В експозиції виставки – клаптикові ковдри ручної роботи, яскраві і такі домашні. У часи Другої світової війни вони зігрівали своїм теплом дітей, жертв Голокосту та остарбайтерів.
А шила їх голландка Ен Тахелаар. Тоді їй було трохи більше, ніж 20, і приєднавшись до Руху опору в Нідерландах, вона виконувала таємні доручення, а також переховувала у своєму домі біженців, зокрема і з України. На виставці представлені ковдри, зшиті нею та іншими, анонімними, майстринями з Канади та Америки.
Ці покривала є справжнім символом співчуття й доброчинності, зауважує Джон Теффт, посол Америки в Україні. «Героїзм на війні зазвичай асоціюється в нас із героїзмом на полях битв, і це цілком зрозуміло, – каже він. – Сьогоднішня виставка теж розповідає нам про героїзм. Але робить це завдяки простим клаптиковим ковдрам. Їхня простота нагадує нам про те, що особисті вчинки співчуття і доброти також є справжнім виявом героїзму. Ен Тіхелаар говорила: всі, хто вкривався цими покривалами, щось втратили у цій війні – дім, близьких, віру. Вкриваючись ними, ці люди готувалися до того, щоб почати нове життя».
Спільний проект
Автором і організатором виставки стала Лінда Норріс, експерт музейної справи з Америки. Вона розповіла, що ще в 2008 році аналогічна експозиція була представлена в Голландії. Тепер вона в Україні.
«Дуже багато людей долучилося до організації цієї виставки. Коли я несподівано з’явилася в кабінеті заступниці директора меморіалу Любові Легасової зі своєю пропозицією, вона та всі надзвичайні працівники музею сказали «так», ми зробимо це, ми віднайдемо матеріали в наших архівах і створимо спільний проект», – зауважила Лінда Норріс.
Працівники меморіалу були настільки захоплені ідеєю проекту, що віднайшли та впорядкували реліквійні матеріали фондових колекцій всього за один місяць. Адже виставка розповідає не лише про героїнь з інших країн, а й про українок, які рятували цілі єврейські родини, групи військовополонених, та допомагали багатьом переслідуваним нацистською владою. За свої вчинки вони були нагороджені медаллю Флоренс Найтінгейл – відзнакою Міжнародного червоного хреста.
«Серед українських санітарних інструкторів такої відзнаки 13 дівчат були удостоєні цієї високої, почесної нагороди. Наприклад, в експозиції представлені матеріали про Людмилу Родіонову та Марію Сердюк. Лише протягом 1942 року Людмила Родіонова врятувала 78 бійців і командирів, сама була 5 разів поранена. Марія Сердюк лише під час оборонних боїв під Новоросійськом врятувала життя ста пораненим – сто людей винесла з поля бою. І, до речі, вона досі жива», – розповіла Ярослава Пасічко, науковий співробітник музею.
Виставка «Шляхи милосердя» розповідає про минуле, але її ідея спрямована в майбутнє, говорять її організатори. Вона ставить відвідувачам запитання: «А що ж особисто я можу зробити, щоб допомогти нужденним уже в наш час?».
А шила їх голландка Ен Тахелаар. Тоді їй було трохи більше, ніж 20, і приєднавшись до Руху опору в Нідерландах, вона виконувала таємні доручення, а також переховувала у своєму домі біженців, зокрема і з України. На виставці представлені ковдри, зшиті нею та іншими, анонімними, майстринями з Канади та Америки.
Ці покривала є справжнім символом співчуття й доброчинності, зауважує Джон Теффт, посол Америки в Україні. «Героїзм на війні зазвичай асоціюється в нас із героїзмом на полях битв, і це цілком зрозуміло, – каже він. – Сьогоднішня виставка теж розповідає нам про героїзм. Але робить це завдяки простим клаптиковим ковдрам. Їхня простота нагадує нам про те, що особисті вчинки співчуття і доброти також є справжнім виявом героїзму. Ен Тіхелаар говорила: всі, хто вкривався цими покривалами, щось втратили у цій війні – дім, близьких, віру. Вкриваючись ними, ці люди готувалися до того, щоб почати нове життя».
Спільний проект
Автором і організатором виставки стала Лінда Норріс, експерт музейної справи з Америки. Вона розповіла, що ще в 2008 році аналогічна експозиція була представлена в Голландії. Тепер вона в Україні.
«Дуже багато людей долучилося до організації цієї виставки. Коли я несподівано з’явилася в кабінеті заступниці директора меморіалу Любові Легасової зі своєю пропозицією, вона та всі надзвичайні працівники музею сказали «так», ми зробимо це, ми віднайдемо матеріали в наших архівах і створимо спільний проект», – зауважила Лінда Норріс.
Працівники меморіалу були настільки захоплені ідеєю проекту, що віднайшли та впорядкували реліквійні матеріали фондових колекцій всього за один місяць. Адже виставка розповідає не лише про героїнь з інших країн, а й про українок, які рятували цілі єврейські родини, групи військовополонених, та допомагали багатьом переслідуваним нацистською владою. За свої вчинки вони були нагороджені медаллю Флоренс Найтінгейл – відзнакою Міжнародного червоного хреста.
«Серед українських санітарних інструкторів такої відзнаки 13 дівчат були удостоєні цієї високої, почесної нагороди. Наприклад, в експозиції представлені матеріали про Людмилу Родіонову та Марію Сердюк. Лише протягом 1942 року Людмила Родіонова врятувала 78 бійців і командирів, сама була 5 разів поранена. Марія Сердюк лише під час оборонних боїв під Новоросійськом врятувала життя ста пораненим – сто людей винесла з поля бою. І, до речі, вона досі жива», – розповіла Ярослава Пасічко, науковий співробітник музею.
Виставка «Шляхи милосердя» розповідає про минуле, але її ідея спрямована в майбутнє, говорять її організатори. Вона ставить відвідувачам запитання: «А що ж особисто я можу зробити, щоб допомогти нужденним уже в наш час?».
