Доступність посилання

ТОП новини
04 липня 2020, Київ 22:00

Сто років тому: як Галицька армія почервоніла


Старшини II-го корпусу Української Галицької армії. Стрий, 1919 рік (ілюстраційне зображення)

Сто років тому, у лютому 1920 року, Українська Галицька армія уклала угоду з Робітничо-селянською червоною армією. Таким чином, утворилася Червона Українська Галицька армія. Про те, чому Українська галицька армія почервоніла і до яких це призвело наслідків, Радіо Свобода поговорило з дослідником української військової історії Олександром Дєдиком.

Історична Свобода
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:20:00 0:00
ЗАВАНТАЖИТИ

– У листопаді 1919 року командування УГА уклало угоду з російськими білогвардійцями. Тоді галичани опинилися в ситуації, якщо не сказати катастрофічній ситуації, коли армія була вражена епідемією тифу. Укласти нову угоду галичан змусило те, що білогвардійці на той момент зазнали поразки у громадянській війні. З чиєї ініціативи почалися переговори між УГА і більшовиками?

В січні-лютому 1920 року ситуація настільки погіршилася, що цей шпиталь вже був не на колесах, а на ногах

– Переговори пройшли доволі складний процес і розпочалися вони не зверху, а за ініціативою знизу. Тут треба констатувати: якщо Українська галицька армія вважала себе шпиталем на колесах в листопаді 1919 року, то в січні-лютому 1920 року ситуація настільки погіршилася, що цей шпиталь вже був не на колесах, а на ногах.

Степан Шухевич, відомий адвокат, а тоді старшина Галицької армії залишив нам такий спогад, що він їхав саньми у службових справах і зустрів дорогою стрільця, який пересувався пішки. Йому запропонували сісти на сани, щоб підвезти. Той відмовився, мотивуючись це тим, що якщо він сяде в сани, він не має в що закутатися, а в них немає зайвої шинелі, тож він замерзне їдучи саньми. А поки він йде власними ногами, то має шанс не змерзнути.

Галицька армія повинна була думати просто про те, щоб врятувати себе як організаційну структуру і щоб врятувати якомога більше людей

Зрозуміло, що за таких обставин про бойові дії йти не могло. Галицька армія повинна була думати просто про те, щоб врятувати себе як організаційну структуру і щоб врятувати якомога більше людей, які в ній служили. Це та обставина, яка спонукала шукати вихід із трагічного становища. Становище було дійсно трагічне тим, що союзник Галицької армії – на той час, білогвардійці – програли свою битву і повним ходом відступали на всіх фронтах. Було ясно, що від них допомоги сподіватися нічого, вони цей шпиталь на ногах вже прикрити не зможуть.

Потрібно було рятуватися самим, і в пошуках виходу з ситуації розглядалися різні альтернативи. Командування Галицької армії на чолі з генералом Микиткою стояло на позиції, що потрібно союз з білогвардійцями зберегти. Мотивувалося це рішення тим, що білогвардійці це Антанта, і тільки Антанта може дати Галичині якийсь шанс на визнання своєї державності.

Під крилом Начальної команди виник ще один ревком, який провів так званий переворот

А ті вояки Галицької армії, які залишилися розкидані по шпиталях від Вінниці аж до Одеси, повинні були рятувати своєї життя в умовах війни. У той час на фронті просувалася Червона армія, тому потрібно було вступати з нею в переговори. З цією метою у Вінниці вояки-галичани створили ревком відповідно до тогочасної політичної моди. І цей ревком розпочав першим переговори з червоними. Червоні звісно виступили за те, що вони хочуть говорити не з якимось ревкомом, а з офіційним керівництвом Галицької армії, хочуть мати домовленості зі всією Галицькою армією, а не з її частиною. Тому вимусили цей ревком вступити в переговори з Начальною командою. Начальна команда спершу відмовлялася, але коли її плани врятувати Галицьку армію – по-перше, шляхом переходу в Румунію, румуни відмовили; по-друге, шляхом оборони в районі Одеси, що виявилося неможливим через фізичний стан армії – не спрацювали, вже під крилом Начальної команди виник ще один ревком, який провів так званий переворот. Схоже, цей переворот був санкціонований Начальною командою, хоча ми не маємо цьому офіційного підтвердження. Але легкість того перевороту підтверджує, що Начальна команда погодилася з тим, що потрібно входити в той чи інший спосіб контакт із більшовиками.

