Доступність посилання

ТОП новини
19 січня 2020, Київ 01:20

Злі язики заговорили про можливу швидку відставку уряду Гончарука (огляд преси)


Будівля Кабінету міністрів України

Не встиг Кабмін Олексія Гончарука відсвяткувати свою першу стоденку, як злі язики заговорили про його можливу швидку відставку. Мовляв, не доживе до річниці. А якщо й утримається, то буде переформатований до невпізнання, та ще й із прем’єром на правах британської королеви. Утім, як зазначає дописувач «Українського тижня» Роман Малко, говорити нині про припинення повноважень цього уряду й призначення нового, зарано. І проблема тут аж ніяк не в кадровому голоді, із яким «слуги народу» зіткнулися буквально від початку, виявивши, що державна машина в разів десять більша, ніж уявлялося.

Уже кандидата на нового прем’єра вони десь знайдуть. Припущення про можливе залучення до управлінських процесів Зе-команди в ролі консультанта, а можливо, і тіньового прем’єра олігарха Валерія Хорошковського, не схожі на суцільну фантазію, зазначає дописувач. З одного боку, їх частково підтвердив Андрій Богдан в одному зі своїх інтерв’ю. А з другого – прем’єр Гончарук уже не раз своєю непоінформованістю демонстрував, що він не є центром ухвалення рішень.

Звісно, не без того, що будуть певні ротації серед міністрів, показові побиття, злива нищівної критики й погрози розпуску, але цілком імовірно, що Гончаруку дадуть ще трохи попрацювати. Можливо, до наступної осені, коли закінчиться його законний імунітет. Навіть незважаючи на те, що, на думку дописувача, за перші 100 днів роботи прем'єр та його команда не зуміли вразити професійністю й видати бодай якісь помітні результати. Врешті, все в результаті залежатиме від швидкості падіння рейтингу самого Володимира Зеленського. У разі різкого прискорення кадрові рішення не забаряться. Заголовок статті – «Невдячна місія».

Про те, як поточна політична кон’юнктура може вплинути на роботу Українського інституту національної пам’яті, аналізує «Український тиждень». Видання пише, що у вищих ешелонах влади відчувається запит на зміну курсу, взятого УІНП у попередні роки.

Насамперед це стосується періоду перших і других визвольних змагань, надмірну увагу до яких дехто з нової влади закидає Володимиру В'ятровичу. Для стороннього спостерігача їхня риторика може видаватися цілком слушною та прогресивною. Однак є одне «але»: історичні події першої половини ХХ століття критично важливі для формування української національної ідентичності.

І водночас відновлення колективної пам’яті українців про цей період потребує чи не найбільших просвітницьких зусиль, оскільки над її зачисткою більш як півстоліття працювала репресивна та пропагандистська машина СРСР. Тому на практиці «розширення» погляду на історію та уникання «конфліктних» тем може обернутися відстороненням УІНП від виконання одного з його ключових завдань.

Автор статті Максим Віхров не виключає, що саме українська політика пам’яті буде сферою, де «слуги» робитимуть найщедріші поступки. Ризики дуже серйозні. Якщо керівництво УІНП не зможе (або не схоче) їх уникати, робота відомства в найближчі роки може зазнати докорінних змін. І навряд чи вони будуть на краще. У крайньому разі інститут ризикує відійти від головних засад своєї діяльності й із драйвера реформ перетворитися на відомство «креативу» та «діалогу». Автор наголошує, що Україні слід надолужувати згаяний час, тому такий сценарій украй небажаний. Стаття називається «Після В'ятровича».

Про причини настороженого ставлення декого, в тому числі і на Заході, до українських націоналістів досліджує «Український тиждень». Автор статті Юрій Макаров пише, що жахалка про кривавих українських націоналістів – витвір російської пропаганди, у готовому вигляді запозичений з арсеналу КПСС-КГБ. Про «бендерівців», які є близнюками німецьких нацистів, а підгодовуються американським імперіалізмом, розповідала без упину радянська пропаганда впродовж цілої післявоєнної історії СРСР. Але те, що за кордоном саме він багато в чому визначає сприйняття сучасної України, – сумний факт, особливо коли аналізувати ставлення Заходу до російсько-української війни, зазначає автор.

Міф про «нациків» є потужною та ефективною гібридною зброєю в боротьбі з Україною як на її території, так і на міжнародній арені. Тим часом неупереджений погляд на це аморфне явище викликає певну розгубленість. Адже націоналісти не мають ані єдиної організації, ані центру ухвалення рішень. Незрозуміла навіть приблизна кількість членів націоналістичних організацій та їхніх безпосередніх симпатиків.

Український націоналізм сьогодні має не етнічний, а мовний характер. Кожен, хто здатен вимовити «паляниця» й ненавидить агресора, є своїм, і це в більшості практичних випадків затирає межу між умовними радикалами й рештою свідомих громадян.

Дописувач нагадує, що саме націоналісти становили кістяк добровольчих частин на першому етапі війни, саме вони віддавали свої життя та здоров’я, не розраховуючи ані на вдячність, ані тим більше на політичні дивіденди. Вже тільки ця обставина не дозволяє ставитися до них як до непорозуміння чи несвідомих провокаторів, наголошує Юрій Макаров.

Колишній в'язень Кремля Олег Сенцов, дипломат Лана Зеркаль, журналіст Павло Казарін, президент Володимир Зеленський, історик Ярослав Грицак, прем'єр-міністр Олексій Гончарук, політолог Лілія Шевцова, фінансист Ігор Мазепа і десятки інших діляться в тижневику «Новое время» своїми прогнозами та очікуваннями від 2020 року.

Україна живе в тумані, і він не розсіюється, а лише згущується, робить невтішний висновок історик Ярослав Грицак. Він прогнозує, що у 2020-му ситуація в країні ускладнилася настільки, що навіть приблизні прогнози неможливі. Утім, такий загальний стан світу в XXI столітті, не лише в Україні. Адже більше немає поділу на українські події та міжнародні. Тому перспективи України в 2020-му залежать значною мірою від того, що станеться з Трампом, яким шляхом піде Брекзит, як зміняться розклади в Брюсселі. Серед усіх факторів найбільш непередбачуваний – ситуація в Росії.

Історик вважає, що на відміну від Януковича і Порошенка, оточення Зеленського більш авторитарне. Навіть у Януковича не було стільки влади, скільки зосереджено в руках Зеленського. Але впроваджувати реформи авторитарними методами можна в Сінгапурі та інших «азійських тигрів» – країнах із конфуціанською культурою, яка передбачає безумовний послух старшого за віком або місця в ієрархії. В Україні з її анархічно-козацькими традиціями такий сценарій не пройде. У такій перспективі президентство Зеленського приречене на поразку. Головне питання, чим воно обернеться: м'яким приземленням або катастрофою. Про це йдеться в статті «Туман невизначеності».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG