Доступність посилання

ТОП новини
13 липня 2020, Київ 18:24

Старі будинки Маріуполя. Екскурсія столицею українського Приазов'я


Театральний сквер у Маріуполі, початок листопада 2019 року

Олег Давиденко

Два роки тому до Маріуполя переїхав ГогольFest. Тут започаткували кіноклуби Docudays. Відкрили каву Veterano, «Ізбу-читальню», багато інших закладів соціального та просто підприємництва. Тут чимало людей, які творять. Словом – у Маріуполь зараз є за чим їхати, попри те, що за останні 5 років місто заробило собі славу більше воєнного форпосту. Це правда: фронт – лише за 10 кілометрів звідси. Якщо ваш шлях – буде це бізнес, миствецтво чи волонтерство – дійде у столицю Приазов'я, влаштуйте собі коротку екскурсію старовинним центром. Радіо Донбас.Реалії покаже декілька будинків, біля яких варто зупинитися, а веде для вас екскурсію маріупольчанка Христина Ханча, адміністратор креативного простору «Вежа».

Водонапірна вежа 1910 року

Її автор – головний архітектор Маріуполя початку 20 сторіччя Віктор Нільсен. Він, безумовно, є визначною фігурою для міста: переважна більшість архітектурних споруд так чи інакше пов'язана з цим іменем.

Після реорганізації системи водопостачання міста у 1932 році, водонапірна вежа втратила свою основну функцію, перетворившись на пожежну каланчу – вона була найвищим архітектурним об’єктом у місті.

З Другої світової війни водонапірну вежу покинули майже на півстоліття. 1983 року місцева влада намагалася її реконструювати, перетворивши на краєзнавчий музей – на жаль, безуспішно.

Водонапірна вежа була побудована у 1910 році, завдяки щедрим пожертвам тогочасних маріупольських меценатів, один з них – власник цегляного заводу Олександр Хараджиєв. На жаль, сьогодні побачити оригінальну червону «хараджаєвську» цеглу неможливо, бо під час однієї з останніх реконструкцій вежу покрили сірою штукатуркою. У 90-ті будівлю орендував «Приватбанк». А сьогодні – водонапірна вежа стала справді популярною, адже це тут розташований креативний простір «Вежа». Виставки, концерти, лекції, коворкінг – от сюди і стікаються тепер шляхи творчих людей.

Будинки-близнюки на Театральній площі

Місцеві кажуть: квартири у цих будинках до початку двохтисячних років не продавалися та навіть не здавалися в оренду, а передавались тільки у спадок. Порушив цю споконвічну традицію бізнес-центр, після відкриття якого бізнесові відносини увірвалися і в ці пам'ятки сталінського ампіру – тож тепер все у цьому будинку почало купуватися та продаватися.

Будинки-близнюки – яскравий приклад архітектури сталінського періоду з всеохопною помпезністю, тут багато ліпнини, великі вікна та колони іоничного ордера, адже радянська влада у певний період активно просувала, зокрема, в архітектурі, стиль Давньої Грецієї.

Фундамент храму Марії Магдалини

Самої церкви вже немає, її знесли у комуністичні часи, але можна побачити її фундамент під склом та макет поруч із Драматичним театром.

Колись храм Марії Магдалини займав площу у п’ять разів більшу за Драматичний театр, який зараз стоїть у цьому сквері (Театральний сквер). Радянська політика атеїзму в Маріуполі проводилася дуже жорстко, постраждали майже всі православні та католицькі храми, не обійшла ця сумна доля й храм Марії Магдалини, який було зруйновано у 1930 році.

Цей храм має цікаву історію будівництва. Азовський губернатор Василій Чертков намагався побудувати на місці сучасного Маріуполя місто Павловськ, тож за власним проектом у 1778 році звів тут дерев’яну церкву Марії Магдалини. Можна бути освіченим губернатором, але, не маючи інженерної освіти, навряд чи побудуєш щось надійне... Дерев’яна церква пропрацювала близько тринадцяти років та її вирішили закрити, оскільки визнали небезпечною для прихожан.

Після цього місцеві запустили збір коштів на будівництво більш надійної церкви. Кошти збирали 75 років, потім – ще 30 років будівництва, можна сміло заявити, що цей проєкт став найдовшим довгобудом у історії Маріуполя! Храм, зрештою, вмістив п’ять тисяч вірян.

Готель «Континенталь»

Власником цієї будівлі був маріупольський підприємець італійського походження Томазо. Він побудував поблизу першу в місті електричну станцію у 1906 році – вона призначалася для освітлення готелю у власному маєтку. Можемо припустити, що був цей Томазо доволі марнославною людиною – на більшості металевих конструкцій у готелі викарбуване його прізвище.

У Маріуполі ходить байка, ніби на деяких поверхах цього готелю розташовувався публічний дім, тож більшість поважних мандрівників не хотіли плямити репутацію та зупинялися в інших місцях. У підвалах готелю розташували першу електротипографію, але більшість пристроїв у ній все ж таки працювали на дизелі, оскільки Томазо встановив орендаторам дуже велику ціну на електропостачання.

Зараз тут іде ремонт і розташовується маріупольський палац культури «Молодіжний». Зовні вигляд споруди залишиться незмінним, проте всередині буде незначна перебудова.

«Колізей»: розвалини синагоги

Наприкінці 19-го століття єврейська громада міста почала стрімко розростатися, тож тепер однієї синагоги, яка вже існувала в місті, виявилось недостатньо – євреї викупили ділянку землі у одного з місцевих підприємців. Протягом Другої світової війни синагога пережила дві пожежі, але майже повністю її зруйнував сильний снігопад у 2015 році, тоді обвалився дах та стіни. До цих трагічних подій місцева влада навіть хотіла відкрити тут галерею, але ці наміри так і не втілили. Подальша доля цього об'єкту невідома, але виглядає він вкрай понівеченим.

Олександрівська чоловіча гімназія 1899 року

До неї у Маріуполі діяли тільки початкові школи. Сама гімназія два десятка років до спорудження власного приміщення працювала у погано пристосованих приміщеннях згаданого вже благодійника, купця Хараджиєва.

Це місце є «меккою» для маріупольських краєзнавців, бо саме перші олександрівські випускники займалися глибинним вивченням історії Маріуполя та навіть видали відому серед дослідників Приазов'я книгу «Маріуполь та його околиці», у цій книзі вони описали буквально все, від флори та фауни регіону – до перших грецьких поселень та козацьких паланок.

Пам'ятаєте, на початку ми писали, що архітектор Нільсен – фігура для Маріуполя знакова? До першого маріупольського ГогольFest в місті встановили крихітних «Нільсенів». Один з них сидить на парапеті цієї гімназії:

Новий будинок архітектора Нільсена

У 1903 році Нільсен переїхав у новий будинок, що розташований біля входу у Міський сад. Цей будинок виглядає доволі нетипово для тогочасної архітектури Маріуполя.

На даху можна побачити невлеку вежу, а на фасаді будівлі є два жіночі маскарони (скульптурні прикраси будівлі), вони майже ідентичні, єдина розбіжність – їхні зачіски. Скоріш за все, ці маскарони присвячені двом дочкам архітектора, які загинули у дуже юному віці.

За віросповіданням Нільсен був лютеранином, і одна з міських легенд говорить, що нібито після кремації прах його дочок поховали у цьому будинку. Після того, як Нільсен поїхав з Маріуполя, деякий час цей маєток пустував, потім, за радянських часів, тут організували дитячий садочок та навіть екологічну інспекцію. На жаль, сьогодні цей будинок знову пустує та перебуває в дуже поганому стані.

А ось старий будинок архітектора Нільсена, у якому він спершу жив в Маріуполі – на ньому чітко видно пізнішу прибудову (ліворуч), яка дисонує зі старою частиною:

Якщо туризм у Донецькій області вже не видається вам чимось дивним, тут ви можете більше дізнатися про те, які туристичні місця є трохи північніше – довкола Святогірська Донецької області, і як на них вплинула війна:

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ СЛУХАЙТЕ ТУТ.

Радіо Донбас.Реалії працює по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG