У квітні мав відбутися саміт «нормандської четвірки» в Берліні за участі лідерів України, Німеччини, Франції та Росії. Але він не відбувся – і не лише через пандемію коронавірусу, які відволікають увагу керівників країн на боротьбу з цим лихом. Немає впевненості, що якби не коронавірус, то саміт би точно відбувся... Окрім обміну ув’язненими якогось значного прогресу на Донбасі немає. Чи зможуть глави дипломатій «четвірки» дати імпульс мирному врегулюванню під час своєї відеоконференції 30 квітня?
Це буде перша за рік, що минув від обрання Володимира Зеленського президентом України, зустріч глав дипломатій чотирьох країн – Дмитра Кулеби, Гейко Мааса, Жан-Іва Ле Дріана та Сергія Лаврова – нехай і віртуальна, в онлайні.
Це також стане першим контактом на високому рівні в «четвірці» після саміту в Парижі, який відбувся 9 грудня 2019 року.
Саме на квітень Зеленський, а також Ангела Меркель, Емманюель Макрон та Володимир Путін, планували наступний саміт, в Берліні, але планам завадив коронавірус – але не лише. Немає впевненості, що саміт у квітні все одно відбувся б через те, що ключові питання не вирішені.
Що зроблено після Парижу?
Найголовніше досягнення за рішеннями паризького саміту «четвірки» – це обмін ув’язненими.
29 грудня відбувся «великий обмін» і Україна повернула 76 своїх громадян, віддавши бойовикам і Росії 124 особи.
16 квітня відбувся ще одни обмін і Україна змогла звільнити 20 своїх людей.
Власне, на цьому список конкретних досягнень після Парижу ледь не вичерпується.
Значна частина рішень саміту в Парижі все ще не була втіленаГейко Маас
Це визнає і міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, що з позитиву можна відзначити лише звільнення і повернення незаконно утримуваних.
«Ми помітили, і з цим ніхто не сперечається, що, значна частина рішень саміту в Парижі все ще не була втілена, – сказав 22 квітня глава німецького МЗС Гейко Маас. – Ось чому важливо надати новий імпульс рішенням та втіленню рішень».
Що хотіли зробити, але наразі не вдалось?
Проведенню грудневого саміту в Парижі сприяло, головно, три речі – великий обмін у вересні, згода Зеленського на «формулу Штайнмаєра» та розведення військ і військової техніки в Станиці Луганській, Петрівському та Золотому.
Власне, в Парижі лідери «четвірки» намітили розведення ще в трьох точках, які мали згодом визначити. Україна запропонувала розведення біля контрольного пункту на в’їзд на виїзд (КПВВ) у Гнутові, біля залізничного мосту в Станиці Луганській та в Новоселівці Другій.
І хоча щодо розведення Зеленський і його команда стикаються з критикою з боку колишніх добровольців, опозиції і низки військових експертів, однак на Мюнхенській безпековій конференції в середині лютого президент України був непохитним і сказав, що розведення в трьох додаткових точках мало би завершитись до кінця березня.
Також він тоді запропонував у майбутньому розводити війська і техніку цілими секторами уздовж лінії зіткнення.
Карти сплутав наступ бойовиків 18 лютого на позиції українських сил біля Новотошківського, Оріхового, Кримського та Хутора Вільний. Тоді наступ бойовиків тривав понад п’ять годин із застосуванням усіх видів озброєнь, включно з артилерією, а місцеві мешканці казали, що «такого не було з 2014-2015 років», коли на Донбасі були найзапекліші бої.
Україна тоді у лютому дала відсіч на Луганщині. Були бої і на Донеччині: біля Зайцевого та інших населених пунктів.
Справа у тому, що низка населених пунктів, біля яких було головне лютневе загострення, розташовані неподалік Золотого в Луганській області – саме звідти вийшли українські сили восени минулого року, що демонструвало мирний жест з метою наблизити паризький саміт «нормандської четвірки»...
І те лютневе загострення біля населеного пункту, де раніше відбулося розведення, трохи пригальмувало ентузіазм щодо подальших відведень.
Що не вдається зробити?
Головне, що не вдається ні «нормандській четвірці», ні переговорникам у Мінську в рамках Тристоронньої контактної групи (ТКГ) – це домогтися повного, беззастережного і тривкого припинення вогню.
Не можна допустити інерції, тому що війна триває, люди гинутьДмитро Кулеба
Обстріли українських позицій не вщухають і відбуваються щодня або майже щодня.
Лише з початку 2020 року загинуло майже півсотні українських вояків (17 загинуло в січні, 9 – в лютому, 14 – у березні...).
І тут, власне, важливість розмови саме в чотиристоронньому форматі – це має чути Росія, в силах якої, як вважає Київ, – вплинути на свої гібридні війська, щоб зупинили обстріли.
«Адже знайти рішення для припинення війни можна тільки, коли за столом переговорів присутня Росія. Українська сторона, як і раніше, налаштована конструктивно. Ми сподіваємося на зустрічний конструктив з боку Росії. Нам потрібно надати імпульс нормандському процесу. Не можна допустити інерції, тому що війна триває, люди гинуть, і треба шукати рішення», – зазначив Дмитро Кулеба 22 квітня.
А що ж Росія?
У минулі вихідні російський міністр закордонних справ Сергій Лавров дав зрозуміти, що «не очікує нічого» від відеоконференції глав МЗС чотирьох країн.
«...Відверто кажучи, я не очікую яких-небудь результатів від цієї відеоконференції, окрім того, що українські колеги знову, можливо, скажуть «Давайте зберемося скоро в Берліні», – заявив Лавров, маючи на увазі планований від грудня берлінський саміт «нормандської четвірки», який мав відбутися у квітні.
Лавров знову намагався зняти вину з Москви, а також місцевих бойовиків у Донецьку та Луганську за невиконання рішень саміту в Парижі. Він знову наполіг на пріоритетності політичних аспектів врегулювання над безпековими, наполягаючи зокрема на включенні положень «формули Штайнмаєра» до українського законодавства, а також на «спеціальному статусі» для угруповань «ДНР» та «ЛНР».
На третій день після паризького саміту в грудні, Верховна Рада України продовжила на рік дію Закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», але Росія вважає, що цього недостатньо.
І що далі?
Щодо політичних аспектів, то зараз Київ активно проштовхує свою січневу ідею створення робочої підгрупи на переговорах ТКГ у Мінську з питань кордону, наполягаючи, що будь-які місцеві вибори на Донбасі можуть бути лише за умов або українського, або міжнародного контролю над нині неконтрольованою Києвом понад 400-кілометровою ділянкою українсько-російського кордону.
Вибори можна проводити тільки тоді, коли кордони держави перебувають під її повним контролемДарка Оліфер
«Вибори можна проводити тільки тоді, коли кордони держави перебувають під її повним контролем або контролем міжнародних спостерігачів, інакше не існує жодних гарантій безпеки у день голосування, а також є висока ймовірність маніпуляцій щодо участі у виборах осіб, які не є громадянами держави», – сказала речниця представника України в ТКГ Леоніда Кучми Дарка Оліфер після одного з засідань у Мінську.
Важливо буде, якщо міністр Кулеба зможе донести тему кордону до німецького і французького міністрів, щоб кордон став одним із ключових на переговорах.
Також все більше і більше ознак того, що попередні плани Зеленського і його команди провести разом з місцевими українськими виборами, запланованими на осінь, також і вибори на окупованій частин і Донбасу, не є реалістичним прагненням – тим більше що Зеленський хотів виборів саме за українським законодавством.
Також команда Зеленського хотіла якось відповісти на заохочення з боку Москви до «прямого діалогу з Донецьком і Луганськом».
Андрій Єрмак, глава Офісу президента України, долучився до Мінських переговорів 11 березня і був підписаний протокол про намір створити «консультативну раду», до якої мали б увійти по десять представників від Києва і Донецької та Луганської областей – тих частин, які нині під окупацією бойовиків російських гібридних сил.
Цю ідею, реалізатором якої мав стати колишній радник секретаря РНБО України Сергій Сивохо, «торпедували» середовища колишніх бійців- добровольців, а також політичні активісти.
Їхні аргументи: така «консультативна рада» була б визнанням бойовиків і їхнього офіційного статусу з боку Києва, а також вивела б Росію на роль стороннього спостерігача нарівні з Німеччиною та Францією. Сивохо пішов у відставку, а ще один промоутер «діалогу» – Андрій Єрмак – не так активно педалює на ній останнім часом.
Всі ці аспекти важливі в контексті відеоконференції міністрів цього тижня, адже дають зрозуміти, насправді, якої стратегії дотримуються Київ та Москва і кому з них вдасться схилити на свій бік Берлін та Париж.
Потрібно рухатися шляхом деокупації українських територій і припинення російської агресіїДмитро Кулеба
Дмитро Кулеба щодо очікування від відеоконференції зазначає: «Ми бачимо, що рішення «нормандського» паризького саміту пробуксовують, і нам потрібно надати імпульс на шляху до їх виконання, щоб відкрити шлях до наступного саміту («четвірки») у Берліні, де потрібно буде досягати нових домовленостей і рухатися шляхом до припинення війни, до деокупації українських територій і, зрештою, до припинення російської агресії загалом».
