Прага, 12 червня 2001 ― Культ особи туркменського президента став частиною повсякденного життя країни. Пам’ятники і портрети вождя вітають туркменів на вулицях, газети, радіо і телебачення передають, яких нових звершеннь досяг народ завдяки мудрому керівництву великого батька всіх туркмен. Нещодавно Сапармурата Ніязова цілком серйозно стали називати пророком нації. Однак оглядачі говорять, що незважаючи на вплив ісламу, культ особи є не місцевою, а радянською традицією, що тягнеться від Леніна і Сталіна.
«Сапармурат Туркменбаши – національний пророк, посланий туркменському народу у третьому тисчолітті. Він заклав політичні підвалини держави, економічної структури, закордонної політики та правові основи туркменської нації», пише прес-секретар туркменського президента у статтях, що їх друкують центральні газети країни. На думку одного місцевого оглядача, складається враження, що коло наближених до президента вже вичерпало всі можливі титули для нього. Сапармурат Ніязов не лише носить титул «великого», «батька всіх туркмен», «лідера нації» та «духовного провідника», завдяки старанням хранителів народної традиції його ледве не було офіційно проголошено пророком.
Лише природня скормність самого туркменського президента стала на перешкоді цим планам. «Мені нав’язують всякі титули. Навіть пророком називають. Дійшло до того, що я вже боюсь виголосити промову, бо її негайно почнуть вихваляти на всі голоси», скаржиться Сапармурат Туркменбаши Великий. Оглядачі пропонують прозаїчніше пояснення слів Ніязова – офіційне повернення до ісламу як частини культурної традиції країни несумісне з прославленням лідера як пророка, бо останнім пророком ісламу був Магомет. Поява ж пророка Ніязова може зіпсувати стосунки Трукменістану з іншими ісламськими країнами.
Незважаючи на те, що культ особи в Туркменістані набув релігійного забарвлення, американський історик, фахівець з проблем Середньої Азії Сват Соучек, вважає, що природа цього явища не є ісламською. «Ісламська політична література Середньої Азії дуже уважно ставиться до проблеми відповідальності правителя. В законі ісламу правитель несе відповідальність. Він не є абсолютним монархом, який може робити все, що завгодно, він зв’язаний законами ісламу».
Тому джерела нинішнього культу особи в Туркменістані американський історик швидше схильний вдбачати в Радянській традиції обожнювання політичних лідерів. «Загадкою є Росія, де культ особи було дійсно винайдено. Пізніше він поширився на багато інших незахідних суспільств. Перед тим, як культ Леніна і Сталіна з’явився в Радянському Союзі, такого явища як культ особи не існувало».
На думку американського історика Свата Соучека, Туркменістан повинен звернутися до історії, до свого дорадянського коріння для того, щоб виробити дієву модель держави та стосунків народу і влади. Досвіду демократії у Західному розумінні цього слова ніколи не було в Туркменістані, тому, якщо щось подібне до демократичної моделі держави і виникне в цій середньоазійській країні, то для цього потріно буде багато часу та експериментування з різними політичними системами.
«Сапармурат Туркменбаши – національний пророк, посланий туркменському народу у третьому тисчолітті. Він заклав політичні підвалини держави, економічної структури, закордонної політики та правові основи туркменської нації», пише прес-секретар туркменського президента у статтях, що їх друкують центральні газети країни. На думку одного місцевого оглядача, складається враження, що коло наближених до президента вже вичерпало всі можливі титули для нього. Сапармурат Ніязов не лише носить титул «великого», «батька всіх туркмен», «лідера нації» та «духовного провідника», завдяки старанням хранителів народної традиції його ледве не було офіційно проголошено пророком.
Лише природня скормність самого туркменського президента стала на перешкоді цим планам. «Мені нав’язують всякі титули. Навіть пророком називають. Дійшло до того, що я вже боюсь виголосити промову, бо її негайно почнуть вихваляти на всі голоси», скаржиться Сапармурат Туркменбаши Великий. Оглядачі пропонують прозаїчніше пояснення слів Ніязова – офіційне повернення до ісламу як частини культурної традиції країни несумісне з прославленням лідера як пророка, бо останнім пророком ісламу був Магомет. Поява ж пророка Ніязова може зіпсувати стосунки Трукменістану з іншими ісламськими країнами.
Незважаючи на те, що культ особи в Туркменістані набув релігійного забарвлення, американський історик, фахівець з проблем Середньої Азії Сват Соучек, вважає, що природа цього явища не є ісламською. «Ісламська політична література Середньої Азії дуже уважно ставиться до проблеми відповідальності правителя. В законі ісламу правитель несе відповідальність. Він не є абсолютним монархом, який може робити все, що завгодно, він зв’язаний законами ісламу».
Тому джерела нинішнього культу особи в Туркменістані американський історик швидше схильний вдбачати в Радянській традиції обожнювання політичних лідерів. «Загадкою є Росія, де культ особи було дійсно винайдено. Пізніше він поширився на багато інших незахідних суспільств. Перед тим, як культ Леніна і Сталіна з’явився в Радянському Союзі, такого явища як культ особи не існувало».
На думку американського історика Свата Соучека, Туркменістан повинен звернутися до історії, до свого дорадянського коріння для того, щоб виробити дієву модель держави та стосунків народу і влади. Досвіду демократії у Західному розумінні цього слова ніколи не було в Туркменістані, тому, якщо щось подібне до демократичної моделі держави і виникне в цій середньоазійській країні, то для цього потріно буде багато часу та експериментування з різними політичними системами.
