Львів, 22 травня 2001 - У Львові вже традиційно третя неділя травня святкується як день героїв. І цього разу тисячі львів’ян , воїнів УПА, дивізії “Галичина”, колишніх політв’язнів зібралися разом, аби ще раз вшанувати пам’ять про тих, хто віддав своє життя за незалежність України. Ветерани визвольних змагань проігнорували урочистості, які цього року проводилися у місті з нагоди дня Перемоги.
Ще у 1941 році на других зборах Організації Українських Націоналістів було ухвалене рішення про те, щоб кожної третьої неділі травня вшановувати пам”ять визволителів України. Адже у травні 1926 року було вбито Симона Петлюру, у травні 1938 року загинув Євген Коновалець. І хоча офіційно День героїв на рівні регіону почали святкувати лише кілька років тому, однак починаючи з 1941 року вояки УПА завжди відзначали його і в сибірських таборах, і на волі.
Ось що розповіла Марія Іваськевич, яка надавала медичну допомогу воякам української повстанської армії, брат та батько якої віддали свої життя за незалежність України.:
“Тисячі людей воювали в страшних умовах .У них не було ні їжі, ні одежі, ні лікарні, ні зброї, ні даху над головою. У них війна була не такою, як на фронті, коли ворог попереду. Тут небезпека, нещастя чатували на бідного українця із-за кожної хати, кожного куща.”
У неділю керівники області та міста разом з ветеранами визвольних змагань поклали квіти до могил українських січових стрільців, воїнів УПА, побували у селі Білогорща, де загинув командувач Української повстанської армії генерал Роман Шухевич. А біля пам”ятника Кобзареві відбулося святкове віче. Тут прозвучали виступи і голови облдержадміністрації Михайла Гладія, і міського голови Василя Куйбіди. Вони називали вояків героями і обіцяли їм відпочинок у новозбудованому Моршинському санаторії.Однак усі ці виступи старші люди сприймали без особливої ейфорії.
У розмові з колишніми повстанцями я почула і про їхні мізерні пенсії, і про те, що й досі немає справедливого ставлення до них у незалежній Україні. Адже про них політики згадують, здебільшого тоді, коли їм це вигідно. Бо 9 травня у своїх промовах ті ж керівники згадували лише про ветеранів Другої світової війни чи то пак Великої Вітчизняної і точнісінько так само урочисто покладали квіти. Але того разу - поруч з комуністами і так званими визволителями, які нищили воїнів Української повстанської армії, відправляли їх на каторжні роботи.
На віче голова львівського крайового братства УПА Олесь Гуменюк сказав:
“Я щасливий, що сьогодні сюди прийшло так багато людей. Комуністи у день Перемоги кричали, що нам залишилося лише кілька днів. Я щасливий, тому, що це брехня. Закликаю усіх не забути про те, що ми мусило добитися, аби злочинну комуністичну партію ліквідувати взагалі”.
А ще у день героїв було багато стрілецьких пісень, спогадів, і розмов про Україну. Але чи про таку державу мріяли колишні повстанці?
Вони вважають: герої -- це ті, хто захищав найвищі національні ідеали, хто віддавав за них життя, а не торгував власною гідністю.
Ще у 1941 році на других зборах Організації Українських Націоналістів було ухвалене рішення про те, щоб кожної третьої неділі травня вшановувати пам”ять визволителів України. Адже у травні 1926 року було вбито Симона Петлюру, у травні 1938 року загинув Євген Коновалець. І хоча офіційно День героїв на рівні регіону почали святкувати лише кілька років тому, однак починаючи з 1941 року вояки УПА завжди відзначали його і в сибірських таборах, і на волі.
Ось що розповіла Марія Іваськевич, яка надавала медичну допомогу воякам української повстанської армії, брат та батько якої віддали свої життя за незалежність України.:
“Тисячі людей воювали в страшних умовах .У них не було ні їжі, ні одежі, ні лікарні, ні зброї, ні даху над головою. У них війна була не такою, як на фронті, коли ворог попереду. Тут небезпека, нещастя чатували на бідного українця із-за кожної хати, кожного куща.”
У неділю керівники області та міста разом з ветеранами визвольних змагань поклали квіти до могил українських січових стрільців, воїнів УПА, побували у селі Білогорща, де загинув командувач Української повстанської армії генерал Роман Шухевич. А біля пам”ятника Кобзареві відбулося святкове віче. Тут прозвучали виступи і голови облдержадміністрації Михайла Гладія, і міського голови Василя Куйбіди. Вони називали вояків героями і обіцяли їм відпочинок у новозбудованому Моршинському санаторії.Однак усі ці виступи старші люди сприймали без особливої ейфорії.
У розмові з колишніми повстанцями я почула і про їхні мізерні пенсії, і про те, що й досі немає справедливого ставлення до них у незалежній Україні. Адже про них політики згадують, здебільшого тоді, коли їм це вигідно. Бо 9 травня у своїх промовах ті ж керівники згадували лише про ветеранів Другої світової війни чи то пак Великої Вітчизняної і точнісінько так само урочисто покладали квіти. Але того разу - поруч з комуністами і так званими визволителями, які нищили воїнів Української повстанської армії, відправляли їх на каторжні роботи.
На віче голова львівського крайового братства УПА Олесь Гуменюк сказав:
“Я щасливий, що сьогодні сюди прийшло так багато людей. Комуністи у день Перемоги кричали, що нам залишилося лише кілька днів. Я щасливий, тому, що це брехня. Закликаю усіх не забути про те, що ми мусило добитися, аби злочинну комуністичну партію ліквідувати взагалі”.
А ще у день героїв було багато стрілецьких пісень, спогадів, і розмов про Україну. Але чи про таку державу мріяли колишні повстанці?
Вони вважають: герої -- це ті, хто захищав найвищі національні ідеали, хто віддавав за них життя, а не торгував власною гідністю.
