Російська техніка тепер воює проти самої ж російської армії. ЗСУ за час активної фази війни Росії проти України захопили багато трофеїв. І зараз їх успішно застосовують у битвах. Що з російської техніки відтепер на службі в української армії та які особливості цього озброєння?
Переважна частина трофеїв ЗСУ – це танки. Спочатку російську бронетехніку десятками знищували артилерією та протитанковою зброєю. Екіпажі кидали бойові машини на полі бою за найменших пошкоджень. Часто – абсолютно цілими через відсутність пального.
«Наша піхота з танкістами накривала цілі колони. «Кацапи» у більшості випадків вискакували з машин і просто тікали. Машини залишалися запущеними до кінця палива. Керосин закінчувався, машина глохла. Далі приходили ми і піхота. Ставили свіжі акумулятори, заливали керосин, запускали. БК заряжено. Машинка повністю справна виходила. І починали вже виконувати задачі на них», – розповідає командир танкового батальйону ЗСУ Олег.
У цьому танковому батальйоні 11 трофейних бойових машин Т-80 різних модифікацій. У тому числі гордість російського оборонпрому – газотурбінний Т-80 БВМ. Взятий на озброєння три роки тому. Українським військовим він дістався практично новим.
«Дивлячись на мотогодини, пробіг по спідометру. Проїхали по наших дуже мало. Зносу там як такого немає. І що, також важливо, знос стволів. Оця Т-80 БВМ. В ній компьютер всередині, він рахує постріли штатні. І в них там настріл був по 50-60 снарядів буквально. Це снайперська гвинтівка просто з чудовою оптикою. Півтори тисячі – це вже йде там знос, а з неї ще працювати і працювати», – продовжує Олег.
«Їх лише 80 штук поки що у Росії. Найексклюзивнішим його робить те, що на ньому стоїть «Сосна У». «Сосна У», знову таки, з французькою електронікою. Стоїть тепловізор який працює на 5-6 кілометрів. Вночі як виїжджаєш працювати – він ідеально себе показує. Особливо, коли вночі холодно. Понад посадкою було видно, як біжить кабан. І зайця було навіть видно. На ньому вони вже робили лазерну вивірку. Він стріляє дуже чітко. Є їхні ж російські ракети. Так звані тандемні снаряди. Вони спочатку знімають активну броню з танку, а потім вже пробивають метал. Дісталися нам з танком. БК було заряжено. 11 ракет було заряжено в цьому танку. Зараз в нас дві залишилось. Знайшли «Урал», який був повністю заповнений оцими ракетами», – каже Олександр, командир танку ЗСУ.
Т-80 БВМ – найкращий із трофейних танків, кажуть українські військові. Система ведення вогню дуже схожа на звичні для наших танкістів Т-64. Для того, щоб перевчитися – достатньо лише кількох днів.
«Як водію – небагато, 3-4 дні. А як механіку – ще вчитися та вчитися. Тому що є речі, яких я ще не розумію. Вивчаю, книжки читаю. Найголовніше – які мають бути параметри управління. Ну, в принципі – трохи вже освоїв. Згодом ще більше освою. В управлінні ідеальна. Швидкісна. Маневрена. Швидко прилітає, швидко летить, головне швидкість. Тут у війні головне швидкість. Я на ній, звичайно, багато не розвивав, не більше ніж 75 км/год. Але люди розвивали і більше. Дуже потужний двигун. Добре виїжджає з ям і найголовніше – за рахунок своєї ходової можна деякі ями згладжувати. Просто згладжувати. Вона їх просто перелітає. В обслуговуванні важче, ніж «Дизелі». Тому що вона вимагає певні масла, певні напрацювання. Припустимо, у «дизеля» це в кілометражі, тут у мотогодинах. Тут треба більше обслуговування. В експлуатації набагато цікавіша, приємніша. Не потребує розігріву ні взимку, ні влітку. Просто бере та запускається», – каже механік-водій танку ЗСУ з позивним «Цезарь».
А ось трофейні танки Т-80 БВ мають суттєвий недолік, який українським танкістам доводиться усувати самостійно. Зміцнюючи бічну броню.
«Модифікація Т-80 БВ. Цікаво, що воно навіть по її конструкції, по якій її створювали, немає динамічного захисту бокового. Прості фальш-борти, які для кумулятивної струї не створюють ніякої перепони. Кумулятивна струя – вона піде в борт, здетонує БК. Башня полетіла, росіяни випарились. Вона просто резинова. Беруть просто з-під танкових снарядів ящики. Насипають землею. І прив'язують дротом до башні, сподіваючись, що кумулятивна струя розсіється і не пройде в башню. Це дуже велика тупість. Вона не зупинить ніяк. Якщо кумулятив піде, то він піде і це не допоможе», – пояснює командир танкового батальйону ЗСУ Олег.
«Більшість цієї техніки – вона потрапила до рук ЗСУ на початку війни. Тоді, коли росіяни, просуваючись Чернігівською, Сумською, Київською областю дуже до техніки ставилися, скажемо так, не дуже гарно в тому сенсі, що їм потрібен був темп наступу і вони, якщо будь-яка навіть мінімальна поломка або закінчилось пальне – вони просто її кидали. У цей момент це було раціонально, тому що вони планували цю територію контролювати, приїжджали б ремонтні бригади, вони просто б на трали забирали і ремонтували б цю техніку і ставили б до строю. Але виявилося не так, як все було – в реальності трофейна техніка є на озброєнні більшості бойових бригад ЗСУ», – каже воєнний експерт та історик Михайло Жирохов.
«Дуже багато техніки було виявлено такої, яка, просто-напросто, заглохла, і, в тій чи іншій мірі, була або демілітаризована, умовно кажучи, місцевим населенням. І ця частина техніки – вона потребує певного ремонту, й доводилося організовувати поїздки різних бригад для того, щоб в тих місцях, де зосереджувалася така техніка, відбувався ремонт і передача в ті частини, які використовують», – додає експерт у бронетанковій галузі Микола Саламаха.
Системно статистику про трофейну техніку збирає проєкт ORYX. Вона заснована на фото та відео захопленого озброєння. Це неповна інформація, але вона дає розуміння обсягів втрат російської армії – понад дві сотні танків, удвічі більше за різні бронемашини, десятки одиниць артилерії, в тому числі самохідної та реактивної, а також радари, ППО, РЕБ та інша техніка.
«На початку війни, я, наприклад, можу говорити про Чернігівщину, коли йшли бої – ці танки, ці «Тигри», МТ-ЛБ просто ставили в стрій, щоб потім з цим розібратися. Якщо вони виходили зі строю – ніхто, нічого, ніякої матеріальної відповідальності не ніс. Щодо трофейної техніки – дуже часто «мєстнічєство». В тому сенсі, що от ми захопили – значить воно буде воювати у нас. А є можливості? А є екіпаж? Це вже інше. Коли захоплювали під Черніговом більшість танків – вони притримували, кожен підрозділ. А потім вже, коли зняли облогу, всі танки здали в 1-у танкову», – продовжує Михайло Жирохов.
«Все, що потрапляє як трофеї – воно повинно експлуатуватися. І ніхто ніколи не думає, що буде там через тиждень чи через два тижні, чи через місяць. Цим повинні займатися в першу чергу ті керівні органи, які організовують експлуатацію тієї чи іншої техніки взагалі в масштабах Збройних силах. І дуже багато залежить від рівня підготовки тих хлопців, які використовують цю техніку. Якщо техніка потрапляє в руки ентузіастів, які стараються її берегти і використовувати з максимальним ефектом, то така техніка буде жити довго. Якщо підходять як до одноразового виробу то, відповідно, вона так і буде жити», – каже Микола Саламаха.
Зараз в українській армії трофеї з'являються набагато рідше – здебільшого тепер це російська броня, яка намагається штурмувати українську оборону. Відступаючи, ЗСУ також залишають свою техніку. За даними проєкту ORYX – це майже сотня танків, понад двісті різних бронемашин та інше озброєння. Іноді немає ні часу, ні можливості її знищити
«Війна є війна. І втрати техніки як трофеїв йдуть з обох сторін. Тут нікуди не дінешся і від цього ніхто не застрахований. Інша річ, що величина цих втрат залежить від того, наскільки мотивований особовий склад і наскільки цей особовий склад підготовлений до того, що ту техніку, яку ти не можеш зараз використати і не можеш експлуатувати, а тобі доводиться відходити – наскільки він підготовлений, щоб з мінімальними затратами знищити. В нас, на жаль, таким речам командування приділяє дуже мало уваги і не всі розуміють як можна вивести з ладу свою техніку», – констатує Микола Саламаха
Є відео, де російський вертоліт Ка-52 прикриває десант на аеродромі у Гостомелі у перший день вторгнення. Тоді три таких отримали пошкодження та аварійно приземлилися. Зберегти та евакуювати вдалося один – це, ймовірно, найдорожчий трофей серед інших – ціна його майже 16 млн доларів. Доля вертольоту та його внутрішньої начинки невідома.
«Деякі елементи були передані нашим західним партнерам, але це стосується, перш за все, гвинтокрилів Ка-52. Це елементи. Знову ж таки, неофіційна інформація про те, що один Ка-52, який був у Київській області, він відправлений до Сполучених Штатів», – каже Михайло Жирохов.
Ще один дорогий трофей – комплекс «Панцир С1», ціною в 13 мільйонів доларів. Їх захопили кілька, але вцілів лише один, кажуть у Повітряних силах.
«Панцирь С1», який вже сьогодні є в строю, який військовослужбовці наші експлуатують, яким воюють, власне. І вже є перша збита ціль. Не будемо казати, яка це ціль, але вже певний успіх є. Є до нього боєкомплект ракет певний, до нього підходять 30 мм гарматні снаряди, які є в нас на озброєнні. Також є радіолокаційні станції певні, які теж є серед трофейної техніки, які теж наші військові пробують адаптувати до наших потреб і до наших тактико-технічних характеристик техніки, яка є в нас на озброєнні сьогодні», – каже Юрій Ігнат, спікер Повітряних сил ЗСУ.
Так само захоплювали російські установки «Тор» – вони в українській армії були ще до вторгнення, їх використовували під час навчань. Трофеї тепер на бойовому чергуванні, але отримати такі ж зараз - навряд чи можливо через зміну військової тактики Росії.
«Колона завжди, фактично, має бути прикрита з повітря, тому що є загроза нанесення ударів з повітря ударною авіацією, тому кілька одиниць зенітно-ракетних систем в колоні завжди спостерігалося. Серед танків, БТРів, механізованих бригад техніки, бензовозів постійно були, звичайно, засоби зенітно-ракетні. Це всі типи. Це, фактично, «Панцир», «Тор», «Буки», – продовжує Юрій Ігнат.
До 24 лютого на озброєнні української армії було кілька бойових машин піхоти третього покоління. Залишились у спадок від Радянського Союзу. За 4 місяці активних боїв лише цей підрозділ захопив 8 БМП-3 як трофеї. Зараз їх активно опановують.
«Сильніша на неї йде броня. Гусениці кращі. На ній «роззутися» не так можна, як на наших, наприклад. Коробка автомат. Тут стоїть лазер, далекомір. У нас такого немає на наших машинах. Тут сплав, оце йде алюміній, а в нас метал чугун йде. Якщо її підбити і вона загориться, то вона сплавляється повністю, залишаються тільки маленькі кусочки бочини. А у нас залишається повністю вся коробка, а середина вигорає», – каже командир БМП-3 ЗСУ з позивним «Мейсон».
БМП-3. Бойова броньована гусенична машина. Одна з останніх радянських розробок. Активно використовується російською армією у війні проти України. Оснащена 100-міліметровою зброєю, гарматою з калібром 30 міліметрів, протитанковими ракетами, кулеметами. Може перевозити 7 осіб десанту, не враховуючи екіпаж. Бойові машини піхоти цієї модифікації успішно знищують українські військові. І захоплюють як трофей.
«Закінчилась солярка, є тумблер, переключається, заливаєш бензин, вона їде далі. Плюс можна її керосином заправляти. Завести її можна чотирма способами. Звичайний стартер, другий – є МЗН, масло починає гнати і починає крутити двигун, третій – комбінований – повітря і стартер, четвертий, якщо нічого не працює, є аварійний, просто повітрям», – каже водій-механік БМП-3 ЗСУ з позивним «Іспанець».
Вести бій на БМП-3 можна вручну чи за допомогою електроніки. В останньому випадку навіть дистанційно. Не перебуваючи у самій машині. Усі процеси автоматизовані.
«Якщо є планшет якийсь, я не знаю, чи в них там планшет чи якийсь екран, вони підключаються, відходять від машини і все. У них тепловізор – все на екрані. Просто включив, натиснув, пушка зарядилася, все, стріляєш», – каже оператор навідник БМП-3 ЗСУ з позивним «Санич».
Щоправда використати автоматизовану програму бою на повну потужність українські військові не можуть. Через вбудований GPS-навігатор. Трекер, як і залежну від нього електронну систему наведення, одразу знімають – вони показують де перебуває БМП.
«Вичисляли машини і їх просто знищували. Мінус, що не йде на захват цілі. Ти собі на екрані дуже багато чого прибираєш, тому що все повязано. Залишився тепловізор, залишився далекомір. Залишились у командира два приціли», – продовжує «Санич».
Але й зі звичайною ручною системою управління українські військові успішно знищують російську армію її ж технікою. Коли трофейної техніки одиниці, згодом її втрачають. Відбуваються поломки, які складно відремонтувати або закінчуються боєприпаси, яких немає в наявності. Водночас, деяких бронемашин українська армія захопила десятки – і вони дуже сильно впливають на боєздатність і тепер важливо планувати – як використовувати таку техніку в майбутньому.
