Прага, 4 червня 2001 – Руїною в українській історії називають період другої половини ХVІІ століття, коли після смерті Богдана Хмельнцького впродовж понад 20 років стався трагічний занепад і відбулося марнотратство здобутого унаслідок повстання 1648 року. Основною причиною такого страхітливого самознищення історики вважають нездатність українців об’єднатися заради спільної мети – зміцнення власної державності. Про що свідчать нинішні десять років незалежності? Про повторення історії чи про вміння робити історичні висновки, чи можна тут щось порівнювати?
Відомо, що термін «руїна» ввів в історичну науку Микола Костомаров. І перше, що впадає у вічі, це вражаюча єдність істориків щодо головної причини цього періоду української історії, цебто – самоїдства і самознищення українців у самогубних внутрішніх конфліктах. Одним із елементів цієї внутрішньої боротьби було нестихаюче протиборство всередині державної еліти, її зовнішньо-політичні крайнощі і метання. Якби тоді, після смерті Богдана Хмельницького, вдалося зберегти внутрішню єдність і злагоду українських сил, ніякі зовнішні вороги, навіть Польща, Росія і Туреччина разом узяті, не змогли б зліквідувати незалежну Україну.
Внутрішнє протистояння в період руїни набрало й соціальних рис, чим скористалися й в Росії, про це свідчить хоча б спровокована нею червнева 1658 року битва між військами гетьмана Івана Виговського і повсталими низами на чолі з Яковом Барабашем та Мартином Пушкарем. Втрати обох сторін коштували Україні понад 50 тисяч життів і це при 4-мільйонному населенні держави. А взагалі руїна призвела до втрати більше третини населення українських земель. Наприклад, на Правобережжі за цей час зникло понад 90 відсотків людності, тоді як напередодні цих трагічних подій тут проживало близько 1,5 мільйона осіб.
Наступна колоніальна залежність від Москви на століття загальмувала етнічний і культурний розвиток України. А так звана дружба народів за радянських часів коштувала Україні десятків мільйонів людських втрат. Це варто пам’ятати і тому, що з Москви нині знову кличуть до спільного слов’янського котла, а насправді готують нові сюрпризи та імперське гарматне м’ясо афганів, таджицьких і чеченських фронтів…
Сьогодні, через десять років після проголошення незалежності України, а Богдан Хмельницький також владарював майже десять років, видно чимало ознак нової руїни – те ж самоїдство і невпинна гризня державницької еліти, наростання суспільного протистояння і соціальної напруги що супроводжується спробами зовнішніх, насамперед – московських сил – зіштовхнути українців лобами та знову загнати їх до «братнього союзу». І навіть демографічні риси близьклсті цих руїн повторюються. Не зважаючи на відсутність війни, населення України скоротилося за десять років більше як на 3 мільйони, а в найближчі 20-30 років мирного розвитку, якщо вони будуть гарантовані пр ниніншний байдужості пересічних українців, цифра демографічних втрат в державі сягне за 15-20 мільйонів.
Відомо, що термін «руїна» ввів в історичну науку Микола Костомаров. І перше, що впадає у вічі, це вражаюча єдність істориків щодо головної причини цього періоду української історії, цебто – самоїдства і самознищення українців у самогубних внутрішніх конфліктах. Одним із елементів цієї внутрішньої боротьби було нестихаюче протиборство всередині державної еліти, її зовнішньо-політичні крайнощі і метання. Якби тоді, після смерті Богдана Хмельницького, вдалося зберегти внутрішню єдність і злагоду українських сил, ніякі зовнішні вороги, навіть Польща, Росія і Туреччина разом узяті, не змогли б зліквідувати незалежну Україну.
Внутрішнє протистояння в період руїни набрало й соціальних рис, чим скористалися й в Росії, про це свідчить хоча б спровокована нею червнева 1658 року битва між військами гетьмана Івана Виговського і повсталими низами на чолі з Яковом Барабашем та Мартином Пушкарем. Втрати обох сторін коштували Україні понад 50 тисяч життів і це при 4-мільйонному населенні держави. А взагалі руїна призвела до втрати більше третини населення українських земель. Наприклад, на Правобережжі за цей час зникло понад 90 відсотків людності, тоді як напередодні цих трагічних подій тут проживало близько 1,5 мільйона осіб.
Наступна колоніальна залежність від Москви на століття загальмувала етнічний і культурний розвиток України. А так звана дружба народів за радянських часів коштувала Україні десятків мільйонів людських втрат. Це варто пам’ятати і тому, що з Москви нині знову кличуть до спільного слов’янського котла, а насправді готують нові сюрпризи та імперське гарматне м’ясо афганів, таджицьких і чеченських фронтів…
Сьогодні, через десять років після проголошення незалежності України, а Богдан Хмельницький також владарював майже десять років, видно чимало ознак нової руїни – те ж самоїдство і невпинна гризня державницької еліти, наростання суспільного протистояння і соціальної напруги що супроводжується спробами зовнішніх, насамперед – московських сил – зіштовхнути українців лобами та знову загнати їх до «братнього союзу». І навіть демографічні риси близьклсті цих руїн повторюються. Не зважаючи на відсутність війни, населення України скоротилося за десять років більше як на 3 мільйони, а в найближчі 20-30 років мирного розвитку, якщо вони будуть гарантовані пр ниніншний байдужості пересічних українців, цифра демографічних втрат в державі сягне за 15-20 мільйонів.
