З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну Оксана Обідченко, вчителька української мови та літератури з Волновахи, втратила все. Школа, у якій вона пропрацювала багато років, зруйнована обстрілами. У її хату, де вони жили з літньою мамою, було два влучення. Оксана з паспортом і дипломом у кишені халата ледве встигла накинути куртку і разом з мамою вискочити з дому, коли в ньому падала стеля.
8 років з моменту початку війни на Донбасі Оксана Обідченко з мамою жили у Волновасі у відносній безпеці. Місто було звільнене від окупантів 5 вересня 2014 року й в ньому панувало більш-менш мирне життя, каже жінка.
24 лютого жителі Волновахи почули вибухи, а вже за два дні війська РФ почали обстрілювати центр міста з боку окупованого Докучаєвська, розповідає Оксана.
«Спочатку люди вірили: день-два і все минеться. Потім до міста почали приїздити люди з селищ і розповідати страшні речі – що горять їхні будинки, що орки йдуть, гірші фашистів – знущаються над населенням, вбивають немічних людей», – каже жінка.
Вони з 71-річною мамою пересиджували обстріли в підвалі свого будинку. У самій хаті через вибухи повилітали вікна разом зі склом. Потім жінки переховувалися в сусідів, бо їхній будинок був цілий. Хто мав транспорт – виїздили із міста. Декого – вивезли волонтери, зокрема місцевий священник отець Макарій, каже Оксана.
Люди чекали на «зелений коридор» – розпочався обстріл
5-го березня було оголошення про «зелений коридор». Люди збиралися на площі в очікуванні автобусу. І тоді розпочався обстріл.
В цей час почався обстріл. Тобто орки порушили домовленість. Людей полягло – до тисячіОксана Обідченко
«5-го березня мали дати зелений коридор – з 10.00 до 16.00. Люди вийшли на площу і їх були повинні забрати військові. Частину людей вони забрали й повезли. І ще мали частину забрати. І в цей час почався обстріл. Тобто орки порушили домовленість. Людей полягло багато, мирних жителів… Ми з мамою дивом на тій площі не були. Ми якраз зібралися, але почався обстріл і ми заскочили в підвал. І вийшли з підвалу десь о 6-ій вечора», – розповіла Оксана.
Потім у їхній з мамою будинок влучили.
«Ми почули. Відчули гар. Побачили, що горить будинок у сусідів. Коли ми побачили, що обвалюється дах, швидко одягли теплі речі й вискочили геть. Ми бігли до бомбосховища, до лікарні. Бігли хвилин 15, потрапили під обстріл. В тому бомбосховищі, де ми були, народилося п’ятеро діток. Одна жінка народила двійню – хлопчика й дівчинку», – каже жінка.
Завдячуємо життям одному військовому
В укритті лікарні Оксана з мамою просиділи всю ніч. Вирвалися з міста тільки завдяки небайдужості й сміливості одного українського бійця.
«Люди сиділи в підвалах, постійні обстріли. Ми виїхали, тільки дякуючи одному сміливцеві зі Збройних Сил. Він каже: поїхали, бо почнеться пекло. Це була оперативно-рятувальна машина. Ми коли їхали, теж потрапили під обстріл. На шляху бачили дуже багато машин цивільних. Під Волновахою ми побачили картину: колона десь з шести машин, білі простирадла – розстріляна. Це були мирні мешканці… Коли доїхали до Новоандріївки, цей боєць сказав, що коли був обстріл, нам пробили один скат і ми домчали на трьох скатах. Ми завдячуємо життям оцьому хлопцю. На прощання він сказав: Волноваху ми відіб’ємо і все буде добре», – розказала жителька Волновахи.
Потім Оксана з мамою і ще однією літньою вчителькою дісталися автобусом до Покровська, де їх зустріли волонтери, далі – до Дніпра.
«У Дніпрі якраз була комендантська година. І ми ніч сиділи на вокзалі. Там теж були волонтери, напоїли чаєм, дали поїсти. Волонтери запросили нас у дитячий садок, де приймали евакуйованих. Ми там прожили два дні. А потім місто почали обстрілювати й ми з мамою і ще одна колишня вчителька з Волновахи поїхали на Львів», – каже Оксана.
Місто окуповане, вивісили списки активістів, погрожують вчителям
Зараз жінки – на Львівщині, живуть в одному з місцевих гуманітарних центрів.
Оксана поки не може працювати з учнями навіть онлайн: її школа у Волновасі зруйнована, учні розпорошилися. Вона весь час моніторить новини про рідне місто, шукає земляків, списується зі знайомими.
Ті, хто працював у поліції, став на їхній бік. Мені особисто приходили повідомлення на телефон: «Тільки сунься у Волноваху. Ти там чому навчала дітей?..»Оксана Обідченко
«Будинку мого нема. Я зв’язувалася з людьми, які там залишалися: сказали, що було два потрапляння. Він не підлягає ремонту. Зараз це – окупована територія. Знаю, що в місто зайшли кадирівці. Розстріляли двох місцевих активістів разом з сім’ями. Пишуть списки тих, хто займав проукраїнську позицію. Повивішували їх на дверях. Ті, хто працював у поліції, став на їхній бік. Мені особисто приходили повідомлення на телефон: «Тільки сунься у Волноваху. Ти там чому навчала дітей?..». Палять книжки… Зняли ролик. Людина, у якої три класи освіти, ходить по моїй школі й знімає. Каже: «Ось нацистська школа, тут навчали дітей вбивати»… Потім знімає кабінет військово підготовки, там протигази. Це є у кожній школі, нічого особливого. Кажуть: «Це нацисти, ці вчителі – нацисти, їх першими під розстріл»… Цей ролик є в мережі», – розказує Оксана.
«Ми живемо тільки надією – на перемогу»
«Списуюся з батьками своїх учнів, які зараз воюють в теробороні, з мамами учнів, які виїхали. Мама однієї з учениць сама пішла воювати. І всі ми живемо тільки надією – на перемогу», – додала Оксана.
Наразі вчителька української мови готує до друку посібник, який вона створила разом з колегами у Волновасі, – про синтаксис складного речення. Вона також планує як волонтерка викладати на курсах з української мови для переселенців.
Омбудсмен Людмила Денисова звертає увагу на те, що окупаційна влада оголосила про початок навчання у школах Волновахи (вочевидь,вже за російською програмою) з 11 квітня, й таким чином прагне зробити з дітей живий щит.
