Прага, 3 квітня 2001 – От запитати сьогодні пересічного українця, що є його політичним ідеалом, чи козацька республіка, чи минулий для багатьох образ радянської комуністичної утопії, чи може якась інша – східна чи західна соціально-політична система суспільного устрою? Чи може, взагалі, більшість населення України не вірить нині у будь-які ідеальні байки? Та й йому це, мабуть, нині мало-хто наважується проповідувати…Ідеал і політична дійсність держави – у чому ж причина трагічного розриву?
Ще напередодні касетного скандалу у Києві, а новітню історію України так мабуть і ділитимуть у майбутньому – до і після справи майора Мельниченка – в українській столиці чимало політиків заговорило про відсутність в країні об’єднуючої суспільної ідеї… Були якісь спроби її навіть висловити публічно але виявилися вони політично тенденційними слабенькими, далекими від сучасних, досить складних, реалій України.
Чи не є однією з головних причин такої глибокої соціально-політичної кризи – з одного боку – крах радянських комуністичних ілюзій, а з другого - відсутність нової, об’єднуючої суспільство, ідеї, ідеалу, зразка досконалого суспільного, державного устрою, який, і це відомо з багатьох прикладів історії, оптимізує, зміцнює поступальний розвиток країни, її демократичні структури. Відомий вплив древньогрецької політичної ідеї республіки, з прикладом тих же Афін, на західну демократію.
Політичний ідеал, навіть дешевенький, відіграє чималу роль у соціально-політичному реґулюванні, досягенні єдності і згоди у суспільстві. І чим реальніше його наповнення, особливо з боку політичних верхів, котрі насамперед віповідають за таку діяльність, тим більше соціального оптимізму і прагнення до праці у пересічних членів державної громади.
Втрата або ж відсутність такого ідеалу, як правило, призводить до розколу суспільства, зростання соціальної напруги, розвитку політичної байдужості, широкої громадської зневіри, насамперед, у діях верхів. Бо вони ж проголошують ідеали, нові чи оновлені, клянуться їм і відкидають, як несприйнятні - віджилі чи нав’язувані певними зовнішними або внутрішніми силами.
Якщо ж у верхів спостерігається та ж політична байдужість і вони шельмують свій же час як «підлий», то що ж тоді говорити про пересічні низи. Хіба що розраховувати на їх здоровий глузд і здатність висунути зі своїх лав нові сили, котрі зрозуміють справжню ролю політичного ідеалу та вірності йому задля блага всього суспільства.
Ще напередодні касетного скандалу у Києві, а новітню історію України так мабуть і ділитимуть у майбутньому – до і після справи майора Мельниченка – в українській столиці чимало політиків заговорило про відсутність в країні об’єднуючої суспільної ідеї… Були якісь спроби її навіть висловити публічно але виявилися вони політично тенденційними слабенькими, далекими від сучасних, досить складних, реалій України.
Чи не є однією з головних причин такої глибокої соціально-політичної кризи – з одного боку – крах радянських комуністичних ілюзій, а з другого - відсутність нової, об’єднуючої суспільство, ідеї, ідеалу, зразка досконалого суспільного, державного устрою, який, і це відомо з багатьох прикладів історії, оптимізує, зміцнює поступальний розвиток країни, її демократичні структури. Відомий вплив древньогрецької політичної ідеї республіки, з прикладом тих же Афін, на західну демократію.
Політичний ідеал, навіть дешевенький, відіграє чималу роль у соціально-політичному реґулюванні, досягенні єдності і згоди у суспільстві. І чим реальніше його наповнення, особливо з боку політичних верхів, котрі насамперед віповідають за таку діяльність, тим більше соціального оптимізму і прагнення до праці у пересічних членів державної громади.
Втрата або ж відсутність такого ідеалу, як правило, призводить до розколу суспільства, зростання соціальної напруги, розвитку політичної байдужості, широкої громадської зневіри, насамперед, у діях верхів. Бо вони ж проголошують ідеали, нові чи оновлені, клянуться їм і відкидають, як несприйнятні - віджилі чи нав’язувані певними зовнішними або внутрішніми силами.
Якщо ж у верхів спостерігається та ж політична байдужість і вони шельмують свій же час як «підлий», то що ж тоді говорити про пересічні низи. Хіба що розраховувати на їх здоровий глузд і здатність висунути зі своїх лав нові сили, котрі зрозуміють справжню ролю політичного ідеалу та вірності йому задля блага всього суспільства.
