Доступність посилання

ТОП новини

Як відбуваються ближні бої з Росією?


Українські військові вступають в бої на короткій дистанції із російською армією щодня
Українські військові вступають в бої на короткій дистанції із російською армією щодня

ЗСУ стримують масштабний наступ армії РФ від початку зими. При цьому на окремих локальних ділянках фронту успішно контратакують. Наприклад, під час прориву фронту армією РФ під Соледаром або вздовж траси Костянтинівка – Бахмут. Які особливості штурмів у нинішній війні і як українських бійців готують до них іноземні інструктори?

Іноземні інструктори навчають ЗСУ штурму та обороні

Штурм та оборона позицій, обхідні маневри, стрільба з різних видів зброї. Українські піхотинці – як новобранці так і з бойовим досвідом, у вільний від бойових чергувань час тренуються щодня.

Військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Назар
Військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Назар

«Дуже важливо відпрацьовувати вміння. Вони згодяться в будь-якому випадку, правильно вибирати позицію. Найосновніше вміння – користування автоматом, тобто, як з ним поводитися, дивитися, куди стріляєш. Чому одиночними? Бо зараз тренування, патронів небагато, більш прицільний вогонь. Кинув гранату, почекав поки вона вибухне і одразу зачищаєш, поки противник там в стані шоку і тому подібне», – розповідає про тренування військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Назар.

Військовослужбовець Петро у свої 24 – один із найдосвідченіших бійців у бригаді. Володіє практично всіма видами піхотного озброєння. Війну зустрів у 2015-му в Широкиному у складі підрозділу «Азов». Йому тоді було 16. Потім був Добровольчий український корпус «Правий сектор», з початком повномасштабної війни пішов до 24-ї окремої механізованої бригади, з якою боронить Донеччину.

«Оборона – ти сидиш у траншеях, у тебе є бійниці. Ти між ними пересуваєшся. У кожного бійця є по три-чотири вогневі позиції, з яких він веде вогонь. І в цих ситуаціях – головне завжди тримати фланг, бо може залізти якийсь гавнюк та перебити вас всіх. У наступальних діях головне – це тактика, гранати, підтримка артилерії, підтримка мінометів та кулеметів. Та бронетехніки, якщо вона є. Якщо ти стріляєш з однієї точки і по тобі стріляють з однієї точки – ти очікуєш, де супротивник. А якщо по тобі стріляють, образно, якщо взяти 90 градусів, і зі всього, то ти будеш ховатися, бо ти не знаєш звідки може прилетіти. Чи захистить тебе мішок, який справа, чи захистить мішок, який зліва. І з якого тебе краще буде видно», – розповідає Петро.

Військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Петро
Військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Петро

Бійці працюють невеликими групами. По суті відділеннями. Під час штурму умовних ворожих позицій підрозділ розділяється, щоб обійти противника з флангів. Їх прикриває кулеметник.

«Кулемет дуже важливий і є ключовим при роботі відділення. В ідеалі, у тебе є кулемет, важкий кулемет і стрілецьке озброєння. Основна задача кулемета – притиснути противника до землі, не дати йому висунутися. Це середній кулемет і його розрахунок – три людини. В ідеалі, при роботі відділення, має бути два кулемети. Під час бою кулемет, в тому числі, має захищати піхотинців зі стрілецьким озброєнням. Сьогодні ми відпрацьовували цей елемент – кулеметник прикриває відділення і коли воно рухається вперед – він теж рухається за відділенням, постійно прикриваючи бійців. І це логічно. Тут 250 патронів в одному магазині – у той же час в «Калашникові» лише 30», – каже боєць морської піхоти армії США та військовий інструктор Стенлі.

Стенлі прослужив у морській піхоті США 16 років. Кулеметником та протитанкістом. З них два роки воював в Афганістані та Іраку. Із початком повномасштабної війни приїхав на Донбас тренувати бійців ЗСУ. Каже – він тут до перемоги України.

«Я не люблю порівнювати різні типи бойових дій. Це як порівнювати яблуко і апельсин. У вашій війні з Росією є, до прикладу, масштабне використання артилерії – у мене немає такого досвіду. Але у західних інструкторів є досвід і знання, яких немає у росіян. Тобто школа зовсім інша і це великий плюс. Але я впевнений, що в подальшому усі будуть орієнтуватися на українських солдатів, тому що ваші воїни зараз мають найбільший і унікальний бойовий досвід у всьому світі. В українців є бажання, є мотивація. Ми не стільки вчимо їх, скільки допомагаємо розкрити себе. Якщо порівняти з моїм бойовим ножем – український солдат, який щойно прийшов на війну, знає, як використовувати кінчик ножа. Я вчу його використовувати увесь ніж», – продовжує Стенлі.

