Київ, 6 липня 2001 - Мірою наближення середини літа у коридорах української влади стає дуже спекотно. Винні у цьому не спалахи на Сонці і не поламані кондиціонери. Справа у тому, що перед літньою відпусткою політики намагаються у пожежному порядку розв‘язати накопичені проблеми.
Інтенсивність праці парламенту, уряду, президентської адміністрації і судів різко зростає, але чи зростає продуктивність?
Верховна Рада щосили намагалася надолужити згаяне, голосуючи у четвер за численні законопроекти. У цьому рейвасі, ще й напередодні виборчої кампанії, закономірним наслідком стала суміш справді потрібних законів із властиво популістськими актами і відверто неопрацьованими документами. Так, на думку експертів, Малий податковий кодекс, хоча і знижує, нарешті, податки, які загнали половину економіки в тінь, але рясніє двозначними положеннями. А от новий варіант закону про відшкодування протягом п‘яти років втрачених унаслідок інфляції заощаджень українських громадян є банальною передвиборною грою: от, які ми, мовляв, хороші. Варто нагадати, що перед минулими парламентськими виборами цей закон уже був ухвалений – і, звісно, не виконаний.
Президент теж готувався до виборів. Але по-своєму. Він укотре наклав вето на новий Закон про вибори. Леонід Кучма вважає, що партійно-пропорційна виборча система, за якою живе половина Європи і Азії, порушує права і свободи українських громадян. І навіть три чверті депутатів від партій у парламенті – це, мовляв, забагато. Але злі язики плещуть: уся справа в тому, що дехто у президентській адміністрації вже розподілив між надійними особами 225 мажоритарних округів, і тому зміна чинної виборчої системи – це просто ніж у спину.
І, нарешті, Конституційний суд ухвалив рішення щодо конституційності законопроекту про втрату депутатом мандату у разі його виходу з партії, за списком якої він обраний. На думку західних аналітиків, це рішення є суто недемократичним. В Україні ж любов частини нардепів до постійних міґрацій з фракції до фракції сприймається як зрада волевияву виборців. От і розберися з цим демократичним ребусом у вирі політичної спеки...
Інтенсивність праці парламенту, уряду, президентської адміністрації і судів різко зростає, але чи зростає продуктивність?
Верховна Рада щосили намагалася надолужити згаяне, голосуючи у четвер за численні законопроекти. У цьому рейвасі, ще й напередодні виборчої кампанії, закономірним наслідком стала суміш справді потрібних законів із властиво популістськими актами і відверто неопрацьованими документами. Так, на думку експертів, Малий податковий кодекс, хоча і знижує, нарешті, податки, які загнали половину економіки в тінь, але рясніє двозначними положеннями. А от новий варіант закону про відшкодування протягом п‘яти років втрачених унаслідок інфляції заощаджень українських громадян є банальною передвиборною грою: от, які ми, мовляв, хороші. Варто нагадати, що перед минулими парламентськими виборами цей закон уже був ухвалений – і, звісно, не виконаний.
Президент теж готувався до виборів. Але по-своєму. Він укотре наклав вето на новий Закон про вибори. Леонід Кучма вважає, що партійно-пропорційна виборча система, за якою живе половина Європи і Азії, порушує права і свободи українських громадян. І навіть три чверті депутатів від партій у парламенті – це, мовляв, забагато. Але злі язики плещуть: уся справа в тому, що дехто у президентській адміністрації вже розподілив між надійними особами 225 мажоритарних округів, і тому зміна чинної виборчої системи – це просто ніж у спину.
І, нарешті, Конституційний суд ухвалив рішення щодо конституційності законопроекту про втрату депутатом мандату у разі його виходу з партії, за списком якої він обраний. На думку західних аналітиків, це рішення є суто недемократичним. В Україні ж любов частини нардепів до постійних міґрацій з фракції до фракції сприймається як зрада волевияву виборців. От і розберися з цим демократичним ребусом у вирі політичної спеки...
