Прага, 25 квітня 2001 — Вірмени в усьому світі вшановували в вівторок пам’ять жертв своєї національної трагедії, що її вони не вагаючись називають геноцидом. Але домогтися від світу визнання цього факту їм не легко.
Десятки тисяч вірмен зібралися в столиці Єревані на пагорбі Ластівчин Замок — Ціцернакаберд. Там над містом височіє меморіял пам’яті понад мільйона вбитих і замучених в останні роки існування Оттоманської імперії — навскіс розколений на дві частини обеліск. Менша його третина — то нинішня Вірменія, решта — то давні вірменські землі, що належать тепер іншим державам. А поруч — вічний вогонь, над яким під жалобну музику звідусіль трунами нависають кам’яні плити. І ніби близько, рукою сягнути — а насправді в іншій країні — просто посеред неба хмарками бринять засніжені верхівки Арарата, священної для вірмен біблійної гори, яка теж тепер за турецьким кордоном. Там, де між 1915 і 1923 роками, кажуть вірмени, було систематично винищено півтора мільйона їхніх батьків і дідів.
То був геноцид, не сумніваються вірмени: сотні й сотні тисяч були фізично забиті чи загинули, вигнані з домівок і змушені здебільшого пішки вибиратися світ за очі на пошуки нової долі, коли влада тодішньої турецької імперії — Оттоманської Порти — в останньому подиху свого існування взялася звільнити від вірмен одвіку замешкані ними землі східної Анатолії.
Сучасна турецька держава, що постала на руїнах імперії, не поспішає брати на себе відповідальність за дії попередників. То був не геноцид, заперечують турки, а світова війна — вірмени ж стали тоді на бік Росії, тодішнього ворога Туреччини. І загинуло вірмен, за турецькими підрахунками, не півтора мільйона, а тисяч триста, і переважно не внаслідок різанини й депортацій, а в боях із турецьким військом чи при придушенні заворушень, стверджують вони.
Міжнародне визнання геноциду вірмен і далі дуже актуальне, заявив у вівторок Президент Вірменії Роберт Кочарян. Саме того дня, 24 квітня 1915 року, тодішня турецька влада стратила велику групу вірменських інтелектуалів і політичних провідників, звинувативши їх у допомозі Росії.
Про потребу визнати геноцид ішлося й на численних зібраннях у країнах, де є велика вірменська діяспора — чи то в Ірані, де вірмен чверть мільйона, чи в Сірії, де глава Вірменської Апостольської Церкви, Верховний Католикос і Патріярх усіх вірмен Ґареґін Другий, що перебував із візитом, відслужив службу в містечку Дейр-аз-Зур — посеред пустелі на шляху, яким тисячі вірмен пройшли в змушене вигнання.
Але нинішня Туреччина дуже гостро реаґує на будь-які спроби в офіційних обставинах уголос вимовити слово «геноцид». Франція, парламент якої визнав геноцид вірмен законодавчим актом, уже поплатилася: французькі фірми викинуто з оборонних контрактів із Туреччиною на мільярди доларів. І Сполучені Штати Америки, де минулого року Кон∂рес мусив зняти з розгляду схожу резолюцію на наполягання Президента Била Клинтона, все не піддаються на тиск понад мільйонного лобі тамтешніх вірмен — найпотужнішої вірменської діяспори в світі. Нинішній Президент Джордж Буш так само не поспішає псувати взаємини з головним партнером союзу НАТО на Близькому Сході: вшановуючи 86 роковини трагедії, він теж не промовив «забороненого слова».
Десятки тисяч вірмен зібралися в столиці Єревані на пагорбі Ластівчин Замок — Ціцернакаберд. Там над містом височіє меморіял пам’яті понад мільйона вбитих і замучених в останні роки існування Оттоманської імперії — навскіс розколений на дві частини обеліск. Менша його третина — то нинішня Вірменія, решта — то давні вірменські землі, що належать тепер іншим державам. А поруч — вічний вогонь, над яким під жалобну музику звідусіль трунами нависають кам’яні плити. І ніби близько, рукою сягнути — а насправді в іншій країні — просто посеред неба хмарками бринять засніжені верхівки Арарата, священної для вірмен біблійної гори, яка теж тепер за турецьким кордоном. Там, де між 1915 і 1923 роками, кажуть вірмени, було систематично винищено півтора мільйона їхніх батьків і дідів.
То був геноцид, не сумніваються вірмени: сотні й сотні тисяч були фізично забиті чи загинули, вигнані з домівок і змушені здебільшого пішки вибиратися світ за очі на пошуки нової долі, коли влада тодішньої турецької імперії — Оттоманської Порти — в останньому подиху свого існування взялася звільнити від вірмен одвіку замешкані ними землі східної Анатолії.
Сучасна турецька держава, що постала на руїнах імперії, не поспішає брати на себе відповідальність за дії попередників. То був не геноцид, заперечують турки, а світова війна — вірмени ж стали тоді на бік Росії, тодішнього ворога Туреччини. І загинуло вірмен, за турецькими підрахунками, не півтора мільйона, а тисяч триста, і переважно не внаслідок різанини й депортацій, а в боях із турецьким військом чи при придушенні заворушень, стверджують вони.
Міжнародне визнання геноциду вірмен і далі дуже актуальне, заявив у вівторок Президент Вірменії Роберт Кочарян. Саме того дня, 24 квітня 1915 року, тодішня турецька влада стратила велику групу вірменських інтелектуалів і політичних провідників, звинувативши їх у допомозі Росії.
Про потребу визнати геноцид ішлося й на численних зібраннях у країнах, де є велика вірменська діяспора — чи то в Ірані, де вірмен чверть мільйона, чи в Сірії, де глава Вірменської Апостольської Церкви, Верховний Католикос і Патріярх усіх вірмен Ґареґін Другий, що перебував із візитом, відслужив службу в містечку Дейр-аз-Зур — посеред пустелі на шляху, яким тисячі вірмен пройшли в змушене вигнання.
Але нинішня Туреччина дуже гостро реаґує на будь-які спроби в офіційних обставинах уголос вимовити слово «геноцид». Франція, парламент якої визнав геноцид вірмен законодавчим актом, уже поплатилася: французькі фірми викинуто з оборонних контрактів із Туреччиною на мільярди доларів. І Сполучені Штати Америки, де минулого року Кон∂рес мусив зняти з розгляду схожу резолюцію на наполягання Президента Била Клинтона, все не піддаються на тиск понад мільйонного лобі тамтешніх вірмен — найпотужнішої вірменської діяспори в світі. Нинішній Президент Джордж Буш так само не поспішає псувати взаємини з головним партнером союзу НАТО на Близькому Сході: вшановуючи 86 роковини трагедії, він теж не промовив «забороненого слова».
