Харків, 27 червня 2001 - 25 травня у Харкові почала працювати наукова конференція “Політичний економічний і соціальний розвиток України в реґіональній перспективі”. Вона організована Інститутом Кеннана Міжнародного центру підтримки науковців ім. Вудро Вільсона та Київським проектом Інституту Кеннана спільно з Інститутом демократії ім. Пилипа Орлика, фундацією “Україна-США”, Харківським міським благодійним фондом “Центр освітніх ініціатив” та Харківським національним університетом ім. В. Каразіна.
У конференції брали участь керівники Вашинґтонського інституту Кеннана – директор Блер Рабл та його заступниця Ненсі Попсон і українські вчені – випускники освітніх програм США із Києва, Одеси, Львова, Ужгорода, Сум та Харкова.
Як зняти напруження між центром і реґіонами? Як децентралізувати систему влади, щоби країна зосталася цілісною і водночас зростала роль реґіонів? Проблема “столиця – обласні центри”, питання політики, економіки, освіти, культури, реґіональні рефлексії в сучасній Україні: політичні та етнічні аспекти – ці та інші питання стояли у центрі дискусійних роздумів учасників конференції.
Ректор Харківського університету ім. В. Каразіна Віль Бакіров у вступному слові зауважив, що обговорювані проблеми дуже важливі: поглиблюється різниця між столицею та реґіонами, які є провінціями. За його словами, це все хвороба “центрофілії” – спадок од совєцького минулого. Його підтримав Блер Рабл, сказавши, що навіть Коста-Ріка має програму децентралізаці. Він зауважив, що експерти Світового банку і Міжнародного Валютного Фонду вважають синонімами поняття “децентралізація” і “демократизація”, хоча в житті це не виглядає настільки простим, а тому децентралізація має бути відповідальною і підзвітною.
Ненсі Попсон поставила перед учасниками конференції ряд питань для обговорення: політики в Києві часто не помічають реґіональних проблем; у західній літературі поширений поділ України на Схід і Захід. Наскільки це слушно? Чи можна реґіональну ідентичність розглядати окремо від мовних та інших рис?
Головуюча на ранковому засіданні пані Олена Лазаренко, головний аналітик Ради національної безпеки і оборони, одразу й поставила мовну проблему ребром: провідні мови конференції – українська та англійська, але оскільки ми(?) виборюємо право, щоб російська мова стала державною, то будемо толерантними до неї.
Уже в перший день конференції увага учасників зосередилася на багатьох нерозв’язаних питаннях: нема консенсусу між різними реґіонами країни, є розбалансування між центром та регіонами, фраґментарність рішень центру відносно реґіонів, що веде до посилення на місцях олігархічних груп, реґіоналізація, як норма, не базується на цілісній позиції держави, а має стихійний характер.
Харківський соціолог Володимир Фесенко навів цікаві дані по Слобожанщині в контексті всієї України, виявивши домінування ґлобалізаційних процесів над реґіональними, що йде на шкоду розвиткові країни. Так, основна маса інвестицій прямує до Києва і центральних областей; Слобожанщина тут на периферії. З погляду експорту країна живе за рахунок металургії. Слобожанщина тут знову ж таки периферійна – навіть близькість до Росії їй тут нічого не дає. Харків є на периферії і в плані туризму та міжнародних зв’язків, він майже не згадується в міжнародних засобах масової інформації. За єдиною позицією Харків лідирує: у ньому найбільше вузів, і це робить його привабливим для закордонних освітніх центрів. Конференція продовжувалася ще два дні.
У конференції брали участь керівники Вашинґтонського інституту Кеннана – директор Блер Рабл та його заступниця Ненсі Попсон і українські вчені – випускники освітніх програм США із Києва, Одеси, Львова, Ужгорода, Сум та Харкова.
Як зняти напруження між центром і реґіонами? Як децентралізувати систему влади, щоби країна зосталася цілісною і водночас зростала роль реґіонів? Проблема “столиця – обласні центри”, питання політики, економіки, освіти, культури, реґіональні рефлексії в сучасній Україні: політичні та етнічні аспекти – ці та інші питання стояли у центрі дискусійних роздумів учасників конференції.
Ректор Харківського університету ім. В. Каразіна Віль Бакіров у вступному слові зауважив, що обговорювані проблеми дуже важливі: поглиблюється різниця між столицею та реґіонами, які є провінціями. За його словами, це все хвороба “центрофілії” – спадок од совєцького минулого. Його підтримав Блер Рабл, сказавши, що навіть Коста-Ріка має програму децентралізаці. Він зауважив, що експерти Світового банку і Міжнародного Валютного Фонду вважають синонімами поняття “децентралізація” і “демократизація”, хоча в житті це не виглядає настільки простим, а тому децентралізація має бути відповідальною і підзвітною.
Ненсі Попсон поставила перед учасниками конференції ряд питань для обговорення: політики в Києві часто не помічають реґіональних проблем; у західній літературі поширений поділ України на Схід і Захід. Наскільки це слушно? Чи можна реґіональну ідентичність розглядати окремо від мовних та інших рис?
Головуюча на ранковому засіданні пані Олена Лазаренко, головний аналітик Ради національної безпеки і оборони, одразу й поставила мовну проблему ребром: провідні мови конференції – українська та англійська, але оскільки ми(?) виборюємо право, щоб російська мова стала державною, то будемо толерантними до неї.
Уже в перший день конференції увага учасників зосередилася на багатьох нерозв’язаних питаннях: нема консенсусу між різними реґіонами країни, є розбалансування між центром та регіонами, фраґментарність рішень центру відносно реґіонів, що веде до посилення на місцях олігархічних груп, реґіоналізація, як норма, не базується на цілісній позиції держави, а має стихійний характер.
Харківський соціолог Володимир Фесенко навів цікаві дані по Слобожанщині в контексті всієї України, виявивши домінування ґлобалізаційних процесів над реґіональними, що йде на шкоду розвиткові країни. Так, основна маса інвестицій прямує до Києва і центральних областей; Слобожанщина тут на периферії. З погляду експорту країна живе за рахунок металургії. Слобожанщина тут знову ж таки периферійна – навіть близькість до Росії їй тут нічого не дає. Харків є на периферії і в плані туризму та міжнародних зв’язків, він майже не згадується в міжнародних засобах масової інформації. За єдиною позицією Харків лідирує: у ньому найбільше вузів, і це робить його привабливим для закордонних освітніх центрів. Конференція продовжувалася ще два дні.
