Прага, 18 червня 2001 ― Нація, національний, націоналізм – ці поняття пройшли значними змінами за час незалежності України, однак у свідомості багатьох вони все ще залишаються під впливом радянських стереотипів. Чи не це є причиною багатьох непорозумінь між українськими політиками?
Під час нещодавніх публічних дебатів депутат від партії Трудова Україна Інна Богословська сказала, що вона проти терміну «національна економіка», бо він, мовляв, не включає значної частини російськомовного українського бізнесу. Здивований таким трактуванням загальновживаного терміну, депутат Віктор Пинзеник пояснив колезі, що у світі поняття «національний» стосується всієї країни, а не лише певної її частини, виділеної за мовною ознакою.
Цей випадок, що стався в прямому ефірі Радіо Свобода, можна було б вважати не вартим особливої уваги курйозом, якби не дві обставини. Перша, це те, що пані Богословська – це все ж таки народний депутат, який на підставі своїх уявлень голосуватиме про ухвалення законів, в тому числі і про ту ж «національну економіку». А друга, що вона далеко не єдина, кого радянська пропаганда про «український буржуазний націоналізм» продовжує вводити в оману.
Численні публікації іноземної преси про Україну, при чому як західні так і російські, кваліфікують опозицію та зокрема такі партії, як обидва Рухи, як націоналістичні. Вони ототожнюють з націоналізмом українських націонал-демократів, тобто українських правих. Такий підхід британський політолог та українознавець Тарас Кузьо вважає хибним, оскільки він трактує націоналізм занадто вузько і не відповідно до того значення, у якому його вживає сучасна політологія. Тлумачення поняття націоналізм лише у вузькому і неґативному значенні «етнічного націоналізму» є, на думку британського вченого, пережитком радянської доби.
На думку доктора Кузя, націоналістами потрібно вважати прихильників усіх партій, котрі підтримують національний суверенітет держави. Тобто кожний, хто вважає, що Україна повинна існувати як незалежна держава, є націоналістом.
Українські право-центристи, яких найчастіше називають націоналістами, насправді є активними захисниками прав національних меншин: угорців Закарпаття, румун Буковини, кримських татар. Промовистий хоча б той факт, що член менжелісу кримсько-татарського народу Мустафа Джемільов є депутатом парламенту саме від Руху.
На думку британського політолога, називаючи українських право-центристів націоналістами, їх порівнюють до тих, кого прийнято вважати крайньо-правими, і до того ж табору відносять всіх україномовних громадян України.
Доктор Кузьо звертає увагу на те, що ті, хто називає націоналістами лише правих, несправедливо ображають українських лівих, які також стоять на державницьких позиціях. І соціал-демократи, і соціалісти і аграрії, і та ж партія Трудова Україна пані Богословської, підтримують інсування України як незалежної держави. Ба більше, навіть ті крайньо-ліві партії, які хочуть позбавити Україну незалежності шляхом об’єднання в Російсько-Білоруський Союз, і вони представляють себе як державників, які піклуються про суверенітет країни, коли говорить, що політика МВФ спрямована на те, щоб перетворити Україну на колонію.
Як зазначає Тарас Кузьо, державний націоналізм, чи як його називають в Росії, прагматичний націоналізм, є невід’ємною частиною державотворення і складовою ідеології спільної для всіх сучасних ліберальних демократій.
Отже, навіть не усвідомлюючи цього, трудовики пані Богословської стоять на спільних державницьких позиціях з партією Реформи і порядок пана Пинзеника. І якби свій діалог вони вели не лише в ефірі Радіо Свобода, то вони могли б не тільки з’ясувати, чим є національна економіка, але і як їй допомогти, а водночас всій 49-мільйонній українській нації.
Під час нещодавніх публічних дебатів депутат від партії Трудова Україна Інна Богословська сказала, що вона проти терміну «національна економіка», бо він, мовляв, не включає значної частини російськомовного українського бізнесу. Здивований таким трактуванням загальновживаного терміну, депутат Віктор Пинзеник пояснив колезі, що у світі поняття «національний» стосується всієї країни, а не лише певної її частини, виділеної за мовною ознакою.
Цей випадок, що стався в прямому ефірі Радіо Свобода, можна було б вважати не вартим особливої уваги курйозом, якби не дві обставини. Перша, це те, що пані Богословська – це все ж таки народний депутат, який на підставі своїх уявлень голосуватиме про ухвалення законів, в тому числі і про ту ж «національну економіку». А друга, що вона далеко не єдина, кого радянська пропаганда про «український буржуазний націоналізм» продовжує вводити в оману.
Численні публікації іноземної преси про Україну, при чому як західні так і російські, кваліфікують опозицію та зокрема такі партії, як обидва Рухи, як націоналістичні. Вони ототожнюють з націоналізмом українських націонал-демократів, тобто українських правих. Такий підхід британський політолог та українознавець Тарас Кузьо вважає хибним, оскільки він трактує націоналізм занадто вузько і не відповідно до того значення, у якому його вживає сучасна політологія. Тлумачення поняття націоналізм лише у вузькому і неґативному значенні «етнічного націоналізму» є, на думку британського вченого, пережитком радянської доби.
На думку доктора Кузя, націоналістами потрібно вважати прихильників усіх партій, котрі підтримують національний суверенітет держави. Тобто кожний, хто вважає, що Україна повинна існувати як незалежна держава, є націоналістом.
Українські право-центристи, яких найчастіше називають націоналістами, насправді є активними захисниками прав національних меншин: угорців Закарпаття, румун Буковини, кримських татар. Промовистий хоча б той факт, що член менжелісу кримсько-татарського народу Мустафа Джемільов є депутатом парламенту саме від Руху.
На думку британського політолога, називаючи українських право-центристів націоналістами, їх порівнюють до тих, кого прийнято вважати крайньо-правими, і до того ж табору відносять всіх україномовних громадян України.
Доктор Кузьо звертає увагу на те, що ті, хто називає націоналістами лише правих, несправедливо ображають українських лівих, які також стоять на державницьких позиціях. І соціал-демократи, і соціалісти і аграрії, і та ж партія Трудова Україна пані Богословської, підтримують інсування України як незалежної держави. Ба більше, навіть ті крайньо-ліві партії, які хочуть позбавити Україну незалежності шляхом об’єднання в Російсько-Білоруський Союз, і вони представляють себе як державників, які піклуються про суверенітет країни, коли говорить, що політика МВФ спрямована на те, щоб перетворити Україну на колонію.
Як зазначає Тарас Кузьо, державний націоналізм, чи як його називають в Росії, прагматичний націоналізм, є невід’ємною частиною державотворення і складовою ідеології спільної для всіх сучасних ліберальних демократій.
Отже, навіть не усвідомлюючи цього, трудовики пані Богословської стоять на спільних державницьких позиціях з партією Реформи і порядок пана Пинзеника. І якби свій діалог вони вели не лише в ефірі Радіо Свобода, то вони могли б не тільки з’ясувати, чим є національна економіка, але і як їй допомогти, а водночас всій 49-мільйонній українській нації.
