Київ, 9 квітня 2001 – Релігійна свобода є, можліво, найбільшим досягненням України в сфері демократії. Принаймні, таке враження можна скласти при ознайомленні з оглядами міжнародних урядових і неурядових організацій, які здійснюють моніторинг дотримання фундаментальних прав людини в Україні. На тлі гострих зауважень щодо реального стану справ у відбитку свободи слова, прав на справедливе судочинство, захист життя та гідності, охорону здоров’я тощо, релігійні права виглядають чи не найбільшою мірою захищеними.
Насправді, дотримання релігійних прав людини в Україні менш загроженими, ніж багато інших підставових прав людини. Наразі не аналізуватимемо котрому з чинників ми мали б завдячувати тут насамперед: доволі високій релігійній толерантності українців, релігійній карті країни, існують відразу кілька центрів сили, не дозволяючи котромусь з них встановити церковну монополію чи іншим чинникам. Важливіше, наскільки невідворотніми є досягнення в галузі релігійної свободи, наскільки вони є значними і що цим досягненням загрожує.
Тоді виявиться, що загроз релігійній свободі в сучасній Україні надзвичайно багато. Перш за все, дотепер ще відсутня одна з дуже важливих передумов цієї свободи, а саме: релігійний плюралізм. Так-Так, релігійне багатоманіття ще не означає релігійного плюралізму, який передбачає визнання суб’єктами релігійного життя реальності існування один одного, а також встановлення цивілізованих правил співжиття між ними. По-друге, це поверховість релігійності суспільства, (релігійності) мінімальний зв’язок з моральним станом соціуму. Ця обставина має принципове значення поскільки невідчужувана людська свобода стає тоді коли її джерелом постає Абсолют. Вацлав Гавел якось дуже точно зазначив, що новий світовий порядок має грунтуватися на повазі до людських прав. Але це нічого не означає доти, доки такий імператив не випливатиме з поваги до людського буття, таємниці універсуму і природи, нашої власної таємниці.
Далі серед загроз релігійній свободі назвемо загальнополітичну ситуацію в країні, відсутність політичної та економічної стабільності, що фахівці також вважають загрозою релігійним правам людини.
Не менш важливою проблемою видається потреба релігійної свободи. В кожній з тих країн, чи її стандарти в цій сфері виразі як високі або дуже високі, релігійна свобода стала результатом виснажливої боротьби за її поглиблення й розширення її меж. Ця боротьба припиняється ніде. Якщо ж ми звернімося до документів Церков України, заяв їхніх ієрархів, то побачимо, що проблеми релігійних прав окремої особи лишаються на периферії церковних зацікавлень. Іншими словами, Церкви готові вести боротьбу за свої майнові права і соціальні позиції, але за дуже незначними винятками – не за право індивіда не просто вірити, але й чинити згідно зі своїми переконаннями, або не чинити, якщо це обтяжує його сумління. З іншого боку, держава також не схильна йти на зустріч особі, а не інституції і надавати найменш обтяжливу альтернативу для сумління віруючої людини.
І, нарешті, висновок. Так, досягнення України в сфері релігійної свободи є політичними. Але ці досягнення не є незворотніми. У для того, щоби вони стали такими, в країні мають відбутися радикальні зміни. Втім не лише в країні. В свідомості кожної людини, яка усвідомлює релігійну свободу як фундаментальну цінність, а релігійні права людини – як "мати всіх прав".
Насправді, дотримання релігійних прав людини в Україні менш загроженими, ніж багато інших підставових прав людини. Наразі не аналізуватимемо котрому з чинників ми мали б завдячувати тут насамперед: доволі високій релігійній толерантності українців, релігійній карті країни, існують відразу кілька центрів сили, не дозволяючи котромусь з них встановити церковну монополію чи іншим чинникам. Важливіше, наскільки невідворотніми є досягнення в галузі релігійної свободи, наскільки вони є значними і що цим досягненням загрожує.
Тоді виявиться, що загроз релігійній свободі в сучасній Україні надзвичайно багато. Перш за все, дотепер ще відсутня одна з дуже важливих передумов цієї свободи, а саме: релігійний плюралізм. Так-Так, релігійне багатоманіття ще не означає релігійного плюралізму, який передбачає визнання суб’єктами релігійного життя реальності існування один одного, а також встановлення цивілізованих правил співжиття між ними. По-друге, це поверховість релігійності суспільства, (релігійності) мінімальний зв’язок з моральним станом соціуму. Ця обставина має принципове значення поскільки невідчужувана людська свобода стає тоді коли її джерелом постає Абсолют. Вацлав Гавел якось дуже точно зазначив, що новий світовий порядок має грунтуватися на повазі до людських прав. Але це нічого не означає доти, доки такий імператив не випливатиме з поваги до людського буття, таємниці універсуму і природи, нашої власної таємниці.
Далі серед загроз релігійній свободі назвемо загальнополітичну ситуацію в країні, відсутність політичної та економічної стабільності, що фахівці також вважають загрозою релігійним правам людини.
Не менш важливою проблемою видається потреба релігійної свободи. В кожній з тих країн, чи її стандарти в цій сфері виразі як високі або дуже високі, релігійна свобода стала результатом виснажливої боротьби за її поглиблення й розширення її меж. Ця боротьба припиняється ніде. Якщо ж ми звернімося до документів Церков України, заяв їхніх ієрархів, то побачимо, що проблеми релігійних прав окремої особи лишаються на периферії церковних зацікавлень. Іншими словами, Церкви готові вести боротьбу за свої майнові права і соціальні позиції, але за дуже незначними винятками – не за право індивіда не просто вірити, але й чинити згідно зі своїми переконаннями, або не чинити, якщо це обтяжує його сумління. З іншого боку, держава також не схильна йти на зустріч особі, а не інституції і надавати найменш обтяжливу альтернативу для сумління віруючої людини.
І, нарешті, висновок. Так, досягнення України в сфері релігійної свободи є політичними. Але ці досягнення не є незворотніми. У для того, щоби вони стали такими, в країні мають відбутися радикальні зміни. Втім не лише в країні. В свідомості кожної людини, яка усвідомлює релігійну свободу як фундаментальну цінність, а релігійні права людини – як "мати всіх прав".
