Харків, 27 червня 2001 - Харківська державна наукова бібліотека ім. Володимира Короленка є найбільшою серед бібліотек системи Міністерства культури та мистецтв і другою за обсягом фондів в Україні після Національної бібліотеки ім. Володимира Вернадського. Створена 1886 року за ініціативою відомих українських учених Дмитра Багалія і Миколи Сумцова та їхніх колег, вона упродовж усієї історії свого існування розвивалася як провідна українська бібліотека, чий вплив поширився далеко за межі Харкова. Саме тому, коли бібліотеку деякі чиновники з облдержадміністрації захотіли, що називається, зробити власною вотчиною, понизивши до статусу обласної, громадськість забила тривогу й надіялася, що надання їй статусу “національної” надалі вбереже поважний заклад од місцевих негативних впливів.
Що думали деякі ініціатори обласного підпорядкування знаменитої бібліотеки ( адже бюджет області просто не витримав би такого навантаження) невідомо, однак під натиском громадськості їм довелося все-таки відступити. Натомість стурбовані читачі бібліотеки проявили ініціативу й підтримали її керівництво в намірі досягти статусу “національної”. Кілька десятків керівників громадських організацій та партій, ректори провідних державних вузів надіслали відповідні прохання віце-прем’єр-міністрові Миколі Жулинському та міністру культури Богданові Ступці. Однак, спершу Жулинський, а потім і Ступка відмовилися підтримати ідею надання бібліотеці імені Короленка статусу “національної”.
На ім’я керівників громадських організацій та установ Харківської області надійшов лист із Міністерства культури та мистецтв за підписом заступника міністра пана Котлінського, який пише, що статус “національної” мають уже три бібліотеки України – імені Вернадського, юридична бібліотека Міністерства культури і мистецтв та парламентська бібліотека, а згідно з указом Президента України визначено: “статус національного закладу (установи) України може бути надано одному або декільком закладам (установам) залежно від їх кількості у відповідній групі, але не більше, як трьом” (кінець цитати).
Директор бібліотеки імені Короленка пані Незнамова не згодна з такою постановкою проблеми, і в цьому її підтримує увесь читацький загал. По-перше, до всього треба підходити творчо і враховувати всеукраїнське значення харківської бібліотеки, яке незрозуміле, можливо, тільки сліпому. По-друге, бібліотека імені Вернадського є в підпорядкуванні Академії наук, а юридична бібліотека узагалі ще не вийшла зі структури бібліотеки імені Вернадського, а натомість має статус “національної”. По-третє, бібліотека імені Короленка за своїм значенням ( понад 110 років діяльності ) і обсягом фондів (близько 7 млн. примірників) не йде ні в яке порівняння з бібліотеками юридичною та парламентською, навіть разом узятими. Схоже, в Києві чиновництво спрацювало за принципом “своя сорочка ближче до тіла”. А хто ж у такому разі дбатиме про реальні державні інтереси, зокрема в галузі культури, яка поки що в нашої держави виступає в ролі Попелюшки?
На жаль, після відмови Богдана Ступки вирішити питання по-справжньому і обласне керівництво не хоче піклуватися про долю однієї з найкращих українських бібліотек. “А культура, де вона? У декого застряла ще на самім перелазі”, - саркастично мовив колись Павло Тичина.
Що думали деякі ініціатори обласного підпорядкування знаменитої бібліотеки ( адже бюджет області просто не витримав би такого навантаження) невідомо, однак під натиском громадськості їм довелося все-таки відступити. Натомість стурбовані читачі бібліотеки проявили ініціативу й підтримали її керівництво в намірі досягти статусу “національної”. Кілька десятків керівників громадських організацій та партій, ректори провідних державних вузів надіслали відповідні прохання віце-прем’єр-міністрові Миколі Жулинському та міністру культури Богданові Ступці. Однак, спершу Жулинський, а потім і Ступка відмовилися підтримати ідею надання бібліотеці імені Короленка статусу “національної”.
На ім’я керівників громадських організацій та установ Харківської області надійшов лист із Міністерства культури та мистецтв за підписом заступника міністра пана Котлінського, який пише, що статус “національної” мають уже три бібліотеки України – імені Вернадського, юридична бібліотека Міністерства культури і мистецтв та парламентська бібліотека, а згідно з указом Президента України визначено: “статус національного закладу (установи) України може бути надано одному або декільком закладам (установам) залежно від їх кількості у відповідній групі, але не більше, як трьом” (кінець цитати).
Директор бібліотеки імені Короленка пані Незнамова не згодна з такою постановкою проблеми, і в цьому її підтримує увесь читацький загал. По-перше, до всього треба підходити творчо і враховувати всеукраїнське значення харківської бібліотеки, яке незрозуміле, можливо, тільки сліпому. По-друге, бібліотека імені Вернадського є в підпорядкуванні Академії наук, а юридична бібліотека узагалі ще не вийшла зі структури бібліотеки імені Вернадського, а натомість має статус “національної”. По-третє, бібліотека імені Короленка за своїм значенням ( понад 110 років діяльності ) і обсягом фондів (близько 7 млн. примірників) не йде ні в яке порівняння з бібліотеками юридичною та парламентською, навіть разом узятими. Схоже, в Києві чиновництво спрацювало за принципом “своя сорочка ближче до тіла”. А хто ж у такому разі дбатиме про реальні державні інтереси, зокрема в галузі культури, яка поки що в нашої держави виступає в ролі Попелюшки?
На жаль, після відмови Богдана Ступки вирішити питання по-справжньому і обласне керівництво не хоче піклуватися про долю однієї з найкращих українських бібліотек. “А культура, де вона? У декого застряла ще на самім перелазі”, - саркастично мовив колись Павло Тичина.
