Варшава, 9 травня 2001 - Зібравши понад 450 свідчень від очевидців подій того часу, польський Інститут Національної Пам’яті має на меті з’ясувати факти, згідно з якими інспіратори і начебто безпосередні виконавці масового винищення поляків – вояки УПА – мають стати перед судом. Іншими словами, у Польщі почалася нова кампанія проти бійців Української Повстанської Армії, що боролися за незалежність України під час і після Другої світової війни.
З польського боку цим питанням займаються, крім ІНП, фінансовані державою інституції – організація «Карта», яка проводить пошуки в архівах, Рада охорони місць пам’яті боротьби та мучеництва. В Україні ж такої державної програми, яка б мала на меті з’ясувати історичну правду про УПА немає взагалі. І – відповідний результат. Польська сторона нині висуває факти, згідно з якими, на думку польських прокурорів, може йтися про відкриття кримінальних справ.
А чим Україна може відповісти на такі закиди? Нині це питання потрібно ставити тому, що в українських архівах також є документи, що свідчать про масове нищення Польською Армією Крайовою українських цивільників у західно-українських селах. Дотепер, як вже сказано, немає державної програми, яка б досліджувала ці злочини. Втім, якщо повернутися до звинувачень на адресу Української Повстанської Армії, які висуває польський Інститут Національної Пам’яті, то слід врахувати одну просту річ: за роки радянської влади КГБ так ретельно розшукувало так званих військових злочинців з лав українських націоналістів, що коли хтось такий і був, то його давно знайдено і покарано. А щодо кампанії, яку розпочав польський Інститут, то ледве чи вона матиме конкретний результат, на який польська сторона чекає. Швидше за все, справа закінчиться так, як з англійським фільмом про дивізію «СС Галичина» – хіба що багато галасу…
Втім, кампанія ця вже підсичує антипольські настрої в Україні, й антиукраїнські – в Польщі. Питання «кому це піде на користь?» – риторичне. Спочатку з’ясуємо правду, переконують прокурори польського Інституту Національної Пам’яті, а потім будемо будувати відносини на міцних фундаментах. Що це твердження має означати? Що порозуміння і єднання, підписане українським і польським президентами 97-го року, коли сторони пробачили собі взаємно усі минулі кривди, не дало міцного фундаменту для стратегічного партнерства між Польщею і Україною? Кому потрібні нині такі факти, аби між обома державами знову постали криваві тіні минулого?
З польського боку цим питанням займаються, крім ІНП, фінансовані державою інституції – організація «Карта», яка проводить пошуки в архівах, Рада охорони місць пам’яті боротьби та мучеництва. В Україні ж такої державної програми, яка б мала на меті з’ясувати історичну правду про УПА немає взагалі. І – відповідний результат. Польська сторона нині висуває факти, згідно з якими, на думку польських прокурорів, може йтися про відкриття кримінальних справ.
А чим Україна може відповісти на такі закиди? Нині це питання потрібно ставити тому, що в українських архівах також є документи, що свідчать про масове нищення Польською Армією Крайовою українських цивільників у західно-українських селах. Дотепер, як вже сказано, немає державної програми, яка б досліджувала ці злочини. Втім, якщо повернутися до звинувачень на адресу Української Повстанської Армії, які висуває польський Інститут Національної Пам’яті, то слід врахувати одну просту річ: за роки радянської влади КГБ так ретельно розшукувало так званих військових злочинців з лав українських націоналістів, що коли хтось такий і був, то його давно знайдено і покарано. А щодо кампанії, яку розпочав польський Інститут, то ледве чи вона матиме конкретний результат, на який польська сторона чекає. Швидше за все, справа закінчиться так, як з англійським фільмом про дивізію «СС Галичина» – хіба що багато галасу…
Втім, кампанія ця вже підсичує антипольські настрої в Україні, й антиукраїнські – в Польщі. Питання «кому це піде на користь?» – риторичне. Спочатку з’ясуємо правду, переконують прокурори польського Інституту Національної Пам’яті, а потім будемо будувати відносини на міцних фундаментах. Що це твердження має означати? Що порозуміння і єднання, підписане українським і польським президентами 97-го року, коли сторони пробачили собі взаємно усі минулі кривди, не дало міцного фундаменту для стратегічного партнерства між Польщею і Україною? Кому потрібні нині такі факти, аби між обома державами знову постали криваві тіні минулого?