Боєць морської піхоти армії США та військовий інструктор Стенлі
Боєць морської піхоти армії США та військовий інструктор Стенлі

Передає свій багаторічний досвід військового інструктора і Магнус. Він в Україні також близько року. Радіє, що українські бійці швидко вчаться та активно застосовують знання безпосередньо у бою.

«В останні дні ми активно відпрацьовуємо стрільбу в русі. Це дозволяє солдатам не просто відстрілятися, а й відчути один одного, працювати злагоджено, більше зрозуміти зміст бою. Крім того, бійці у таких вправах намагаються знайти укриття, тобто якісь елементи рельєфу, за які можна сховатися чи зайняти вигідну вогневу позицію. У Швеції дуже гарна школа бойової підготовки. Ми маємо свій унікальний досвід. Наприклад, щороку під час навчань наші військові проводять щонайменше 5 місяців у лісі. Оскільки ми скандинавська країна – досить багато часу приділяється бойовим діям в арктичних умовах», – каже офіцер армії Швеції та військовий інструктор Магнус.

Офіцер армії Швеції та військовий інструктор Магнус
Офіцер армії Швеції та військовий інструктор Магнус

Як тренують піхотинців в Ізраїлі

Підготовка під час повномасштабної війни – один із викликів для української армії. Адже багато підрозділів, так чи інакше, перебувають у зоні інтенсивних бойових дій понад рік. Тому рівень готовності мобілізованих від підрозділу до підрозділу є різним: одні навчалися основам за кордоном, другі в навчальних центрах усередині країни, треті – на полігонах. Наприклад, в ізраїльській армії повноцінна підготовка піхотинця – це 14 місяців.

«Піхотинець проходить навчання бойових дій у міських умовах, роботи у групах, малих групах. Бойовим діям на укріпрайонах: окопи, інші види укріпрайонів. І все це доводиться до автоматизму та, найголовніше, до стандартизації між усіма піхотними підрозділами. І не лише піхотними. Базове навчання плюс інтенсивне навчання, наступний рівень. В принципі, цього могло б бути достатньо для того, щоб навчити піхотинця – це 7 місяців. Якщо, все-таки, проводити навчання за умов війни дуже інтенсивно, то 3-4 місяці», – каже офіцер резерву армії оборони Ізраїлю Віктор Верцнер.

«Тактичні штурми є невід’ємною частиною загальновійськового бою. Чи було очікувано, що ми, рано чи пізно, на певних ділянках фронту, скотимося саме в такий вид і спосіб бойових дій – напевно, що так. З іншого боку, масштабної підготовки на рівні різних бригад (механізованих, мотопіхотних і десантно-штурмових), її, здається, не відбувалося. Тому ніхто належної підготовки і належної уваги на цю підготовку не звертав. Скоріше, всі ставили акцент на масований артилерійський вогонь, координацію засобів розвідки і засобів ураження і так далі», – каже Антон Муравейник, глава аналітичного відділу «Повернись живим».

Після 24 лютого минулого року в українській армії створили кілька штурмових полків, які пізніше перетворили на бригади – підрозділи без важкої бронетехніки та далекобійної артилерії – саме для контактних боїв. До цього такі функції виконували переважно десантники: там була мобільна техніка та додатково підготовлені бійці.

«Про це не варто думати як про піхотинця на стероїдах або елітного піхотинця. Насправді, все зводиться до більших ресурсів, кращої підготовки, кращого лідерства. Туди залучають кращих піхотинців і створюють полки або бригади – неважливо, яким буде розмір або структура. Більше ресурсів, краща підготовка, кращі лідери. Тому вони здатні виконувати більш важкі завдання. Щоб бути ефективним проти важкоозброєного противника, необхідний загальновійськовий маневр. Через те, що у ворога є дрони і артилерія – це не означає, як і показали українці протягом війни, що неможливо долати ці перепони», – каже Ліам Колінз, полковник армії США у відставці.

Українські штурмові бригади

Третя окрема штурмова бригада, створена вже під час повномасштабної війни на базі підрозділу територіальної оборони «Азов», вже майже пів року б'ється за Бахмут. Як в обороні, так і в атаці. Бійці підрозділу регулярно проводять локальні штурми позицій противника, навіть не маючи чисельної переваги. Часто успішно.

«Найчастіше – один до одного і то добре. Ми часто заходили один до одного, бувало навіть потім по розвідданих, по радіоперехопленнях з'ясовували, що їх, навіть з урахуванням резервів, що прибули під час штурму, було вже вдвічі більше, ніж нас. Щільність вогню та психологічний тиск. Тому що перемога досягається у той момент, коли супротивник відмовляється від опору. Майже ніколи не буває, що ми ось усіх убили і вони до останнього відстрілювалися. Найчастіше одна зі сторін у певний момент починає розуміти, що у них більше шансів немає, і вони починають планувати відхід. Це теж класика війни, це скрізь передбачається, що вони повинні знати, що вони ще можуть піти і таким чином ми перемагаємо в цей момент психологічно, коли ми їх долаємо та зберігаємо свою впевненість та щільність вогню вище, ніж у них», – розповідає Андрій, військовослужбовець 3-ї окремої штурмової бригади.

Третя окрема штурмова бригада
Третя окрема штурмова бригада

Кожен штурм ретельно планується. Вивчаються ландшафт, стан противника, напрямок руху, кількість і можливості зброї у себе і у ворога, шляхи відходу, шляхи евакуації.

«Все залежить від того, що ми штурмуємо. Якщо це якась СП-шка, то важке озброєння залишається на позиціях і працює здалеку. АГС, міномети, МП-19 – все це з собою не носимо. А так з важкого – беруться одноразки, так, про всяк випадок, і залежно від того, яка СП–шка, скільки особового складу і який особовий склад може прийти на підмогу. Варіантів маса. Маленькими групами, два-три, по одному, фаєр-тімами. Усе індивідуально. Залежно від завдання. Ми працюємо по полях. У полях є зеленки – невеликі лісосмуги завширшки до 30 метрів та завдовжки до 1 кілометра. Ну і доводиться від 200 метрів до кілометра чухати. Зачищати, штурмувати», – каже його побратим Олексій.

«Заходить там штурмовий взвод чи штурмове відділення. Цьому штурмовому взводу чи штурмовому відділенню потрібно насамперед придушити вогнем супротивника з великого озброєння. Ми з великого озброєння їх вогнем подавлюємо і в момент, коли штурмовий підрозділ заходить, ми припиняємо вогонь і вони починають штурмувати. І коли вони починають штурм – ми вже підтягуємося ближче до них, щоб надалі підтримувати і розвивати наступ у разі успіху. Нормальна кількість бронетехніки, у нашому випадку це БТР М-113, в які вантажиться штурмове відділення, на БТРах теж є кулемети «Браунінг», великокаліберні – це щоб ближче підійти до позицій противника, спішитись. БТР плюс танки підтримують штурмові підрозділи – це сприяє їхньому заходу на позиції», – додає ще один боєць Артем.

«Люди перемішаються, напрямок буде змінюватися в залежності від вогню противника, тому ми завжди розробляємо, щоб кожен знав кожен свій крок, але завжди маємо на увазі, що такого, швидше за все, не буде, і всім потрібно орієнтуватися по ходу. Звідси високі вимоги до наших командирів, які буквально на пальцях вказують, що кому робити. І до особистих навичок людей, які будуть розуміти, що якщо висунутися звідси – потрібно зробити такий маневр, зайняти таку позицію, перекрити такий сектор», – каже Андрій.

Штурми в умовах щільної забудови та в полях сильно відрізняються, кажуть бійці. На відкритій місцевості найчастіше перемагає той, хто має технічну перевагу. У населеному пункті у техніки менша маневреність.

«Якщо розглядати складнощі, що стосуються міських забудов, то лінія оборони та місць для оборони – набагато більша, ніж у тій самій лісосмузі. Тобто будь-який будинок – візьмемо три поверхи – це енна кількість вікон, це кілька сходових прольотів і в кожному вікні безпосередньо може сидіти противник. Складніше потрапити – зовсім непросто, а ми в них, як на долоні. Якщо брати лісосмугу, поле – то там на порядок простіше. Тому що завжди готуємось, є відеообліт, і, приблизно, розуміємо де перебуває та чи інша СП-шка, яма чи будь-яка вогнева позиція. Тобто йдемо і приблизно знаємо, що через 50 метрів праворуч буде СП-шка», – пояснює Олексій.

Штурми в умовах щільної забудови та в полях сильно відрізняються, кажуть бійці. Лінія оборони набагато більша, а маневреність техніки – менша.
Штурми в умовах щільної забудови та в полях сильно відрізняються, кажуть бійці. Лінія оборони набагато більша, а маневреність техніки – менша.

«Найчастіше вони в самому окопі або не чекають тебе там побачити, або вже відступають, тут, якщо ви маєте на увазі таку щільність і плутанину, то постійно трапляється. Ми зустрічаємося з ними в одному будинку, ми зустрічаємося з ними при перебіжках городами, у місті ми зустрічаємося, коли, ось було у нас дві будівлі п'ятиповерхових. Одна зайнята нами – інша ними. Періодично ми намагалися приховано себе не показувати, а потім в один день стався такий щільний контакт, що ми з вікон просто як у грі «Убий крота» вилазили. Ми вилазимо з одного – вони з іншого – ми розпочинаємо стрілянину. Комусь приходить підтримка, людина змінює позицію, міняються поверхами, виходять уже з інших вікон», – додає Андрій.

Бійці третьої окремої штурмової бригади не лише штурмують, а й відбивають навалу атак супротивника. Найскладніше воювати з професійними найманцями із ПВК «Вагнер». Вони, як правило, добре підготовлені та озброєні.

«Йде перша штурмова група, яка несе на собі повністю все тяжке озброєння, БК. І у разі їхнього неуспіху – за ними підтягується вже друга група – 8 осіб з легшим озброєнням, яка підбирає їх БК. У них майже всі мають РПВ «Джміль», одноразові гранатомети. Якщо вже ці не справляються – йде вже третя група. Хорошими кадрами вони не розбазарюються. Вони їх просто кидають у бій. Спочатку вкидають зеків, щоб виявити наші вогневі точки, виявити наші позиції», – каже Артем.

Підготовка бійців – як бойова, так і психологічна, має чимале значення.

«Найчастіше проблеми виникають на етапі психологічної стійкості бійця. Тому ми й підбираємо людей ретельно, колектив їх асимілює. У цьому труднощі, тому що в самому бою не завжди зрозуміло, наскільки все йде добре чи погано, бо все здається жахливо. Але насправді – все не завжди так. Тому стійкість та здатність довго виконувати свою роботу, вести операцію, не відступати, не допускати навіть цих думок», – розповідає Андрій.

«Найважливіше – це досвідчені люди, найважливіше – це постійні тренування, постійний досвід, який ми отримуємо і отримали вже за цей час. Тобто порівняти пів року тому і зараз – наш рівень набагато вищий став. По суті, можна охарактеризувати штурмову роту, її роботу – це той самий спецназ. Тільки більше такого напряму піхотного. Не вузьких завдань, тобто диверсії і все інше, а саме штурми», – додає Артем.

Водночас, будь-який поділ бригад в українській армії за їх функціями дуже умовний. Через довжину лінії фронту на одній його ділянці штурмовики можуть виконувати функцію піхоти та сидіти в окопах. На інших напрямках штурмовими діями однаково займаються всі: десантники, механізовані бригади, тероборона, Нацгвардія та інші.

«Чому це важливо робити, і чому часто позиції, переходячи навіть із рук в руки – від нас до росіян і навпаки? Чому важливо продовжувати вести ці дії, в тому числі з нашої сторони? Тому що, якщо ми пробуємо сідати в глибоку оборону – противник просто перехоплює ініціативу і, так чи інакше, потім також витіснить нас із цих позицій. Відповідно, треба завжди проводити певні дії на певних напрямках, на основних напрямках завдання удару противником для того, щоб повністю не втратити ініціативу і не дати противнику оволодіти цією ініціативою», – каже Антон Муравейник.

Штурми виключно піхотою йдуть, у тому числі через брак техніки. У цьому агресія Росії проти України, за словами військових оглядачів, схожа на світові війни. Через десятиліття на полі бою ще більше впливають технології – насамперед безпілотники, які дають розуміння про загрози. Будь то атака чи оборона. А також налагоджений зв'язок із командуванням.

«Це те, що необхідно подолати – синхронізувати ведення вогню і маневр. Як і в Першу світову. І в цьому змін немає: вирішити, що робити, коли дрон у повітрі або як від нього позбавитися, подавити ворожу артилерію, щоб штурмовики провели ефективний штурм. Ці елітні піхотинці не діють самостійно – вони синхронізують свої дії з іншими складовими поля бою», – розповідає Ліам Колінз.