Така версія, наразі не підтверджена, що арешт галицьких генералів – командувача армії Йосипа Микитки та начальника його штабу генерала Густава Ціріца – був здійснений з їхньої згоди. Вони були готові навіть пожертвувати собою заради того, щоб можна було вибороти у червоних якісь більш чи менш прийнятні умови цього союзу. В таких обставинах із 28 січня по 6 лютого 1920 року відбулося почервоніння Галицької армії. Ревком взяв владу у свої руки та офіційно вступив у відносини з більшовиками. Так почалася історія цього союзу.

Дослідник української військової історії Олександр Дєдик
Дослідник української військової історії Олександр Дєдик

– А як тривали переговори і на яких умовах Українська Галицька армія почервоніла?

У другому питанні – збереження організаційної цілості Галицької армії – більшовики рішуче були налаштовані це гніздо контрреволюції нейтралізувати


– Перше, що цікавило галичан, це врятувати життя їхніх хворих – отримання матеріальної допомоги, ліків, одягу. В другу чергу їх цікавило збереження власної організаційної структури. З першим питанням більшовики формально погодилися, хоча виконували його в межах своїх можливостей не конче задовільно: того обсягу ліків й одягу, на які сподівалася Галицька армія, вони не отримали. Очевидно, це мотивувалося не тільки злою волею більшовиків, але їхнім власним матеріальним становищем.

Зв’язку між політичним керівництвом і начальною командою не було жодного. І ця обставина обумовила метання Галицької армії з боку в бік

У другому питанні – збереження організаційної цілості Галицької армії – більшовики рішуче були налаштовані це гніздо контрреволюції нейтралізувати. Їхній план був простий: цілісність Галицької армії не зберігати, а розділити її на три окремі бригади, а вони входять у три різні більшовицькі дивізії, які підкоряються більшовицькому фронтовому командуванню. А Начальна команда Галицької армії залишає за собою тільки адміністративні функції, жодного оперативного керівництва в її руках не залишається. Галичани поборюкалися, але мусили з цими умовами погодитися. Таким чином три переформовані у бригади галицькі корпуси опинилися в складі трьох різних радянських дивізій.

– Чи зберігався зв’язок між армією і політичним проводом Західноукраїнської Народної Республіки? Як президент ЗУНР Євген Петрушевич зустрів інформацію про те, що Українська Галицька армія стала червоною?

– Зв’язку між політичним керівництвом і начальною командою не було жодного. І ця обставина обумовила метання Галицької армії з боку в бік. Коли 16 листопада 1919 року президент Петрушевич, давши тиху згоду на підписання договору з білогвардійцями, виїхав до Відня, він був зобов’язаний з Відня будь-яким способом дістатися до Одеси, щоб здійснювати політичне керівництво Галицькою армією. Тоді б, можливо, обставини склалися цілком інакше. Можливо, йому вдалося б краще домовитися з білогвардійцями та вивезти армію в якийсь інший район. Можливо, він дав би команду всій Галицькій армії прориватися разом із загоном білогвардійця генерала Брєдова, який зумів пробитися від Одеси на Захід до розташування польського війська. Можливо, Галицька армія разом з цим загоном також могла б виконати цей прорив, як це зробила 4-а галицька бригада під командуванням отамана Богуслава Шашкевича. Вони вирушили слідом за загоном генерала Брєдова і пробилися до розташування польського війська. Але в цей момент там вже були українські частини генерала Удовиченка, і отаман Шашкевич приєднався до нього. Білогвардійців поляки інтернували, а вояків отамана Шашкевича не зачіпали.

Союз із білогвардійцями в Галицькій армії, хоча й викликав застереження, політично був ближчим, ніж союз із Червоною армією

Таким чином, це був би один з можливих виходів. Але політичне керівництво залишилося у Відні й не зробило жодних спроб дістатися до Галицької армії, щоб керувати нею на місті.

