Москва, 7 квітня 2001 ― Рік президенства Володимира Путіна - особливий рік в українсько-російських взаєминах. Почалася нова їхня епоха. Можна сказати, що в часи, коли президентом РФ був Борис Єльцин взаємини між Москвою і Києвом базувалися швидше на особистих контактах керівників держав. Згадаємо, про зустрічі Бориса Єльцина і Леоніда Кравчука, про очевидну антипатію Кремля до першого президента незалежної України, а потім про сталі контакти між президентом України Леонідом Кучмою та Борисом Єльциним і тодішнім прем’єр-міністром Російської Федерації Віктором Чорномирдіним.
Новий президент РФ не збирається підтримувати якихось особливих контактів із своїм українським колегою. Можна сказати, що зустрічі Леоніда Кучми і Володимира Путіна цього року були, напрочуд, офіційними. Леонід Кучма, хоча і потребував підтримки Москви особливо після початку касетного скандалу, зустрічав швидше офіційні слова про бажання надалі розвиватиукраїнсько-російські взаємини. Володимир Путін виявився холодним прагматиком, для якого найголовніше відновлення ролі Росії на пострадянському просторі. І в цій ситуації, як можна зрозуміти, Кремлю особливо не цікаво хто сьогодні є президентом України, а хто – прем’єр-міністром. Головне, щоб ці людини сприяли збільшенню ролі Росії у російсько-українському діалозі і на просторі СНД.
Саме тому, таку гостру критичну позицію зайняла Москва до прем’єр-міністра України Віктора Ющенка. Останні переговори прем’єр-міністра у Москві продемонстрували, що в Росії не побоюються зірвати будь-які домовленості, коли мова йде про те, щоб продемонструвати, що та чи інша постать в українському керівництві не дуже влаштовує Росію. Саме з цим пов’язана, швидше за все, і відставка колишнього міністра закордонних справ України Бориса Тарасюка, який вважався у російській столиці людиною, яка виступає, насамперед, за євроатлантичну інтеграцію України і деякі інші кадрові побажання, які, за повідомленням поінформованих джерел, висловлювалися Леонідові Кучмі під час його зустрічей із президентом Росії Володимиром Путіним.
Холодні прагматики із Кремля, звичайно, і надалі будуть діяти таким чином, щоб збільшити свій вплив на українську політику і якісь особисті взаємини тут вже не допоможуть. В Росії сьогодні вимагають грошей за електроенергію, часткового виконання тих домовленостей, які іноді відбуваються під тиском із Москви і розуміння українським керівництвом тих бажань, які сьогоднішній російський істеблішмент має в українській політиці. А саме – орієнтацію України на Схід і участь великого російського бізнесу, підтримуваного Кремлем у приватизації найважливіших українських економічних об’єктів. А для України це означає, що, якщо вона погодиться із цією позицією Володимира Путіна, шлях у Європу буде для неї, фактично, закритий.
І другий рік президентства Володимира Путіна буде пов’язаний вже із тим, що Україна почне приєднуватися до недіючих, однак голосно оголошених інтеграційних структур, які існують у Росії з Білоруссю та із державами, членами, так званої, Євразійської економічної спільноти.
Новий президент РФ не збирається підтримувати якихось особливих контактів із своїм українським колегою. Можна сказати, що зустрічі Леоніда Кучми і Володимира Путіна цього року були, напрочуд, офіційними. Леонід Кучма, хоча і потребував підтримки Москви особливо після початку касетного скандалу, зустрічав швидше офіційні слова про бажання надалі розвиватиукраїнсько-російські взаємини. Володимир Путін виявився холодним прагматиком, для якого найголовніше відновлення ролі Росії на пострадянському просторі. І в цій ситуації, як можна зрозуміти, Кремлю особливо не цікаво хто сьогодні є президентом України, а хто – прем’єр-міністром. Головне, щоб ці людини сприяли збільшенню ролі Росії у російсько-українському діалозі і на просторі СНД.
Саме тому, таку гостру критичну позицію зайняла Москва до прем’єр-міністра України Віктора Ющенка. Останні переговори прем’єр-міністра у Москві продемонстрували, що в Росії не побоюються зірвати будь-які домовленості, коли мова йде про те, щоб продемонструвати, що та чи інша постать в українському керівництві не дуже влаштовує Росію. Саме з цим пов’язана, швидше за все, і відставка колишнього міністра закордонних справ України Бориса Тарасюка, який вважався у російській столиці людиною, яка виступає, насамперед, за євроатлантичну інтеграцію України і деякі інші кадрові побажання, які, за повідомленням поінформованих джерел, висловлювалися Леонідові Кучмі під час його зустрічей із президентом Росії Володимиром Путіним.
Холодні прагматики із Кремля, звичайно, і надалі будуть діяти таким чином, щоб збільшити свій вплив на українську політику і якісь особисті взаємини тут вже не допоможуть. В Росії сьогодні вимагають грошей за електроенергію, часткового виконання тих домовленостей, які іноді відбуваються під тиском із Москви і розуміння українським керівництвом тих бажань, які сьогоднішній російський істеблішмент має в українській політиці. А саме – орієнтацію України на Схід і участь великого російського бізнесу, підтримуваного Кремлем у приватизації найважливіших українських економічних об’єктів. А для України це означає, що, якщо вона погодиться із цією позицією Володимира Путіна, шлях у Європу буде для неї, фактично, закритий.
І другий рік президентства Володимира Путіна буде пов’язаний вже із тим, що Україна почне приєднуватися до недіючих, однак голосно оголошених інтеграційних структур, які існують у Росії з Білоруссю та із державами, членами, так званої, Євразійської економічної спільноти.
