Доступність посилання

20 Вересень 2017, Київ 16:39
Пам’ятаєте знаменитий фільм Мартіна Скорцезе «Хрещений батько» і гасло «мафія безсмертна»? Так, якраз приклад української мафії є сьогодні одним із показових у цьому. І сама кримінальна справа щодо екс-президента Леоніда Кучми свідчить про початок «великого переділу сфер впливу» в українських кланах, які правлять Україною. Так, саме вони й правлять цією державою. Про це нещодавно заявив спеціальний іспанський прокурор, котрий 10 років досліджував пострадянську мафію на теренах Іспанії. Він наголосив, що злочинні клани зрослися в Росії, Україні й Білорусі не лише з спецслужбами, а й перебрали владу в цих пострадянських державах.

Тому й дивитися на кримінальну справу Кучми варто саме під кутом зору цього «великого переділу»…Старий «пахан» не бажає здавати позиції і тримає свої «бригади» в державі у такому ж вперто непоступливому стані, як у час піку його могутності. Ну, а за сценарієм «Хрещеного батька» ви знаєте, що у разі «непоступливості» починається війна кланів, перерозподіл всього – сфер, посад, звань, цілої ієрархії великої території мафіозного тресту під назвою «Україна» . Так, як це затіяв свого часу новий президент України Леонід Кучма. Британський журналіст Міша Ґленні розповів про становлення державної мафії часів Кучми у книзі «Світова мафія: злочини без меж». Ґленні наголосив тут, що розпад СРСР та суцільна відміна державного фінансового контролю у 80-і роки призвели до різкого зростання масштабів мафії у всьому світі. У цій книзі, що побачила світ у 2008 році, йдеться й про Україну, де, як пише автор Міша Ґленні, оргзлочинність і українська влада «зріднилися», «зрослися», за часів Кучми. Новий «пахан» затіяв у кінці 90-х масове винищення старої мафії і всіх незгодних з новим бандитським режимом включно з політиками – В’ячеслав Чорновіл, Вадим Гетьман ( який також належав до певного клану), журналістами Гонгадзе, Дерев’янко…

Міша Ґленні досить образно змальовує один із характерних епізодів із життя української мафії. Він звертає увагу на своєрідного «народного мафіозі» Одеси Віктора Кулівара зі псевдо «Карабас», який зі своєю бригадою навів порядок та подолав злочинній безлад в пострадянському чорноморському порту. «Карабас», на думку Ґленні, створив в Одесі своєрідний «рекет соціального захисту» і був єдиним надійним джерелом влади та соціальної дисципліни. Віктор Кулівар, як пише автор книги про світову мафію, нагадував своїм правлінням в Одесі легендарного героя одеських оповідань Ісака Бабеля єврейського мафіозі післяреволюційного портового міста Беню Крика. Хоча сам «Карабас», як зауважує Гленні, євреєм і не був, він все ж чітко розділив місця повсякденного життя та оборудок бандитів і спокій пересічних громадян Одеси, що не могло не викликати захоплення у багатьох одеситів.

Міша Ґленні інформує, як був вбитий «Карабас» у 1997 році найманими вбивцями в одеській бані по вулиці Асташкіна. Автор книги «Світова мафія: злочини без меж» переконаний, що чеченські наймані вбивці діяли в інтересах вищої влади України, яка хотіла безроздільно володіти нафтодобувною галуззю в Одесі і регіоні. Ґленні тут також підкреслює, що тодішній президент України Леонід Кучма «скеровував і контролював процес повної криміналізації українського уряду, влади на всіх рівнях». Тобто, тут Ґленні допустив ніби-то недопустиме, що інколи мафія і глобальний рекет більше соціально справедливі аніж влада, яка, часом, не здатна та й не бажає захистити своїх громадян!

А сьогодні для Кучми настав час зовсім піти з активного керівництва цим трестом. Нові-старі бонзи згадали старі образи, дуже розлютилися на намагання Кучми й далі всюди втручатися та давати вказівки своїм численним силам на різних рівнях великого тресту. Тому у перебігу цієї кримінальної справи Україну очікують великі потрясіння, насамперед, в середовищі кланів.

Низка так званих політичних сил в Україні сьогодні розгублені. Спочатку назвали цю кримінальну справу проти Кучми «блефом», а потім, опам’ятавшись, почали казати про небезпеку наїздів на їхні бізнеси і справи…

Стосунки між політичними силами в Україні у 1998-2004 роках були тісно переплетені з клановими. Навіть підсумки Помаранчевої революції виявилися, як це не сумно, також клановими. Адже до сьогодні так і не з’явилася на поверхні всі правда про «нові розборки», вже помаранчевої влади. Адже при них прибрали кількох важливих генералів, котрі мали занадто амбіційні наміри у тресті в цілому. Насамперед, Кравченко, звичайно. Цікаво, що сьогодні ні Тимошенко, ні Турчинов, ні Луценко, так і нічого не кажуть про те, як же це Кравченко міг двічі стріляти у себе і що за цим…Та й інші деталі цієї дивної, на прискіпливіший погляд, смерті генерала, глибоко сховані… Той же Ющенко також відмовчується і в тій же справі Кравченка та й чому це він не виконав те, про що клявся весь час на посаді Президента щодо справи Гонгадзе? Та й про нинішню справу Кучми відмовчується, свого «тата», як він колись казав…У розмінні того ж фільму «Хрещений батько»?

Але фінал самого фільму Мартіна Скорцезе про «кінець родини» ніяк не підходить до сьогоднішньої ситуації в Україні, бо тут мафія не лише «безсмертна», але й вона, на відміну від цивілізованих держав, «правляча». І всі потрясіння в партіях, кланах, «старій головній родині», та перехід всього фінансового, владного впливу до «нової головної родини», відбувається на очах у 47 мільйонів абсолютно безправних рабів цієї мафії і на очах у всього світу, який із якимось співчуттям та осудом дивиться на це все. «Бідний Йорик», – прорік колись Гамлет з цього приводу.

Правда, гордий принц Датський прорік колись й іншу, революційну фразу – «Бути чи не бути. Ось у чому питання». Це й стосується позиції народу, чесних політиків та їхньої ролі у подальшій долі тресту під назвою «Україна». Банда, головний клан, найслабша саме у час переділу і зміни глави «родини», це сказав, до речі, один з героїв «Хрещеного батька»…
  • 16x9 Image

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG