Прага, 10 квітня 2001 - Скільки коштує право власності? Скільки втрачають люди, які не можуть скористатися з прав на своє фактичне майно? На ці запитання цілком конкретну відповідь дає нове економічне дослідження, яке підтверджує тезу про те, що бідні суспільства потерпають від того, що вони не мають ефективних власників.
Капіталізм тріумфує на Заході, однак потерпає від невдач в решті світу. Над причиною цього явища замислився перуанський економіст Ернандо де Сото, який твердить, що люди у бідних країнах насправді володіють чималою власністю, однак вони не мають на неї юридичних прав. Майно, яким володіють люди в країнах третього світу та в колишніх комуністичних країнах, він оцінив у понад 9 триьйонів доларів, що в 20 разів більше, ніж загальні закордонні інвестиції до цих країн за останні десять років.
Поки лідери бідних країн просять про списання боргів та побираються по всьому світу, вони неспроможні реалізувати потенціал того капіталу, що вже є на їхній землі.
В африканських країнах, де проводив більшість своїх досліджень перуанський вчений, лише одна людина з десяти живе у будинку, що зареєстровано на її ім’я, і має роботу, на яку оформлється бодай хоч якісь папери. Але оскільки цей будинок формально не належить родині, що там проживає, вона не може ані продати його, ані взяти кредит під заставу цього будинку. Більше того, власністю у типово африканському селі розпоряджається воджь, який затверджує неформальну передачу майна, але він може і не затвердити її, може і відібрати власність, якщо йому не подобається поведінка того, чи іншого члена племені. Плата за послуги вождя також чимала – вона може сягати від 5 до 40 відсотків від суми трансакції.
Такі проблеми з правом власності не є типово африканськими. Український селянин також не може ані продати, ані віддати під заставу свою землю для того, щоб отримати кредит. При цьому деякі політики хотіли б законсервувати таку ситуації якомога на довше. Голова Соціалістичної партії Олександр Мороз неодноразово заявляв, що він підтримуватиме продаж землі лише тоді, коли вона коштуватиме стільки, скільки в Німеччині, чи Голландії. При цьому, він жодного разу не згадав простого економічного правила, що лише той товар має ціну, який виставляється на продаж.
Роль голови колгоспу в цьому випадку мало відрізняється від ролі африканського вождя, який може дати, а може і не дати селянинові добрив та палива, бо на те, щоб купити їх самому в нього бракує грошей.
За тим самим принципом повівся нещодавно і Фонд Державного Майна України, який намагався позбавити одну британську компанію права на володіння акціями українського підприємства. Якби ця фірма не змогла довести свої майнові права документально, то навіть втручання британського прем’єра не допомгло б їй виграти справу в українському суді.
Але і іноземний інвестор і простий селянин однаково потребують чітких майнових прав для того, щоб керуючись законом і власною вигодою самим визначати, як вони мають розпоряджатися своїм майном. Бо в грі без правил виграє той, на чийому боці сила, а бідний так і залишається бідним, бо безправний, а безправний бо бідний. Зробити з бідних багатих неможливо, однак забезпечити їхні права не лише можливо, але і потрібно, і цим мають зайнятися уряди.
Капіталізм тріумфує на Заході, однак потерпає від невдач в решті світу. Над причиною цього явища замислився перуанський економіст Ернандо де Сото, який твердить, що люди у бідних країнах насправді володіють чималою власністю, однак вони не мають на неї юридичних прав. Майно, яким володіють люди в країнах третього світу та в колишніх комуністичних країнах, він оцінив у понад 9 триьйонів доларів, що в 20 разів більше, ніж загальні закордонні інвестиції до цих країн за останні десять років.
Поки лідери бідних країн просять про списання боргів та побираються по всьому світу, вони неспроможні реалізувати потенціал того капіталу, що вже є на їхній землі.
В африканських країнах, де проводив більшість своїх досліджень перуанський вчений, лише одна людина з десяти живе у будинку, що зареєстровано на її ім’я, і має роботу, на яку оформлється бодай хоч якісь папери. Але оскільки цей будинок формально не належить родині, що там проживає, вона не може ані продати його, ані взяти кредит під заставу цього будинку. Більше того, власністю у типово африканському селі розпоряджається воджь, який затверджує неформальну передачу майна, але він може і не затвердити її, може і відібрати власність, якщо йому не подобається поведінка того, чи іншого члена племені. Плата за послуги вождя також чимала – вона може сягати від 5 до 40 відсотків від суми трансакції.
Такі проблеми з правом власності не є типово африканськими. Український селянин також не може ані продати, ані віддати під заставу свою землю для того, щоб отримати кредит. При цьому деякі політики хотіли б законсервувати таку ситуації якомога на довше. Голова Соціалістичної партії Олександр Мороз неодноразово заявляв, що він підтримуватиме продаж землі лише тоді, коли вона коштуватиме стільки, скільки в Німеччині, чи Голландії. При цьому, він жодного разу не згадав простого економічного правила, що лише той товар має ціну, який виставляється на продаж.
Роль голови колгоспу в цьому випадку мало відрізняється від ролі африканського вождя, який може дати, а може і не дати селянинові добрив та палива, бо на те, щоб купити їх самому в нього бракує грошей.
За тим самим принципом повівся нещодавно і Фонд Державного Майна України, який намагався позбавити одну британську компанію права на володіння акціями українського підприємства. Якби ця фірма не змогла довести свої майнові права документально, то навіть втручання британського прем’єра не допомгло б їй виграти справу в українському суді.
Але і іноземний інвестор і простий селянин однаково потребують чітких майнових прав для того, щоб керуючись законом і власною вигодою самим визначати, як вони мають розпоряджатися своїм майном. Бо в грі без правил виграє той, на чийому боці сила, а бідний так і залишається бідним, бо безправний, а безправний бо бідний. Зробити з бідних багатих неможливо, однак забезпечити їхні права не лише можливо, але і потрібно, і цим мають зайнятися уряди.