Вояки в ситуації, коли їм треба ухвалювати політичне рішення, часто втрачають голову і опиняються, як корова на льоду, в незрозумілому становищі та, як правило, ухвалюють хибні рішення. Історія в цьому випадку нам це довела: за відсутності політичного керівництва Галицька армія хиталася від одного союзника до іншого і в результаті здобула собі сумну славу політично непевного союзника, що також позначилося на її долі в польських таборах.

Українські селяни ідентифікують тіло родича, якого вбили комуністи. Тіло ексгумували після того, як білогвардійська армія захопила цю територію в листопаді 1919 року. Світлина Червоного Хреста
Українські селяни ідентифікують тіло родича, якого вбили комуністи. Тіло ексгумували після того, як білогвардійська армія захопила цю територію в листопаді 1919 року. Світлина Червоного Хреста

– Як відрізнявся для самих галичан союз з білогвардійцями і з червоноармійцями? Як вони їх сприймали? Можливо, лишилися спогади галицьких вояків з цього приводу?

Союз із червоноармійцями обіцяв тільки одне – можливо, Галицька армія повернеться в Галичину й викине польських загарбників зі своєї території

– Союз із білогвардійцями в Галицькій армії, хоча й викликав певні застереження, політично був ближчим, ніж союз із Червоною армією. Йшлося про те, що за допомогою Антанти, яка стояла за спиною білогвардійців, галичанам вдасться вибороти визнання міжнародної спільноти на власну державність у Галичині.

Для них Червона армія це була банда, голота, люди з іншої цивілізації, якась азійська орда

Натомість союз із червоноармійцями обіцяв тільки одне – можливо, під червоним прапором Галицька армія повернеться в Галичину й викине польських загарбників зі своєї території.

До червоноармійців галичани ставилися з великою резервою. За спогадами одного зі стрільців, коли вони опинилися в складі радянських дивізій і познайомилися ближче із Червоною армією, то в товариській розмові між собою говорили: «Уявляєте, що нам скажуть батьки? Кого ви із собою привели додому? Таку банду ми ще не бачили!». Для них Червона армія це була банда, голота, люди з іншої цивілізації, якась азійська орда.

До білогвардійців було ставлення як до колишньої царської армії, успадковане з часів Першої світової війни. Вояки австрійської армії мали до росіян певну повагу, оскільки росіяни їм добре надавали в 1914-му і 1916 роках. Цей спадок австрійської армії поширився і на білогвардійців. До них галичани ставилися з більшою пошаною, хоча й не любили їх за те, що вони не визнавали самостійності України.

– Галичани в союзі з білогвардійцями зберігали синьо-жовтий прапор. А з червоними як у них було?

Галичани знали, що боротьба між більшовиками й Польщею розгориться. Це був один з мотивів, чому угода з червоними була укладена

– Червоне командування мало на меті й вимагало з вояків знімати тризубці. Доходило до того, що в місті, де стояв гарнізон Червоної армії, галицькі вояки ходили з червоними зірками на шапках. Але щойно вони виходили з цього міста, то чіпляли назад свій тризуб. Синьо-жовті прапори довелося сховати якомога далі. Ставлення до відзнак Галицької армії з боку більшовиків – це був один з показників, що союз довго не триватиме, напруження буде зростати з дня на день.

– На той момент назрівав конфлікт між більшовицькою Росією і Польщею, союзником якої була Українська Народна Республіка. Галичани відчували, що цей конфлікт насувається? І що вони думали з цього приводу?

– Галичани знали, що боротьба між більшовиками й Польщею розгориться. Це був один з мотивів, чому угода з червоними була укладена, щоб повернутися разом з ними до Галичини й відновити українську державність. А під червоним прапором – це вже для них було друге питання. Спочатку викинути окупанта з власної території, а там вже розбиратися з більшовиками.

Чого вони не знали, так це того, що Симон Петлюра уклав Варшавський договір. Ця інформація була у галицьких політиків, які з Відня ніяк не могли цю інформацію передати армії. І коли спалахнуло повстання галичан проти більшовиків, то невдовзі виявилося, що армія УНР воює в союзі з поляками. Для багатьох галичан це була несподіванка. І цим шоком обумовилася та обставина, що багато галицьких стрільців не захотіли продовжувати боротьбу в лавах армії Симона Петлюри.

– Варшавська угода між Петлюрою та Пілсудським передбачала, серед іншого й те, що Петлюра визнавав права Польщі на Галичину.

– Саме так. Ця обставина обумовила нехіть галичан продовжувати боротьбу в 1920 році. Дуже небагато вояків Галицької армії в результаті продовжили свою службу в лавах УНР. Більшість обрали полон або повернулися додому.

– Ви згадали антибільшовицьке повстання галичан. Що його спричинило і які були наслідки?

Першою повстала проти більшовиків кавалерійська бригада отамана Шепаровича 6 квітня 1920 року

– Цей конфлікт мав спалахнути, але за браком політичного керівництва, у першу чергу, спалахнув у різних місцях неодночасно. Це повстання було розмитим у часі. Першою повстала проти більшовиків кавалерійська бригада отамана Шепаровича 6 квітня 1920 року. Вона намагалася спонукати до повстання 3-ю галицьку бригаду. На жаль, командування, вважаючи, що кавалеристи Шепаровича діють ні з ким не узгоджено, відмовилися приєднатися до повстання. Своє рішення мотивували тим, що більшовицькі репресії, які будуть неминучі, як тільки факт повстання стане широковідомим, захоплять багатьох галичан, розкиданих по різних куточках України. Побоюючись репресій, командування 3-ї бригади вважало, що починати повстання ще не час.

Кавалерійська бригада Шепаровича пройшла від Одеси до Умані, а потім до Дністра, де приєдналася до армії УНР. Одначе цей перший виступ не був підтриманий широким загалом стрільців.

Багатьох стрільців і старшин стратили практично відразу, декого відсилали до Москви і вони потім загинули в таборах, як генерал Микитка, вже влітку 1920 року, відмовившись перейти на службу до більшовиків

Повстання 23 квітня також не було достатньо організоване. Ініціативу взяв на себе командир 2-ї галицької бригади Юліан Головінський. Щоб компенсувати брак політичного керівництва, він видавав накази від імені підпільного революційного комітету Галицької армії. Дві бригади з трьох підтримали його виступ. До 1-ї бригади українських січових стрільців його накази або не дісталися, або були свідомо проігноровані. Це питання ще потрібно досліджувати. Тож виступили тільки дві бригади.

Між тим, усі галичани, які опинилися на тилах червоного фронту – в Києві, Вінниці, Жмеринці, та інших містах – не знали про початок повстання і тому без опору дісталися до рук більшовицької ЧК. Багатьох стрільців і старшин стратили практично відразу, декого відсилали до Москви і вони потім загинули в таборах, як генерал Микитка і багато інших вже влітку 1920 року, відмовившись перейти на службу до більшовиків. Ця трагедія призвела до того, що згодом Юліану Головінському в Галичині не подавали руку, вважаючи його винним у масових стратах галичан, коли він підняв повстання.

Польський наступ врятував хоча б цих дві бригади від того, щоб більшовики також багатьох не розстріляли

Саме повстання було погано скоординовано, оскільки бригади діяли досить далеко одна від одної і не могли об’єднати свої зусилля. Червоні повстання ліквідували упродовж двох днів. І решткам цих бригад довелося здаватися польському війську, яке наступало з Заходу. Можна сказати, що польський наступ врятував хоча б цих дві бригади від того, щоб більшовики також багатьох не розстріляли.

– Можна сказати, що Галицька армія перестала існувати у квітні 1920 року?

– Де-факто, воно закінчилося 1 травня 1920 року. До цього 1-а галицька бригада ще діяла як єдине ціле в складі Червоної армії. Після 1 травня вона вже розпалася на частини.

  • Зображення 16x9

    Дмитро Шурхало

    Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG