Єрусалим, 9 травня 2001 - Понад дванадцять відсотків міністрів уряду та депутатів ізраїльського парламенту – це генерали у відставці. Той факт, що Ізраїль мусить захищати себе впродовж своєї історії від зовнішніх ворогів, примушує громадськість вважати, що найкращими кандидатами на найвищі державні посади є колишні військові. Ця традиція бере свій початок від генералів Моше Дайяна та Іцхака Рабіна й триває дотепер. Депутат ізраїльського парламенту Наомі Хазан зазначає, що ізраїльські виборці не довіряють політикам, а військо є невичерпним джерелом нових політичних постатей.
Проте, вчорашні військові погано підготовлені до цивільного політичного життя. Колишній ізраїльський прем’єр-міністр Іцхак Рабін був спочатку досить невдалим політиком і призвичаювався до своєї нової політичної кар’єри… десь 20 років. Таким же невдалим політиком виявився інший прем’єр Егуд Барак. Зазвичай колишні генерали мають диктаторські нахили й не терплять критики на свою адресу. Вони тримаються разом як окрема група і в цивільній адміністрації, захищаючи інтереси військового апарату. Невипадково понад 20 відсотків національного бюджету Ізраїлю йде на оборонні витрати.
Система висування колишніх генералів на найвищі урядові посади має свої неґативні наслідки для повноцінної демократії. Наприклад, ця система працює тільки у випадку чоловіків, а не жінок, хоча в ізраїльському війську є чимало генералів-жінок. На це скаржиться колишня бригадний генерал Ізраеля Орон, яка тепер працює заступником радника з питань оборони. Останнім часом ізраїльський парламент обговорює новий закон, що вимагатиме певної перерви у часі між закінченням військової служби та початком політичної кар’єри.
Серед нового покоління ізраїльських політиків з’являється дедалі більше осіб, які приходять у політику з цивільного сектора, а не з війська. Хоча вплив колишніх військових в ізраїльському істеблешменті залишається величезним, героїчний ореол, що їх оточує, тьмяніє впродовж останнього десятиліття. Їх критикують за політичні помилки та нездатність призвичаїтися до правил поведінки в демократичному суспільному житті. Водночас зазначають, що нинішній прем’єр-міністр генерал Аріель Шарон виявився на диво вправним політиком, який зумів об’єднати навколо себе широкий коаліційний уряд та поводиться на своїй посаді досить помірковано та ліберально.
Проте, вчорашні військові погано підготовлені до цивільного політичного життя. Колишній ізраїльський прем’єр-міністр Іцхак Рабін був спочатку досить невдалим політиком і призвичаювався до своєї нової політичної кар’єри… десь 20 років. Таким же невдалим політиком виявився інший прем’єр Егуд Барак. Зазвичай колишні генерали мають диктаторські нахили й не терплять критики на свою адресу. Вони тримаються разом як окрема група і в цивільній адміністрації, захищаючи інтереси військового апарату. Невипадково понад 20 відсотків національного бюджету Ізраїлю йде на оборонні витрати.
Система висування колишніх генералів на найвищі урядові посади має свої неґативні наслідки для повноцінної демократії. Наприклад, ця система працює тільки у випадку чоловіків, а не жінок, хоча в ізраїльському війську є чимало генералів-жінок. На це скаржиться колишня бригадний генерал Ізраеля Орон, яка тепер працює заступником радника з питань оборони. Останнім часом ізраїльський парламент обговорює новий закон, що вимагатиме певної перерви у часі між закінченням військової служби та початком політичної кар’єри.
Серед нового покоління ізраїльських політиків з’являється дедалі більше осіб, які приходять у політику з цивільного сектора, а не з війська. Хоча вплив колишніх військових в ізраїльському істеблешменті залишається величезним, героїчний ореол, що їх оточує, тьмяніє впродовж останнього десятиліття. Їх критикують за політичні помилки та нездатність призвичаїтися до правил поведінки в демократичному суспільному житті. Водночас зазначають, що нинішній прем’єр-міністр генерал Аріель Шарон виявився на диво вправним політиком, який зумів об’єднати навколо себе широкий коаліційний уряд та поводиться на своїй посаді досить помірковано та ліберально.
