Доступність посилання

ТОП новини

«Діалог із Кремлем можливий тільки з позиції сили» – лист українців, який підписали близько 180 осіб


Символічна кнопка «перезапуску» відносин між США та Росією, подарована Держдепартаментом США МЗС Росії в 2009 році

На сторінках впливового американського видання Polіtico ось вже два місяці ведеться дискусія за участі сотень провідних політиків, експосадовців, інтелектуалів США, Європи та України щодо того, чи потрібно Америці – і Заходу в цілому – зайнятися новим «перезавантаженням« відносин із Росією. Чи радше нині пропонується нове «переосмислення» взаємин із Росією Володимира Путіна. Радіо Свобода розмовляло з українськими учасниками цієї заочної дискусії, які вважають, що допоки Кремль не змінить зовнішньополітичної поведінки – ніяке «переосмислення» нічого доброго не дасть, а лише заохотить агресора на нові геополітичні пригоди.

Початок дискусії поклала стаття-лист шести авторів, яку також підписали 97 відомих американців, включно з колишніми чільними посадовцями НАТО, Пентагону, Держдепартаменту, політологами, в якій запропоновано «переосмислити» відносини з Росією. Логіка, якщо коротко, така: Росія є дуже важливою державою, треба з нею вести діалог і її роль в плані ядерного роззброєння чи кліматичних змін та інших глобальних викликів є дуже важливою. Треба подумати, як подолали нинішню кризу у відносинах і налагоджувати стосунки…

За кілька днів з’явилась відповідь відомих американців, які написали, що нині не час для «переосмислення» – серед підписантів (автором був Дейвід Кремер, а підписалися ще 32 людини) були Курт Волкер, Андерс Ослунд, експосол США в Києві Вільям Тейлор, Мелінда Геррінг із «Атлантичної ради»...

31 серпня – за день до річниці початку Другої світової війни – в тому ж виданні Polіtico з’явилась стаття за підписом трьох авторів, під якою підписалися ще 37 європейських експосадовців, інтелектуалів, політичних експертів – вони також не вважають, що нині час для того, аби по-новому поглянути на відносини з Росією. Серед підписантів цією статті – колишні президенти Польщі, та трьох країн Балтії, а також троє українців.

І врешті 25 вересня в Polіtico надруковано статтю трьох авторів, яку підписали 179 українських посадовців, ексдепутатів і нинішніх парламентарів, колишніх дисидентів радянських часів, інтелектуалів, політологів, письменників, культурних діячів. Причому, як з України, так і з діаспори. Повну версію листа надрукували деякі українські видання.

Радіо Свобода розмовляло з одним з авторів української статті-відгуку, а також із двома її підписантами.

«Маємо повне право»

Але чому Україна має закономірне право подати голос в дискусії американців і європейців?

Голос України має бути почутим, щоб усі хибні наративи щодо замирення з агресором не повторилися
Ганна Гопко

«Україна не тільки має право, а Україна якраз повинна і має моральний обов’язок донести до американського істеблішменту і до цілого світу позицію щодо питання відносин США-Російська Федерація і ставлення до України, до російської збройної агресії. І її погляд якраз і є одним із важливих», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода один із авторів четвертої, «української» статті, і підписантка третьої, «європейської» статті, Ганна Гопко, яка в попередньому парламенті очолювала Комітет із зовнішньої політики.

«Тому голос України має бути почутим. І наше завдання – щоб усі ці хибні наративи щодо замирення з агресором, всі ці помилки попередньої хибної стратегії Заходу щодо діалогу з Москвою (не повторились)», – додає вона.

Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія XXI», чий підпис є під «українською» статтею, теж наполягає, що «сам факт російської агресії проти України і все, що в 2014 році відбулося – і окупація, і спроба незаконної анексії Криму і вторгнення на Донбас – і все, що триває вже ось сьомий рік, це, власне кажучи, і дає право українцям сказати своє слово».

Коротко подаємо головні тези повного тексту статті-відповіді, яку в трохи скороченому вигляді надрукувало американське видання за авторства і з підписами українців.

  • У баченні Кремля, Росія є державою, інтереси якої повинні мати привілейоване становище у міжнародних відносинах, і яка володіє прерогативою на ексклюзивну сферу впливу, де Москва може використовувати силовий примус для контролю інших націй. Також Кремль вважає, що Росія має право на втручання у будь-якій точці планети для «захисту» носіїв російської мови.
  • Понад усе Кремль хоче, аби світ ставився до Росії як супердержави з провідною роллю у всіх рішеннях глобального значення.
  • Росія – як мафіозний авторитарний режим, що спирається на насильницьку, шовіністичну, імперіалістичну та реваншистську ідеологію «російського світу» – є головним експортером різноманітних загроз та нестабільності у світі.
  • Задля отримання переваги над опонентами, Росія брутально порушує міжнародне право.
  • Москва рішуча у своїх намаганнях підкорити Київ. Кремль розуміє, що вільна Україна є рушієм демократичних змін на просторі націй, які були окуповані радянським режимом, й таким чином загрожує панівним амбіціям Путіна.
  • Москва домагається, аби Захід пожертвував суверенітетом сусідів Росії та не тільки, як знак визнання «супердержавного» статусу Росії.
  • Не дивлячись на те, що Путін отримав безліч можливостей відмовитись від своєї руйнівної політики, Росія продовжує свої агресивні дії.
  • Як свідчить досвід останніх трьох десятиріч, «політичний діалог» із Росією лише спонукає її до подальшого загострення. Путін використовує усі наявні засоби для створення ситуацій, в яких переговорна сила Москви зростає в усіх конфліктах, де Росія протиставляється світовому порядку — в Молдові, Азербайджані, Грузії, Україні, Сирії, Венесуелі, чи Лівані
  • Хоча обмежені санкції й допомогли запобігти загостренню воєнної агресії Росії, та їх вплив не спромігся виснажити ресурси Москви настільки, аби примусити Путіна відмовитись від війни проти України. Відтак, надалі існує потреба у більш рішучих діях.
  • У 1994 році, коли Україна підписала Будапештський меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, Київ відмовився від третього за розміром арсеналу ядерної зброї у світі в обмін на гарантії безпеки з боку США, Росії, та Великої Британії (а пізніше також Китаю та Франції)… У 2014 році Росія використала свій ядерний статус для залякування України з метою примусити Київ до відмови від збройної оборони для протидії військовому вторгненню Росії у Крим.
  • Своїм нападом на Україну та ядерною мілітаризацією окупованого Криму Росія прямо підриває міжнародний режим нерозповсюдження ядерної зброї, до створення якого американський уряд доклав величезні зусилля.
  • Росія не заслуговує особливого ставлення до себе як до «супердержави». Вона заслуговує такого ж ставлення, як і інші негідні держави «поза законом», що загрожували світовій безпеці…
  • США можуть відіграти провідну роль у визнанні Росії на офіційному рівні країною-агресором, відповідальною за незаконну міждержавну війну проти України.

«Ті самі наслідки»

Українські співрозмовники Радіо Свобода наполягають, що нині не час на нове «перезавантаження» (попереднє мало місце за адміністрації Барака Обами в 2009 році. Не час і для нового процесу, який нині називають «переосмисленням» відносин із Росією.

«Ключовий є меседж: замирення агресора не спрацювало – ні в часи Другої світової війни, ні зараз з Російською Федерацією. Ми маємо чітко сказати, що таке нове «перезавантаження» матиме уже відомі наслідки, бо путінська Росія – і ми це чітко зазначаємо – є мафіозним авторитарним режимом… Тому нам важливо було нагадати тим, в кого амнезія, про військову агресію проти Грузії та України», – пояснює в інтерв'ю Ганна Гопко.

Професор політології Києво-Могилянської академії Олексій Гарань, який підписав «українську» статтю, каже, що на Заході завжди було таке крило, яке вважає, що «Росію треба зрозуміти».

Самі дії Росії показують, що їй не можна довіряти
Олексій Гарань

«Ну, такі люди є і в Україні – ми пам’ятаємо Фокіна. Але на Заході є такі люди – вони є в академічному середовищі, серед тих, хто виробляє політику… Тобто, періодично виникають ці ідеї, що, мовляв, треба послаблювати нинішні санкції. Мовляв, трохи поліпшилась ситуація на фронті (на Донбасі) – можна послаблювати санкції… Є перемир’я – можна послаблювати… Не так, що Росія повністю виконає і тоді розглядати питання санкцій, а діяти поступово… І тому українські інтелектуали, громадські діячі вирішили на це відгукнутися… бо ми бачимо агресивну поведінку Росії – і в Білорусі, і отруєння Навального... Самі дії Росії показують, що їй не можна довіряти», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода професор Гарань.

Співрозмовники Радіо Свобода нагадують, що попередня спроба «перезавантаження» відносин США-Росія, архітекторами якої були Обама та тодішній держсекретар Гіларі Клінтон, не врахувала конфлікт у Грузії, що стався за рік до запуску ініціативи, а Європа навіть висувала тоді ідею «Партнерства заради модернізації» Росії за допомогою західних технологій, фінансів та фахівців.

«Перезавантажити» відносини з Москвою намагалися численні американські адміністрації. На фото одна з таких спроб у Женеві –держсекретар США Гілларі Клінтон разом із російським колегою Сергієм Лавровим натискають на кнопку «reset». Женева, 6 березня 2009 року
«Перезавантажити» відносини з Москвою намагалися численні американські адміністрації. На фото одна з таких спроб у Женеві –держсекретар США Гілларі Клінтон разом із російським колегою Сергієм Лавровим натискають на кнопку «reset». Женева, 6 березня 2009 року

«Це була політика задобрення агресивної політики Кремля, яку там розцінили, по суті, як своєрідне заохочення. І через це відбувся 2014 рік», – каже в інтерв’ю Михайло Гончар.

«За збереження нинішніх підходів, нинішньої практики Кремля не можна вести мову про будь-яке нове «перезавантаження» чи «переосмислення» підходів. Бо політика «перезавантаження» після грузинських подій тоді себе дискредитувала. Зараз знайшли нове слово – «переосмислення». Але суть від цього не міняється», – додає експерт.

Обстріл території Грузії російськими військами під час серпневої війни 2008 року
Обстріл території Грузії російськими військами під час серпневої війни 2008 року

Сусіди

Особливе занепокоєння у співрозмовників Радіо Свобода викликає наполягання Кремля на тому, що країни-сусіди на пострадянському просторі є якоюсь особливою «зоною відповідальності» Москви, де, мовляв, діють інші правила і норми, аніж де-інде.

Росія намагалася трактувати країни СНД як свою виключну зону впливу. Але це не працює
Олексій Гарань

«Раніше була так звана «доктрина Брежнєва», як її називали. Тобто, що Східна Європа – це зона інтересів СРСР. Але ми знаємо, що сталося з комуністичними режимами в Східній Європі. Це зараз НАТО і ЄС. Потім Росія намагалася трактувати країни СНД як свою виключну зону впливу. Але це теж зараз не працює», – пояснює Олексій Гарань.

Він зауважує, що на пострадянському просторі вже є сильні позиції Заходу, зокрема ЄС має міцні позиції в Україні, Грузії, Молдові... Китай активно «зайшов» у Центральну Азію і в ту ж Білорусь... Туреччина має значний вплив на деякі тюркськомовні нові незалежні держави…

«Сам розвиток ситуації призводить до того, що це не є зоною виключних інтересів Росії. Але Росія намагається використовувати свої агресивні методи, щоб просувати свої інтереси. На відміну від, наприклад, ЄС, який діє, виходячи насамперед із цінностей, Китай діє економічними методами, а Росія діє методами конфліктів, гібридних воєн», – каже професор Гарань.

Гібридність – нове явище

Ситуацію для України ускладнює те, що Росія діє проти неї гібридними методами, ведучи війну неявно, поєднуючи силові методи з політичним та економічним тиском, блокадою, пропагандистськими операціями, кібернападами, культурним наступом…

Це ускладнює, на думку співрозмовників, і розуміння масштабів загроз і складності моменту для деяких представників західного істеблішменту та інтелектуалів – адже багато речей відбуваються неявно, підкилимно.