«Є два способи ремонту. Перший спосіб ремонту, який дуже швидкий – якщо є кілька машин, які потрапили як трофеї, причому частину з них можна відновити дуже швидко, а частина, можливо, взагалі не підлягає відновленню. То ті машини, які не підлягають відновленню – з них починають знімати абсолютно всі вузли і агрегати, які можна використати, тобто займаються канібалізацією. І це дозволяє ставити до строю буквально за якийсь день-два, максимум три те, що можна відновити. А далі вже починають виникати питання більш серйозні. Все те, що не було відремонтовано буквально за якийсь тиждень – його треба збирати в якесь одне місце і далі проводити системну роботу – що можна взагалі використати, що використанню не підлягає в подальшому», – каже Микола Саламаха.
За даними проєкту ORYX, за час повномасштабної війни українські військові знищили та захопили 114 БМП-3. Бойовий модуль броньованих машин переважно складається із західних компонентів.
«Тут усі компоненти в прицілі, всі мікросхеми, навіть проводи, що оце йдуть по башні, по всій машині – вони йдуть не їхні. Просто їхня «шкарабанка». Вони десь замовляють. Тому що воно дешевше їм замовити, аніж самим виготовляти. Вони 20-й рік вже з цими машинами і за 20 років нічого надприродного вони не придумали. Все, що вони роблять, все що вони замовляють, вони замовляють з-за кордону», – каже «Санич».
То як правильно оцінити російське озброєння з точки зору ефективності? За словами одного із західних експертів, який поговорив із «Донбас Реалії» анонімно, не варто ні возвеличувати його, ні недооцінювати:
«Правильний підхід полягає в тому, що вам потрібно дуже уважно вивчити і дослідити кожен зразок російської зброї, щоб визначити, де вона працює добре, а де погано. Тоді результати часто можуть здивувати».
Серед трофеїв багато саме сучасної техніки – на початку вторгнення Росія кидала в бій свої елітні підрозділи, які встигли переозброїти в останні десять-п'ятнадцять років – звідси різні БМД-4М, БТР «Ракушка», нові танки та інша техніка, напхана сучасною електронікою, яку з початком війни Росії буде складно поповнити.
«Це вся електроніка. Це такі компоненти, які одні з найважливіших для будь-якої бронетехніки, чи взагалі озброєння. Мова йде про дальність виявлення цілей, мова йде про зв’язок, про комунікацію, система навігації. Там величезна кількість просто навіть залежності озброєння Російської Федерації від базових компонентів. Не тільки від якихось вже готових систем, а навіть банальних речей, наприклад, просто від підшипників, які мають витримувати величезні навантаження. Вони їх теж закуповували за кордоном. Тобто єдиний шлях поновлення втрат, це зняття зі зберігання, збирання з 10 таких «каталогів» одної бойової одиниці. При чому бойової досить умовно, тому що в неї немає всіх сучасних систем, які необхідні на полі бою. І це стосується взагалі не тільки танків. Тобто мова буде йти і про літаки, і про зенітно-ракетні комплекси, про артилерію. Тим паче, що зараз величезне використання артилерійських систем з боку Російської Федерації, а треба розуміти, що у кожної гармати є певний ресурс ствола, який вимірюється у тисячах пострілів», – каже Олег Катков, експерт-оглядач видання «DEFENSE EXPRESS».
Попри на санкції, які Захід ввів проти Росії ще 2014 року після окупації Криму, Росія готувалася воювати і, користуючись вадами санкцій, продовжувала купувати на Заході товари подвійного призначення – те, що можна використовувати у військовій техніці. За даними квітневого матеріалу The Telegraph, із 2015-го по 2020-й рік європейські країни продали Росії таких товарів майже на 350 мільйонів євро. Близько 80% поставок – від Німеччини та Франції. Вони припинилися лише після повномасштабного вторгнення в Україну.
«Російська Федерація має величезний досвід обходу санкцій. Із 2015 року вони, лише за даними «Росстату», вклали 52 млрд доларів у програму імпортозаміщення. Звісно, ці кошти пішли не на створення нових підприємств. Вони пішли виключно на те, щоб обходити санкції. Вмовити французів відкрити спільні так-звані підприємства з німцями чи японцями, коли щось виробляється нібито в Росії, але насправді це просто приклеювання шильдика, зроблено в РФ. Тобто були витрачені величезні кошти, але реально Російська Федерація не подолала жодної залежності від імпортних складових. Водночас не треба впадати в таку пастку, що санкції проти Російської Федерації подіють вже завтра і вже післязавтра всі оборонні промислові підприємства зупиняться», – каже Олег Катков.
Трофеї у великій кількості – піднімають бойовий дух та суттєво посилюють окремі підрозділи. От тільки тимчасово. Запчастин, як і боєприпасів, до захопленої російської техніки не завжди вистачає. Тому допомога західних партнерів, які постачають зброю Україні, є дуже важливою. І її сьогодні дуже чекають українські військові на передовій.
