Зе-команда готова погодитися на узаконення влади колаборантів та окупантів під прикриттям українських законів, стверджує в тижневику «Країна» публіцист Олег Романчук.
Він пише, що голова парламентського комітету з зовнішньої політики вважає, що «вибори на окупованій території Донбасу вигідні Україні хоча б тому, що після них Київ отримає представників, із якими зможе вести діалог». Мовляв, з органами місцевої влади обговорюватиме побутові питання, такі як ремонт комунікацій. Хіба це не легітимізація «ДНР-ЛНР»? – обурюється автор.
Він наголошує, що світ не визнає виборів в Абхазії і Північному Кіпрі, а Україні пропонують вести перемови з колабораціоністами, бойовиками, з представниками окупаційної адміністрації. Невже не зрозуміло, що так в Україні буде визнано де-юре громадянський конфлікт. Далі санкції проти Росії автоматично припиняють? Київ сам на сам опиняється з ворогом, ООН і ЄС висловлюють глибоку стурбованість, Радбез ухвалить гнівну резолюцію. «Мир над усе?» – у статті під таким заголовком її автор стверджує, що влада на окупованій території залишиться в руках бойовиків, яких Київ утримуватиме. Ще й платитиме за «мир» і «перемогу».
Стати заможною Україна планує до 2030 року. Президент підписав указ про дотримання 17 цілей сталого розвитку, перша з яких – подолання бідності. Торік Україна стала найбіднішою в Європі за часткою валового внутрішнього продукту на душу населення – з показником у 2656 доларів, за даними Міжнародного валютного фонду. Про причини бідності розмірковують експерти тижневика «Країна».
Так, економіст Володимир Дубровський вважає, що подолання бідності – фактор національної безпеки. Здібні їдуть за кордон, стають заробітчанами. Могли б формувати економіку вдома, захищати країну на фронті чи стати ядром нової політичної сили. Треба тут створювати умови для талановитих.
Багатою країною можемо стати тільки завдяки людському потенціалу. Промисловості чи аграрного виробництва недостатньо, щоб бути конкурентними у світі. Через фінансові проблеми люди почуваються безпомічними. Сподіваються, що держава, президент, олігарх врятують їх. Але патерналізм ніколи не приводив до позитиву. Підприємливі й активні повинні змінювати країну.
Інший фінансовий експерт тижневика «Країна» Олексій Кущ переконаний, що тактичних кроків недостатньо, щоб подолати бідність. Її передумова – це корупційна, сировинна економіка. Вона визначає низький рівень доданої вартості, а отже зарплат і соціальних стандартів.
Основні ресурси країни контролюють кілька фінансово-промислових груп. 5 відсотків населення збирають від кожного громадянина кошти – через плату за електроенергію, наприклад. А більшість живе небагато. Бо немає вирівнювання доходів, як у ринково-ліберальній економіці – коли валовий продукт зростає, він розподіляється між населенням. Держава є таким арбітром у Німеччині.
Корупційна економіка коштує українцям 30-40 відсотків їхнього річного доходу. І формує такі політичні еліти, які не допускають ні збільшення доданої вартості, ні внутрішнього вирівнювання, переконаний експерт.
«Колективний Путін і безперспективні перспективи Росії» – в публікації під таким заголовком дописувач газети «День» Сергій Грабовський стверджує, що «колективний Путін» – це і є втілення нинішньої Росії.
І Горбачов, і Навальний, і іже з ними – всі вони складові цього Путіна. Ось Борис Нємцов вибивався з ряду, і тому його прибрали. Теж – «про всяк випадок». Ось що слід було б пам’ятати всім тим «миротворцям» в Україні, які готові дружити з цим «колективним Путіним», тобто де-факто капітулювати перед ним.
А в статті «Персональна справа» в форматі геополітики», яку друкує газета «День», публіцист Андрій Булґаров наголошує, що справа про фінансову підтримку України переходить у з’ясування стосунків між МВФ і одним з українських олігархів – Ігорем Коломойським.
Ще під час перебування місії МВФ в Україні Коломойський заявив, що готовий на мирову угоду в «справі «Привату» і на обмін 2 мільярдів доларів, які в нього були в «ПриватБанку», на акції банку. Причому в ЗМІ поширювалась інформація про те, що й уряд був би не проти укласти якусь угоду з українським олігархом. Принаймні такі висловлювання прем’єр-міністра України Олексія Гончарука цитувало «Financial Times».
Чи треба казати, що західними партнерами така позиція України, може бути сприйнята як відмова від політики «очищення» і повернення до владного керма України олігархату? – наголошує публіцист.