«Зелені чоловічки» в Західній Європі мають інший вигляд, аніж вони мали у Криму
Михайло Гончар

«Результат багаторічної системної роботи російської пропаганди якраз призвів до того, що навіть на Заході в експертному товаристві багато хто вважає, що те, що відбувається у відносинах Росії з Грузією, Україною, Білоруссю, іншими пострадянськими країнами – це якісь там пострадянські відносини, нашарування, які збереглися ще з радянського періоду, і які прийнятні для тих обставин і умов… І говорять, що Росія, мовляв, діє так лише там, на Сході, а тут, на Заході, російські війська не вторгаються ж в Німеччину чи там в Італію… «Зелені чоловічки» ж не їздять по дорогах Західної Європи», – пояснює Михайло Гончар.

Колона російських військ поблизу Севастополя під час окупації Криму Росією
Колона російських військ поблизу Севастополя під час окупації Криму Росією

«Але ж «зелені чоловічки» в Західній Європі мають інший вигляд, аніж вони мали у Криму. Вони просто по-іншому виглядають, а я називаю це «ефектом «шредеризації». Ось всі ці різнокаліберні «Шредери» і є тими «зеленими чоловічками» – політичними найманцями кремлівського режиму. І вони, орудуючи в Західній Європі, наносять не меншої шкоди європейським мізкам, аніж пряма російська пропаганда, яка діє тут в Україні. І тому, вважається, що в Європі цього бути не може. Але воно є і може бути ще гірше», – додає Гончар, образно згадуючи колишнього німецького канцлера Герхарда Шредера, який спочатку очолював суперечливий проєкт газогону «Північний потік», а зараз посідає чільну посаду в «Роснєфті».

Але чи можливий хоча б діалог?

Якщо не час на «переосмислення» і тим більше на нове «перезавантаження» відносин з Росією, то чи можливий і потрібний діалог з нею?

На потребі діалогу з Росією і безпосередньо з президентом Росії Володимиром Путіним наголосив в інтерв’ю брюссельському POLITICO.EU президент України Володимир Зеленський перед самітом Україна-ЄС, що відбувся 6 жовтня.

«Я впевнений, що ми ніколи не зупинимо війну, якщо не будемо говорити з Росією. Окремий кейс – це підтримка наших західних партнерів. Але якщо ми не будемо говорити з президентом Путіним, ми не зможемо повністю відновити Україну, повернути всі наші території...» – сказав Зеленський.

Він додав, що повернення утримуваних осіб «ніколи не відбулося б, якби у нас не було діалогу з президентом Путіним».

Путін розуміє тільки мову сили. Все! Тільки мову сили!
Олексій Гарань

Співрозмовники Радіо Свобода, які підписали українську статтю для американського Politico, в принципі, допускають діалог, але він повинен мати особливості.

«Путін розуміє тільки мову сили. Все! Тільки мову сили! Поки що, на даний момент, Кремль розуміє мову сили. Сподівання на умиротворення агресора – воно не працює» – каже Олексій Гарань.

«Україна повинна вести діалог із позиції сильного, заручившись підтримкою США… І якщо США треба вести діалог із Росією, щоб вона не заважала Україні стати членом НАТО, – так, як це США робили з іншими країнами, – це добре, але це немає бути шляхом якихось болісних компромісів, які дискредитують і США і західну цивілізацію загалом», – наполягає Ганна Гопко.

Діалог тільки з сильних позицій, бо іншого, на жаль, не розуміє нинішній кремлівський режим
Михайло Гончар

А Михайло Гончар зауважує: «Відновлення діалогу заради діалогу – воно нічого не дає! Якщо й говорити про діалог, то тільки разом із жорсткими заходами санкційними, які змушуватимуть Кремль міняти свої підходи. Діалог тільки з сильних позицій, бо іншого, на жаль, не розуміє нинішній кремлівський режим. А всі ці розмови про так званий «прагматизм», насправді відображають безпринципність і пластилінову гнучкість, яка веде до поразки і американців, і європейців, і так само й українців».

Очевидно, що обговорення не завершене, бо у той же день – 25 вересня, після публікації «українського» листа, в Politico з’явилась стаття-лист від авторів найпершої, «американської», публікації – тих, хто за нове «переосмислення» з Росією. Відтак, дискусія триває…

  • Зображення 16x9

    Ростислав Хотин

    Працював кореспондентом агентства Reuters у Києві, на Всесвітній службі «Бі-Бі-Сі» в Лондоні, кореспондентом телеканалу «1+1» та агенції УНІАН у Брюсселі, а нині – редактор Радіо Свобода в Празі.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG