Доступність посилання

ТОП новини
16 липня 2020, Київ 18:16

Ретро Донецьк. Знакові місця з часів появи і сьогодні (ФОТО)


У часи карантину тягне до філософствування, узагальнень та ностальгії. Ми пропонуємо вам пройтися сучасним Донецьком та порівняти –​ як змінилися його будівлі-символи із часів їхньої появи і до сьогодні.

Театр опери й балету, 1943 рік. Відкритий за два місяці до нападу Німеччини на Радянський союз, побудований в «класичному стилі» одеським архітектором Людвигом Котовським. Також Котовський збудував у Сталіно –​ так у ті роки називався Донецьк –​ філармонію та будинок центрального міськвиконкому міста, Ворошиловського. На фото після будівництва пройшло всього два роки. Вже 1 січня 1942 року нацисти, захопивши місто, організували тут прем'єру «Запорожця за Дунаєм» Гулака-Артемовського завдяки артистам та технічному персоналу, які лишилися в окупації. Влітку 1943-го року став називатися «Фронтовою оперою» – FRONT OPER Stalino.

Став улюбленим місцем моціону донеччан, адже зручно оточений центральними вулицями міста – бульваром Пушкіна та вулицею Артема – на Театральному проспекті. Немає висоток, багато простору. Саме тут почав кар'єру Вадим Писарєв та створив свою балетну школу та проводив фестиваль «Зірки світового балету». У вересні 2012-го став «Донбас-Оперою», головним оперним майданчиком регіону. Поруч із ним (не в кадрі, праворуч) стоїть пам'ятник українському тенору Анатолію Солов'яненку із позолотою, за сліпучість якого його містяни активно критикували. Угруповання «ДНР» використовує «Донбас-Оперу» як залу для «урочистих зібрань» («інавгурація» Захарченка та Пушиліна, похорон «Мотороли»), втім, намагаючись підтримувати його в роботі «за профілем».

Донецький драматичний театр, вид із дворів, 1962 рік. На фото будівлі театру всього рік (у кадрі – майже ровесник будівлі театру, перший «Запорожець» ЗАЗ-965). Будувався він майже десять років, до того донецький драмтеатр тулився в приміщенні донецької опери, як «бідний родич».

За незалежної України ліворуч на кадрі з'явився елітний ресторан Golden Lion, в якому відпочивали «вершки» донецького світу. Також 2005-го року будівлю реконструювали, перед нею розбили сквер, а на фронтоні поставили бронзову статую Мельпомени вагою тонну скульптора Юрія Балдіна (одного з авторів іншого символа Донецька – монумента Визволителям Донбасу). Цікаво, що постамент для фігури (якої – в документах не зберіглося) було споруджено іще при будівництві театру, але жодної скульптури не поставили – через боротьбу із «надмірностями у будівництві», що раптово розгорілась. Мельпомена в Донецьку нетрадиційна, без маски чи меча, натомість – із лавровою гілкою в руках. За окупації російськими угрупованнями театр відмовився від прийменника «український» в назві, але продовжив роботу.

Гастроном «Москва», 1940 рік. У кадрі ліворуч будівлі, побудованій класиком радянського конструктивізму і автором московського Будинку культури імені Зуєва Іллею Голосовим, усього три роки. Власне, те, що цей взірець конструктивізму зі сталінським шиком (облицьованний штучним мармуром) з'явився у розпал сталінського терору, доводить і «воронок», який потрапив до кадру. Це перший гастроном Донецька, донеччани так і говорили – піду в «гастроном» або в «перший» (малося на увазі, що і за порядком, і за асортиментом). Власне, «Москвою» він став тільки за Хрущова у 1960-х, коли гастрономів у Донецьку побільшало. На даху тоді ще функціонував однойменний ресторан із відкритим дахом, з якого було видно террикони і заводські труби й усе ще мало забудоване місто. Влітку і вулиці навколо гастроному обставляли столиками, де донеччані із задоволенням відпочивали, як у європейських містах. Згодом фешенебельний ресторан на терасі перебудували під третій поверх.

У нульових «олдовий» радянський гастроном «Москва» із чисельними відділами, продавчинями та ручним фасуванням товару закрився, його почали здавати в оренду по частинах. Тут торгували, наприклад, секонд-хендом, а перед війною будівлю колишнього гастроному «окупував» бренд одягу Terranova. У 2016-му угруповання «ДНР» знову облаштувало там супермаркет, змінивши його імідж із елітного на «народний» (як і зазначено на банері). Сучасний вигляд «Москви» також невигідно відрізняється від сталінського візуальним брудом від рекламних розтяжок та білбордів (які, власне, пустують навіть тут, у центрі міста), властивим майже всім український містам.

Кінотеатр імені Тараса Шевченка, 1962 рік – найстаріший кінотеатр міста (як «Жовтень» у Києві). Також на момент будівництва вважався першим багатозальним кінотеатром в УРСР. Побудований у 1939 році, через що й отримав свою назву: у 1938-му компартія оголосила про акцію присвоєння всім новим будівлям імені поета на честь 125-річчя з дня його народження. Владі Сталіно, що якраз закінчувала будівлю, вибору не лишалося.

Після реконструкції 1968 року міг похвалитися двома стильними великими залами – «Рубіновим» та «Малахітовим» (із відповідними кольорами крісел). Перед війною на Донбасі у просторій будівлі оселилися казино «Третій Рим», боулінг на нічний клуб «Чикаго» (єдиний великий клуб у центрі міста), а статус головного кіномайданчика міста дещо похитнув реконструйований на початку нульових і технічно «наворочений» «Кінопалац Зірочка»​. Досі у холі кінотеатру дивує незвичний пам'ятник Шевченку, який напівлежачи вітає кожного кіномана.

Палац дитячої та юнацької творчості, 1910 рік. Мабуть, одна із найстарших будівель міста у стилі неокласицизму зі строгими іонічними колонами, справжня стара Юзівка. Вважається, що була збудована у 1899-му. На чорно-білому кадрі це іще Юзівське відділення Санкт-Перербурзького міжнародного комерційного банку (стиль будівлі – данина духу Петербурга). Після революції тут розташовувались різноманітні навчальні заклади (хімічного спрямування) – аж до 1949 року, коли йому добудували третій поверх (у зовсім іншому стилі – соціалістичного конструктивізму), прикрасили ідеологізованими барельєфами з життя радянських школярів та назвали Палацом піонерів імені Максима Горького.

Усілякі гуртки, секції та розваги для дітей тут існували до початку 1980-х років, поки дітям міста, що швидко розросталося, тут не стало затісно. 1982 року Палац переїхав у більш простору будівлю на березі донецької річки Кальміус. Всередині зберіглася плитка на підлозі часів будівництва виробництва Слов'янського керамічного заводу, а також дореволюційні сходи на другий поверх.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ

(Радіо Донбас.Реалії працює по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите).

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG