Київ, 20 квітня 2001 - Реагувати на події можна по-різному. Можна виступати з трибуни, а можна – писати тези. Найпопулярнішими стають чомусь “квітневі тези”. Можливо, весна діє? Так от, обговорення у парламенті ситуації навколо уряду Віктора Ющенка надихнуло мого колегу Сергія Грабовського до написання своїх “квітневих тез”. Проте, на відміну від ленінських, вони значно коротші і не закликають до пролетарської революції. Вони просто містять спробу діагнозу задавненої української політичної хвороби. Три квітневих тези
Теза перша. Уряд Ющенка повинен працювати і надалі, бо це уряд справжніх фахівців і патріотів України. Вперше за десять років фактом є стабільне зростання економіки. Гривня вперто не падає. Виплачені багато років накопичувані борги із пенсій, скорочуються борги із зарплат бюджетникам. Чинний прем‘єр Ющенко – чи не єдиний з лідерів України, до кого прихильні розвинені демократичні держави. А за даними соціологів, у списку тих, на кого найбільше покладають свої сподівання на поліпшення життя українські громадяни, уряд на чолі з Ющенком упевнено займає четверте місце – якраз після Бога.
Теза друга. Уряд Ющенка треба відправити у відставку, бо це уряд нездар і демагогів. Фактично не проводяться структурні реформи. Приватизація залишається непрозорою і скандальною. Уряд не доклав зусиль до зміни системи оподаткування, яка унеможливлює зменшення обсягів тіньової економіки і сприяє криміналізації капіталу. МВФ і Світовий банк відмовилися цього року надавати Україні чергові кредити, бо вважають, що уряд не виконує своїх зобов‘язань. А щойно Україна замістила Екваторіальну Гвінею у списку найбідніших країн світу.
Теза третя. Обидві зазначені позиції є справедливими. Суть справи не в уряді. Адже уряд у реальній (а не паперовій) конструкції української влади є не вищим виконавчим органом держави, а колективним завгоспом президентської адміністрації і “хлопчиком для биття”. Видається, чи не єдиний справжній арґумент щодо відставки Кабміну і особисто Віктора Ющенка – те, що ці люди погодилися грати за правилами, коли реальні рішення у країні ухвалюють зовсім інші особи, котрі лишаються невідомими українським громадянам.
Теза перша. Уряд Ющенка повинен працювати і надалі, бо це уряд справжніх фахівців і патріотів України. Вперше за десять років фактом є стабільне зростання економіки. Гривня вперто не падає. Виплачені багато років накопичувані борги із пенсій, скорочуються борги із зарплат бюджетникам. Чинний прем‘єр Ющенко – чи не єдиний з лідерів України, до кого прихильні розвинені демократичні держави. А за даними соціологів, у списку тих, на кого найбільше покладають свої сподівання на поліпшення життя українські громадяни, уряд на чолі з Ющенком упевнено займає четверте місце – якраз після Бога.
Теза друга. Уряд Ющенка треба відправити у відставку, бо це уряд нездар і демагогів. Фактично не проводяться структурні реформи. Приватизація залишається непрозорою і скандальною. Уряд не доклав зусиль до зміни системи оподаткування, яка унеможливлює зменшення обсягів тіньової економіки і сприяє криміналізації капіталу. МВФ і Світовий банк відмовилися цього року надавати Україні чергові кредити, бо вважають, що уряд не виконує своїх зобов‘язань. А щойно Україна замістила Екваторіальну Гвінею у списку найбідніших країн світу.
Теза третя. Обидві зазначені позиції є справедливими. Суть справи не в уряді. Адже уряд у реальній (а не паперовій) конструкції української влади є не вищим виконавчим органом держави, а колективним завгоспом президентської адміністрації і “хлопчиком для биття”. Видається, чи не єдиний справжній арґумент щодо відставки Кабміну і особисто Віктора Ющенка – те, що ці люди погодилися грати за правилами, коли реальні рішення у країні ухвалюють зовсім інші особи, котрі лишаються невідомими українським громадянам.
