Доступність посилання

26 Вересень 2017, Київ 00:27

Валерій Карбалевич Нинішня валютна криза в Білорусі захопила політиків та експертів із економіки зненацька. Навіть об’єктивні аналітики стали прихильниками ідеї про те, що країна витримала світову економічну кризу досить достойно або щонайменше не так гостро, ніж деякі інші європейські країни. Це було доказом фінансової стійкості білоруської соціально-економічної моделі.

Але раптом, коли здавалося, що найгірше позаду, ситуація в країні знову пішла на спад. Резервні валютні фонди фактично вичерпались і перебувають на межі девальвації. Білоруський рубль тепер міняють за різними обмінними курсами, залежно від банку.

Ці події спонукають до певних висновків, які не є новими, однак досить вагомими у світлі валютної кризи:

По-перше, білоруське економічне «диво» головним чином базувалося на російських субсидіях.

Серйозні проблеми в білоруській економіці з’явилися у 2007 році, коли Росія почала зменшувати субсидії. Важливо зазначити, що саме 2007 року відбулося зростання білоруського закордонного богу.

По-друге, економіка Білорусі головним чином залежить від іноземної підтримки, оскільки країна не може існувати без зовнішньої позики.

Важко повірити, що Білорусь витримала без суттєвих позик до середини нульових років, адже зараз існування країни залежить саме від них. Без іноземних позик можна побачити «тріщини», які тепер стають очевидними.

По-третє, позика Міжнародного валютного фонду (три з половиною мільярди американських доларів) врятувала президента Олександра Лукашенка від критичного моменту в час наближення виборів, коли білоруська економіка перебувала у стані кризи.

За іронією долі, Мінськ просто «викинув» МВФ, відмовивши навіть найбільш мінімальним умовам Фонду, що стосуються позики, а саме – створення агентства для фінансування державних програм та комітету для контролю приватизації або приватизації п’ятьох головних виробництв.

Безсумнівно, що без позики Міжнародного валютного фонду економічна ситуація в країні була б ще гіршою, ніж ми спостерігаємо сьогодні. І, відповідно, настрої простого народу також. Якби позики МВФ не було, президентська виборча кампанія проходила б на цілком іншому соціальному тлі. У такому разі досить сумнівно, що Лукашенко виборов би хоча б 50 відсотків голосів.

Ба, більше, 19 грудня 2010 року на центральній площі Мінська було б не, за різними даними, від 10 до 30 тисяч осіб, а набагато більше людей влаштували б акцію протесту щодо результатів виборів.

Міжнародний валютний фонд зазвичай представляє головним чином США та Європейський Союз, тому для мене залишається таємницею, чому вони взяли на поруки режим Лукашенка.

По-четверте, Білорусь дуже чутлива до зовнішнього тиску, який може стати досить ефективним.

Білорусь не СРСР, на яку не діяли санкції, бо він був самодостатній.

В арсеналі Заходу чимало нових важелів тиску на Білорусь

То ж яка система важелів є в Заходу? Виникають чутки, що ЄС слідуватиме прикладу США у впровадженні санкцій щодо білоруського нафтохімічного гіганта «Белнафтахім», відмовляючись від продукції, виготовленої на білоруському нафтоперегінному заводі. Важко сказати, чи такі санкції будуть справді впроваджені, оскільки це може негативно позначитися на європейському бізнесі.

Проте Євросоюз має певні засоби впливу для здійснення тиску на Білорусь, не шкодячи своїм інтересам.

ЄС може заблокувати Білорусі позики в таких міжнародних фінансових організаціях, як МВФ, Світовий банк, позбавити законної сили позики для комерційних банків Білорусі, а також заборонити продаж державних облігацій у Європі. Такі облігації поступили у продаж у січні, саме тоді, коли політичні репресії в Білорусі почали дратувати європейських політиків. ЄС також може заблокувати доступ Білорусі до Світової організації торгівлі, до котрої вже майже вступили білоруські партнери по Митному союзі – Росія та Казахстан.

Тому, якщо Захід прагне побачити звільнення політичних в’язнів у Білорусі, у нього є весь арсенал для того, щоб це реалізувати.

Теж саме здійснює Росія.

Москва вела інформаційну війну проти Лукашенка упродовж шести місяців, досягаючи апогею у низці жорстоких документальних фільмів «Хрещений батько». Але Росія не використовувала нафтові, газові, кредитні важелі впливу.

Застосування тиску на режим Лукашенка є лише питанням політичної волі.

Валерій Карбалевич – аналітик білоруської редакції Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG