту, а тоді якась випадкова працівниця заговорила з нею іспанською і провела всюди, куди треба. «Ніхто, ніхто з мого містечка так далеко не літав!» – казала Джасінта захопленій мені і розповідала про невисокі кордільєри, туман над горами, чоловіка, що бачить сина максимум раз на два тижні й не підозрюва про те, що бувають аліменти. Ми хитаємо головами й погоджуємося, що хоч континенти в нас різні, а проблеми в жінок однакові: що в неї 22-річною, що у мене, і що в мої 38 років, теоретично, взагалі могла би бути бабцею її сина, аби народила, як Джасінта, в 17.

2. Ми до них.

Краків, 16 жовтня. Міжнародна книжкова виставка

Ну, власне, «ми до них» тут мало багато значень. Для нас із Алімом Алієвим як одними з авторів збірки історій українських інтелектуалів про Україну для іноземців Ukraine in Histories and Stories – презентація цієї книги для поляків. Неймовірно важлива збірка з іменами на кшталт Грицака, Андруховича, Плохія, Шиян, Куркова і Ярмоленка, власне, автора ідеї проекту. Вперше (!) за всі роки Незалежності України здійснилося те, що, здавалося б, лежало на поверхні. Запросити англомовного читача глянути на Україну через нашу, інсайдерську оптику. Без жодних «ажанд» і «темників», якими частенько користуються іноземні медіа, а особливо ті, яких активно прикормлює наш гібридний сусід. Глянути крізь наші «окуляри», зняти їх, протерти очі і, можливо, зробити власні висновки. Через це книжка така й неоднорідна – від історичних довідок і архетипних пошуків до цілком особистих чи родинних історій, в яких невідємно чути дух епохи. Корисна (і корислива) у нас мета, як ви зрозуміли, в цій поїздці.

З аеропорту мене віз якийсь неймовірно грамотний англомовний польський таксист (і коштував він вдвічі більше за посполитих і не таких грамотних). Але це був єдиний поляк. Всі інші троє – Дмітрій, Александр і Владімір (саме так їх підписував «убер») були нашими земляками. При чому перші двоє – з Кривого Рогу. «Да-да, я с прєзідєнтом на одном районє жил! Того за Зєлю і топіл!» – вихвалявся Дмітрій-Дмитро, везучи нас і наші книжки до виставки. Відповідав він нам виключно російською, і коли Алім з його антропологічною цікавістю спитав, чи вивчив наш водій тут польську, Дмитро гордо заявив, що звісно ж, як без неї.

Поки стоїмо в корках, водій розказує бувальщину про свого українського знайомого, що продав полякові машину «с оттакооой дирой! Он єйо скотчєм залєпіл і с балона задул, вот красава!» Далі було про те, що наївний поляк нічого спершу не помітив, але потім, падлюка така, пішов у якийсь там комітет із прав захисту споживачів, і з «красави» злупили гроші мало того, що за машину, так ще і компенсацію якусь. Неочікувано.

Другий таксист був на «теслі» і говорив про машинки. Теж не знав української і теж говорив польською, ну бо ж «пришлось виучіть». Взагалі офіційно кожен восьмий житель Кракова – українець. Тому українську й російську на вулицях чути ледь не частіше за польську (а інші мови – це французька, англійська, німецька та інші мови громадян, що злітаються лоукостами на смачний і дешевий Краків як мухи на мед).

Третій таксист був із Луганська й говорив із сильним московським акцентом – він колись вчився у Празі і викладав відтак у Москві. Коли почалася війна, принципово в Росію з жінкою не поїхали, Київ «нє понравілся», осіли в Кракові, бо вивчити польську йому було легко після чеської. Чоловік іще довго розповідав, яка в них була квартира до того, як у дім поряд прилетів снаряд. Ми не діставали його питаннями, як то йому – після університетської роботи працювати в убері. Були коректними. Хоча сам він не цурався захопливої антропології: «Полякі – оні как дєті. Наївниє. Ти єму скажи, што вон там клад зарит – он пайдьот іскать!» Він говорив із непідробною ніжністю. Так само, як перший водій захоплювався знайомим «красавою» зі скотчем і жалів його як жертву безжального європейського комітету захисту споживачів.

Всі троє героїв переїхали до Польщі в 2014 році. Всі троє на запитання, «чи думаєте повернутися до України?», відповідають зневажливо: «А шо там дєлать?» Далі йдуть страшні історії про знайомих, що вже два роки живуть у Польщі, і мали необережність полетіти в Туреччину через «страшний Бориспіль», де їм нахамили, витверезили реальністю і змусили чимдуш кивати п’ятами в бік комфортного Кракова...

Моралі в цій історії нема. Є лише спостереження і яскравий антропологічний досвід. Я не хотіла би протиставляти місію українських інтелектуалів із промо України за кордоном дрібним діям окремих індивідів, що борються за виживання. Це природній процес. І він точно, рано чи пізно, вирівняється за рахунок українських студентів, що отримують у Польщі вищу освіту й працюватимуть за спеціальністю. Чи за рахунок айтішників, менеджерів сфери послуг і – головне – місцевих неурядових організацій, що вмудряються привозити до Польщі якісний український контент. Смішною кодою тут може бути хіба що скарга моїх польських читачок українського походження на те, що за добрим манікюром доводиться вертатися до Франківська. Ну чи там до Вінниці, як це зробила Джасінта. Бо хороші професіонали (з тих, хто не мав причин лишитися в Україні) мігрують все глибше на Захід: будь ти манікюрниця, айтішник чи косметологиня. А там уже й – о диво! – відкривають у собі ще додаткові лінгвістичні таланти. Ну чи просто ота щелепа, яка заважала декому вивчити мову країни «а шо там дєлать», не влізла у валізу.

Ірена Карпа – письменниця

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG