Белград, 16 квiтня 2001 – Албанськi повстанцi на пiвднi Сербiї звiльнили п’ятьох сербських заручникiв, серед них i двох вiйськовослужбовцiв. Таким чином усунено найбiльшу перешкоду на шляху до дiалогу між владою й представниками албанської громади.
Помiркований заступник прем’єр-мiнiстра Сербії Небойша Чович майже мiсяць не відступав – вiн іще на початку березня сказав, що переговорiв із албанцями не буде доти, допоки їхнi повстанцi не звiльнять двох вiйськовослужбовцiв та ще троє осiб мирного населення. Полiтичнi лiдери албанцiв тим часом постiйно заявляли, що вони не в змозi впливати на озброєних членів своєї меншини. Представник бєлградської влади наполягав на тому, що дiалог можна вести лише зі справжнiми представниками албанської громади. Хто неспроможний впливати на повстанцiв, той не має права виступати від iмені албанської громади, говорив Чович. Представники Європейського союзу пiдтримували таку позицiю Белграда. Їхнiй тиск на албанських полiтикiв виявився вирiшальним.
Ішлося тут не так про п’ятьох осіб, як про принцип. Із погляду Белграда, сербськiй i албанськiй громадi треба було довести, що заступник прем’єр-мiнiстра Сербії – не примхлива людина, але поважний державний дiяч. Вiн не погодився ототожнювати статус викрадених сербiв i засуджених албанцiв. Вiн також не погоджувався ототожнювати всiх албанцiв із терористами. За словами Небойші Човича, усi албанцi на пiвднi Сербiї є громадянами республiки. Це значить – i повстанцi теж. Чимало сербiв обурювалося, коли Чович уперше сiв за стiл, за яким сидiли й керiвники повстанцiв. Вiн вiдважився сказати, що це – не бойовики, а громадяни Сербiї. Зрештою, вiн домiгся того, щоби i вождi бойовикiв, i сербськi полiцейськi генерали сидiли за столом переговорiв у цивiльному вбраннi, а не в формах.
Генеральний секретар НАТО Джордж Робертсон заявив, що переговори, правдоподiбно, розпочнуться наприкiнцi квiтня. Отож не треба поспiшати. Треба переконати i сербiв, i албанцiв, що суперечки можна врегулювати шляхом дiалогу та що бiльше немає Мiлошевича i його методiв вогня й меча.
Ішлося тут не так про п’ятьох осіб, як про принцип. Із погляду Белграда, сербськiй i албанськiй громадi треба було довести, що заступник прем’єр-мiнiстра Сербії – не примхлива людина, але поважний державний дiяч. Вiн не погодився ототожнювати статус викрадених сербiв i засуджених албанцiв. Вiн також не погоджувався ототожнювати всiх албанцiв із терористами. За словами Небойші Човича, усi албанцi на пiвднi Сербiї є громадянами республiки. Це значить – i повстанцi теж. Чимало сербiв обурювалося, коли Чович уперше сiв за стiл, за яким сидiли й керiвники повстанцiв. Вiн вiдважився сказати, що це – не бойовики, а громадяни Сербiї. Зрештою, вiн домiгся того, щоби i вождi бойовикiв, i сербськi полiцейськi генерали сидiли за столом переговорiв у цивiльному вбраннi, а не в формах.
Генеральний секретар НАТО Джордж Робертсон заявив, що переговори, правдоподiбно, розпочнуться наприкiнцi квiтня. Отож не треба поспiшати. Треба переконати i сербiв, i албанцiв, що суперечки можна врегулювати шляхом дiалогу та що бiльше немає Мiлошевича i його методiв вогня й меча.
