Світ почав більше, ніж зазвичай, розхитуватись у період карантину, зазначає газета «Україна молода».
Політична й суспільна дестабілізація, жорсткі протести з претензіями на революції, хвилею прокотились й у тих країнах, де зазвичай цього не очікувалось. Наприклад, Британія, США.
У фокусі цих мітингів у різних країнах проглядається схожий сценарій – у більшості випадків використовується расове протистояння, зазначає газета.
Це спроби вивести суспільство на рівень сильних емоцій. Але, як зазначають газетярі, в таких країнах, як Білорусь чи Україна, расове протистояння не актуальне й не можливе в принципі.
«Тож в Україні наразі розгойдується човен довкола постаті міністра МВС Арсена Авакова, – зауважує видання. – І особливо притягувати «за вуха» нічого не потрібно».
Видання пише, що він сам давно все зробив, щоб у потрібний час полегшити задачу опонентам. Однак чи матимуть ці пікети очікуваний результат – під питанням.
Газета пише, що політичні партії, зокрема, політсила Петра Порошенка, як і «Батьківщина», як і «Голос» та «Опозиційна платформа – За життя», готуються до осіннього реваншу.
«Кожна партія очікує шанс, аби відвоювати назад свій шматочок електорального поля у партії Володимира Зеленського. А «Голос» – зцементувати свій електорат», – зазначає видання.
Усе ж, попри реваншистські настрої всіх відомих партій, головна інтрига осінньої кампанії – це протистояння «слабкого центру» і «сильних регіонів», яке може перерости у плацдарм для тотального системного спротиву. Тим більше з огляду на тенденції серйозних протистоянь, що відбуваються у світі.
Адже як би не було відносно комфортно в регіонах, основні силові, фіскальні та інші важелі впливу перебувають у руках центральної влади, нагадує газета.
Публікація називається «Зробимо його разом»: як Зе-команда запалює для себе коктейль молотова на осінні вибори».
Трудова міграція стала складовою кланово-олігархічної системи, стверджує газета «День». Видання нагадує, що українська міграція відбувалась п’ятьма послідовними хвилями. Перша –1895–1900 роки, друга – 1914–1920-й, третя – 1939–1947-й, четверта –1991–2000-й, п’ята – 2014–2020-й. Їхні межі, звісно, позначені умовно.
Особливість останньої п’ятої хвилі полягає в мобільності, вона діє за принципом припливів і відпливів, або човників, тобто може й не осідати в інших країнах, як чотири попередні, а повертатися додому і знову вирушати за кордон. Осідають і пускають коріння лише ті мігранти, які повністю втратили надію на позитивні зміни в нашій країні, пише автор статті, громадський діяч Олександр Карпенко.
Він переконаний, що впродовж останніх двох десятиліть можна було б вибудувати цілісну систему заходів, спрямованих на розвиток конкурентоспроможної економіки, однак у наших можновладців та батьків системи, вочевидь, була інша мета. Трудова міграція стала складовою кланово-олігархічної системи. Заробітчанство виконувало для неї роль запобіжного клапана: якщо накопичувалася критична маса ініціативних, креативних, енергійних – клапан автоматично відкривався – вони автоматично вилітали за межі країни. Окрім цього економіка одержувала бонус у вигляді заробітчанських перерахувань.
Дехто помилково називає ці гроші інвестиціями, насправді ж вони були спрямовані в основному на проїдання, тобто підтримку стабільного споживчого попиту в середині країни попри різні кризові коливання, наголошує дописувач.
Про те, як чинна влада прагне зупинити міграцію і чи дієві є її рішення, йдеться в статті «Де наші Маски, Цукерберги і Блумберги?»
Протести та заворушення, що охопили США після вбивства афроамериканця Джорджа Флойда, стали справжнім подарунком для кремлівської пропаганди, стверджує дописувач газети «День» професор з Москви Борис Соколов.
Він стверджує, що усі наступні після трагедії дні російський телевізор просто упивається цією темою. Росіян намагаються переконати в тому, як це жахливо, коли поліцейських ставлять на коліна, а після цього починаються погроми й грабежі. «У нас, у Росії, мовляв, такого немає й не може бути. У нас кришталево чисті, непідкупні й гуманні поліція та Росгвардія з ОМОНом, СОБРом й іншими принадами, і їх треба берегти й плекати, а то у нас трапиться такий самий жах, як у Америці», – пише автор.
У Росії ж, значить, із внутрішньою політикою все гаразд і з поліцейськими структурами теж. От тільки в лічені дні після загибелі Джорджа Флойда в Росії сталася зовсім аналогічна трагедія, хіба що без расового або національного підґрунтя, оскільки росіяни стріляли в росіян. Докладніше про трагедію, коли доблесні росгвардійці застрелили у власній квартирі підозрюваного в крадіжці 4 рулонів шпалер вартістю 8000 рублів, йдеться в матеріалі «Життя росіян мають значення»: де Росія, а де Америка».