Як Росія штурмує українські позиції

На цьому відео бійці батальйону К-2 54 механізованої бригади ЗСУ обороняють позицію «Т-образка» на сході України. Військові описують відео так: 8 бійців дають відсіч більш ніж трьом десяткам наступаючих. Тим, хто обороняється, допомагає вогонь мінометів, але російські військові підходять впритул до окопів. На допомогу українцям приходить бронетехніка – атакуючі, що вижили, відходять. Бій за позицію завдовжки в 30 метрів тривав тиждень – українські військові її втратили вночі, але потім знову відбили. Тут супротивник знову намагався взяти кількістю.​

«Тактика не змінюється. Єдине, що застосовується менше техніки. За цими відео, які потрапляють у відкритий доступ, бачимо, що піхота навчена набагато гірше, ніж на початку війни. Вони можуть бути успішними за рахунок двох факторів: перший фактор – це помилки сторони, що обороняється, в першу чергу. І другий фактор – це кількість. В інших випадках вони не можуть бути успішними», – каже Віктор Верцнер.

Бійці батальйону К-2 54 механізованої бригади ЗСУ обороняють позицію «Т-образка» на сході України
Бійці батальйону К-2 54 механізованої бригади ЗСУ обороняють позицію «Т-образка» на сході України

Як показала війна, лише підготовки окремих бійців і цілих підрозділів не завжди достатньо для успіху на полі бою. Спочатку російського вторгнення армія РФ масово кидала техніку, демонструючи свою неготовність до повномасштабної війни. За час протистояння було багато випадків, коли кілька бійців відбивали масову атаку і навпаки – значна кількість військових відходила під час атаки підрозділу, в якому набагато менше бійців – таке відбувалося з обох боків.

«Люди, які задіюються в штурмі, а це, перш за все, невеликі групи – може бути навіть до відділення або 2 відділення – тобто до 15-20 людей, вони доволі специфічні. Вони діють часто без значної підтримки засобів ураження зі своєї сторони і без підтримки бронетехніки. Відповідно, тут, по-перше, дуже важливу роль грає морально-вольовий фактор – наскільки люди морально готові йти в такий наступ, і так само, наскільки люди, які обороняються, мають, скажімо так, волю до того, щоб встояти», – пояснює Антон Муравейник.

«Незначна кількість переважає більшу силу, оскільки, до прикладу, ті, хто обороняються – не надто мотивовані або підготовлені, і щойно потрапляють під вогонь, вважають, що переважаюча сила на підході, а в реальності це лише кілька солдатів. А вони біжать, тому що немає лідера і дисципліни», – каже Ліам Колінз.

Бій за позицію на короткій дистанції

Керована далекобійна зброя, артилерійські снаряди та гаубиці, різноманітні безпілотники та багато іншого – це те, що Україна отримує від Заходу і, водночас, ті ресурси, без яких неможлива подальша боротьба з російським вторгненням. Водночас без зусиль піхоти звільнення та оборона – неможливі.

«Завдання штурмової бригади – прийти, всіх убити, все забрати. Це головне завдання. А найголовніші якості – це намотати всі шмарклі собі на кулак, зібрати всю свою хоробрість та сміливість і ані кроку назад – тільки вперед, виконувати поставлені завдання. Бо часто вони не найпростіші. Складно, якщо ти морально не готовий до цього. Треба завжди усвідомлювати те, що будь-якої миті, будь-якої хвилини – це може бути твій останній крок. Це штурмова бригада – ти йдеш прямо на супротивника. Ти знаєш, де він перебуває, ти чудово знаєш, чого тобі чекати – це прямі контакти і шансів у штурмовиків померти набагато більше», – каже боєць Олексій.

«Зараз дійсно такий от контактний бій – він дуже важливий. Дуже важливо готувати людей до такого бою і дуже важливо надавати їм безпосередніх навичок для ведення такого бою, та координувати їхні зусилля з розвідкою і засобами ураження», – каже Антон Муравейник.

«Піхота повинна вміти працювати з бронетанковими підрозділами, піхота повинна вміти коригувати артилерію, піхота повинна вміти правильно пересуватися. Має вміти далеко і швидко переміщатися на своїх двох, не лише на техніці. І виконувати свої завдання. Врешті, піхотинець – це ті самі «boots on the ground». Це та людина, яка встромить прапор на звільненій території», – каже Віктор Верцнер.

Локальні штурми невеликими групами активно використовують як російська, так і українська армії. Деякі населені пункти і навіть лісопосадки кілька разів переходять з рук в руки. Країна-агресор зробила висновки після успішних наступів ЗСУ у Харківській та Херсонській областях, ґрунтовно зміцнивши оборону по всій лінії фронту. Наскільки ці редути неприступні – стане зрозумілим під час українського контрнаступу.

XS
SM
MD
LG