Київ, 31 травня 2001 - Комуністична партія України посіла дуже своєрідну позицію щодо референдуму про недовіру президенту, ініційованого Соцпартією і “Батьківщиною”. Комуністи, ці донедавна, як вони наголошували на кожному мітинґу, “непримиренні борці зі злочинним режимом”, обставили свою участь у референдумі такими вимогами, які роблять їх неприйнятними для опозиції. На думку низки аналітиків, комуністи просто відхрещуються від опозиції, сподіваючись на участь у новому уряді.
Комуністична партія України, як завжди, є дуже принциповою. Вона згодна одночасно і підставити плече президентові Кучмі, і долучитися до усунення його з посади. Офіційно позиція КПУ позначена так: у разі виконання чи то главою держави, чи то його опонентами умов, висунутих комуністами, останні радо поєднають свої зусилля… з ким? З тим, хто йде їм назустріч. Умови, висунуті ЦК КПУ президентові Кучмі, дуже прості: поставити новим прем‘єром людину, котру підтримуватимуть комуністи. Так би мовити, “класово близьку”.
А от опозиціонери-антикучмісти одержали до роздуму значно серйозніші вимоги. По суті, їм запропоновано здіснити політичне самогубство під чуйним керівництвом КПУ. До запитання про недовіру президенту Кучмі ініціаторам референдуму запропоновано додати ще три запитання. Перше з них – з розряду таких, на які дуже важко відповісти “ні”. У ньому йдеться про те, щоб внести до Конституції зміни, за якими б кожному ґарантувалися безплатні освіта, медична допомога, житло та повне повернення протягом п‘яти років збережень громадян станом на 1 січня 1992 року. Незрозуміло тільки, хто буде фінансувати всі ці витрати у сотні мільярдів гривень. Можливо, ЦК КПУ має інформацію, де саме зберігається славнозвісне “золото партії”, тобто награбовані більшовиками упродовж сімдесятилітнього панування кошти?
Чи знайшося міфічне “золото Полуботка”? Інших-бо ресурсів впровадження тих соціальних ґарантій, яких не було реально в радянські часи, і не може бути у бідній країні, не існує.
Але значно хитріше сформульовані два наступних запитання: чи згодні ви з необхідністю ліквідації в Україні інституту президентства і чи згодні ви з наданням Верховній Раді та місцевим радам виключного права формувати відповідно центральні і місцеві органи виконавчої влади? Отже, Україні запропоновано позбутися глави держави (не конкретно Леоніда Даниловича, а взагалі), а заодно створити “республіку Рад”. Варто зауважити, що такої політичної системи немає у жодній країні світу.
Включно із комуністичними Китаєм, Кубою і В‘єтнамом. Утім, хіба комуністи насправді хочуть руйнації виконавчої вертикалі (що є неминучим, коли кожна рада є повновладною на своїй території)? Ні, з досвіду минулого (яким КПУ пишається) добре відомо, що “республіка Рад” була тільки декорацією до диктатури парткомів.
Звісно, лідери опозиційних партій – не дурні. І вони бачать, що комуністи свідомо висувають вочевидь неприйнятні для будь-якої демократичної опозиції вимоги. І навпаки: так само самоочевидним є загравання комуністів з олігархічними кланами, з лідерами тіньвої економіки. Що ж, іще Сталін вказував на щільну “соціальну близькість” більшовизму і криміналітету.
Комуністична партія України, як завжди, є дуже принциповою. Вона згодна одночасно і підставити плече президентові Кучмі, і долучитися до усунення його з посади. Офіційно позиція КПУ позначена так: у разі виконання чи то главою держави, чи то його опонентами умов, висунутих комуністами, останні радо поєднають свої зусилля… з ким? З тим, хто йде їм назустріч. Умови, висунуті ЦК КПУ президентові Кучмі, дуже прості: поставити новим прем‘єром людину, котру підтримуватимуть комуністи. Так би мовити, “класово близьку”.
А от опозиціонери-антикучмісти одержали до роздуму значно серйозніші вимоги. По суті, їм запропоновано здіснити політичне самогубство під чуйним керівництвом КПУ. До запитання про недовіру президенту Кучмі ініціаторам референдуму запропоновано додати ще три запитання. Перше з них – з розряду таких, на які дуже важко відповісти “ні”. У ньому йдеться про те, щоб внести до Конституції зміни, за якими б кожному ґарантувалися безплатні освіта, медична допомога, житло та повне повернення протягом п‘яти років збережень громадян станом на 1 січня 1992 року. Незрозуміло тільки, хто буде фінансувати всі ці витрати у сотні мільярдів гривень. Можливо, ЦК КПУ має інформацію, де саме зберігається славнозвісне “золото партії”, тобто награбовані більшовиками упродовж сімдесятилітнього панування кошти?
Чи знайшося міфічне “золото Полуботка”? Інших-бо ресурсів впровадження тих соціальних ґарантій, яких не було реально в радянські часи, і не може бути у бідній країні, не існує.
Але значно хитріше сформульовані два наступних запитання: чи згодні ви з необхідністю ліквідації в Україні інституту президентства і чи згодні ви з наданням Верховній Раді та місцевим радам виключного права формувати відповідно центральні і місцеві органи виконавчої влади? Отже, Україні запропоновано позбутися глави держави (не конкретно Леоніда Даниловича, а взагалі), а заодно створити “республіку Рад”. Варто зауважити, що такої політичної системи немає у жодній країні світу.
Включно із комуністичними Китаєм, Кубою і В‘єтнамом. Утім, хіба комуністи насправді хочуть руйнації виконавчої вертикалі (що є неминучим, коли кожна рада є повновладною на своїй території)? Ні, з досвіду минулого (яким КПУ пишається) добре відомо, що “республіка Рад” була тільки декорацією до диктатури парткомів.
Звісно, лідери опозиційних партій – не дурні. І вони бачать, що комуністи свідомо висувають вочевидь неприйнятні для будь-якої демократичної опозиції вимоги. І навпаки: так само самоочевидним є загравання комуністів з олігархічними кланами, з лідерами тіньвої економіки. Що ж, іще Сталін вказував на щільну “соціальну близькість” більшовизму і криміналітету.
