Торонто, 5 квітня 2001 – Для українців Канади вже стало традицією вшановувати пам’ять героїв. Наприкінці зими кожного року в усіх канадських містах українські жіночими організації проводять свято Героїнь. Навіть діти у кандських родинах українського походження знають про Освенцім, Вінницю, Бабин Яр. Але про один із найстрашніших розстрілів української інтеліґенції 20-го століття – у Карельському урочищі Сандурмох українці Канади почули цього разу вперше. Розповідає організатор торонтської тематичної акції «Місце злочину – Сандурмох» Голова Світової Федерації українських жіночих організацій Оксана Соколик:
Оксана Соколик
Ми знали, що людей вивозили зі Соловецьких островів, але не знали – куди і що з ними сталося. Маємо таку дуже добру книжку Семила Підгайного «Спомини зі Соловецьких островів», де він, власне, пише, що як викликали тої ночі людей, і їх мали вивозити, то всі не спали і чекали, коли прийде черга… А рано довідалися, що корабель відплив. Але не знали – куди, і більше про тих людей нічого не чули. І фактично це було засекречено, аж 96-го року архівні матеріали передали до Музею соловецьких тюрем, за якими із 1116 осіб, що їх вивезли, п’ятеро, вірогідно, замерзли або були розстріляні в дорозі. Насправді… було розстріляно 1111. Як йдеться, власноручно стріляв їх один – якийсь Матвєєв за допомоги кількох інших. Але це була одна людина, яка мордувала всіх. Як людина може так по-звірячому, нелюдськи поводитися з життям іншої людини – це тяжко собі уявити.
Надія Бадзів
Чотири року тому – в 60-ліття трагедії – в місцевості Сандурмок вперше було вшановано пам’ять розстріляних тут соловецьких в’язнів. Лесь Курбас, Микола Куліш, Марко Вороний, Валер’ян Підмогильний, Антін Крушельницький і ще багато відомих імен. З них не врятувався ніхто. Канадці українського походження планують, аби про цю невідому сторінку історії України якомога більше довідалися їхні нинішні земляки. Сприяти цьому міг би, на їхню думку, і продемонстрований під час торонтської зустрічі фільм-репортаж українського тележурналіста Бориса Гривачевського «Місце зустрічі – Сандурмох». Говорить Голова Світової Федерації українських жіночих організацій Оксана Соколик:
Оксана Соколик
Було б дуже добре, якби до того українського відео зробили англомовні переклади. Нам це прийшло на думку, коли ми проглядали фільм «Нескорений» про Чупринку. Він мав підтитули англійською мовою, й це дуже допомагало навіть нам, які не знають російської мови (бо там досить багато російської мови лунає). Якби той матеріал зі Сандурмоху так само мав переклад англійською, то це б дозволило нам його показувати в англомовному суспільстві.
Надія Бадзів
Учасники акції в Торонто висловили переконання, що Україна, яка чи не найбільше постраждала від комуністичного тоталітаризму, має не лише моральне право, а й історичний обов’язок стати ініціатором та організатором міжнародного суду над комунізмом. Пам’ять про безневинних людей, які загинули в Сандурмоху, зазначено у Зверненні організаторів акції, надісланому до Києва, – підтвердження цьому.
Оксана Соколик
Ми знали, що людей вивозили зі Соловецьких островів, але не знали – куди і що з ними сталося. Маємо таку дуже добру книжку Семила Підгайного «Спомини зі Соловецьких островів», де він, власне, пише, що як викликали тої ночі людей, і їх мали вивозити, то всі не спали і чекали, коли прийде черга… А рано довідалися, що корабель відплив. Але не знали – куди, і більше про тих людей нічого не чули. І фактично це було засекречено, аж 96-го року архівні матеріали передали до Музею соловецьких тюрем, за якими із 1116 осіб, що їх вивезли, п’ятеро, вірогідно, замерзли або були розстріляні в дорозі. Насправді… було розстріляно 1111. Як йдеться, власноручно стріляв їх один – якийсь Матвєєв за допомоги кількох інших. Але це була одна людина, яка мордувала всіх. Як людина може так по-звірячому, нелюдськи поводитися з життям іншої людини – це тяжко собі уявити.
Надія Бадзів
Чотири року тому – в 60-ліття трагедії – в місцевості Сандурмок вперше було вшановано пам’ять розстріляних тут соловецьких в’язнів. Лесь Курбас, Микола Куліш, Марко Вороний, Валер’ян Підмогильний, Антін Крушельницький і ще багато відомих імен. З них не врятувався ніхто. Канадці українського походження планують, аби про цю невідому сторінку історії України якомога більше довідалися їхні нинішні земляки. Сприяти цьому міг би, на їхню думку, і продемонстрований під час торонтської зустрічі фільм-репортаж українського тележурналіста Бориса Гривачевського «Місце зустрічі – Сандурмох». Говорить Голова Світової Федерації українських жіночих організацій Оксана Соколик:
Оксана Соколик
Було б дуже добре, якби до того українського відео зробили англомовні переклади. Нам це прийшло на думку, коли ми проглядали фільм «Нескорений» про Чупринку. Він мав підтитули англійською мовою, й це дуже допомагало навіть нам, які не знають російської мови (бо там досить багато російської мови лунає). Якби той матеріал зі Сандурмоху так само мав переклад англійською, то це б дозволило нам його показувати в англомовному суспільстві.
Надія Бадзів
Учасники акції в Торонто висловили переконання, що Україна, яка чи не найбільше постраждала від комуністичного тоталітаризму, має не лише моральне право, а й історичний обов’язок стати ініціатором та організатором міжнародного суду над комунізмом. Пам’ять про безневинних людей, які загинули в Сандурмоху, зазначено у Зверненні організаторів акції, надісланому до Києва, – підтвердження цьому.
