Київ, 9 липня 2001 - Для багатонаціональної Буковини, де домінуючими етносами були на півночі – православні українці, а на півдні – православні румуни, постать святого Великомученика Іоанна Нового має неабияке значення: у південнобуковинському місті Сучаві ось уже понад півтисячоліття покояться його мощі, а сам він вважається духовним покровителем краю та церкви.
Його культ утверджувався на Буковині впродовж кількох століть. На початку ХІІ ст. молдавський воєвода Олександр Добрий переніс з Аккерману (тепер – Білгород-Дністровський) до Сучави рештки замордованого татарами трапезундського купця Іоанна. Спершу останки святого помістили в Мірауцькій церкві, а згодом перенесли до нової митрополичої церкви Св. Георгія, що знаходилась у Сучавському монастирі. Але тоді мощі святого не знайшли місце останнього упокоєння. Під час польсько-турецької війни їх перевозили спершу до Стрия, а потім до Жовкви. І лише наприкінці ХVІІІ ст. наказом австрійського цісаря Йосіфа ІІ їх знову було повернуто на Буковину, до Георгієвської церкви.
А у ХІХ ст. свято Іоанна Сучавського увійшло до переліку десяти празників, призначених цісарським урядом для коронного краю Буковини. Ще з часів Олександра Доброго пам’ять великомученика Іоанна Нового було прийнято вшановувати в середині червня. Досить поширеними були ходіння на прощу до мощів святого в Сучаву. За словами одного з учасників паломництва, священника Євгена Воробкевича, йшли туди і гуцули з Карпат, і надчеремошські підгоряни, і подоляни з-над Дністра.
Всі бажали щиро помолитися при святих мощах великомученика і “відкрити йому свою нужду, неміч, порок і розпусту”. У день святкування до Сучави з усіх куточків Буковини та із сусідніх країв прибували тисячі прочан. Серед них були і такі, що не належали до православної віри, як, наприклад, греко-католики з Галичини. Мощі святого великомученика у супроводі святкової процесії священики урочисто проносили на своїх плечах по місту до центрального майдану, де відправляли святкове богослужіння і освячували воду. Буковинські румуни пов’язували із святкування дня св. Іоанна цвітіння польових квітів. Існувало повір’я, що напередодні свята з цих квітів слід виплести вінок та покласти його на дах хати так, щоб його освітили перші промені сонця – на майбутнє щастя і достаток.
Його культ утверджувався на Буковині впродовж кількох століть. На початку ХІІ ст. молдавський воєвода Олександр Добрий переніс з Аккерману (тепер – Білгород-Дністровський) до Сучави рештки замордованого татарами трапезундського купця Іоанна. Спершу останки святого помістили в Мірауцькій церкві, а згодом перенесли до нової митрополичої церкви Св. Георгія, що знаходилась у Сучавському монастирі. Але тоді мощі святого не знайшли місце останнього упокоєння. Під час польсько-турецької війни їх перевозили спершу до Стрия, а потім до Жовкви. І лише наприкінці ХVІІІ ст. наказом австрійського цісаря Йосіфа ІІ їх знову було повернуто на Буковину, до Георгієвської церкви.
А у ХІХ ст. свято Іоанна Сучавського увійшло до переліку десяти празників, призначених цісарським урядом для коронного краю Буковини. Ще з часів Олександра Доброго пам’ять великомученика Іоанна Нового було прийнято вшановувати в середині червня. Досить поширеними були ходіння на прощу до мощів святого в Сучаву. За словами одного з учасників паломництва, священника Євгена Воробкевича, йшли туди і гуцули з Карпат, і надчеремошські підгоряни, і подоляни з-над Дністра.
Всі бажали щиро помолитися при святих мощах великомученика і “відкрити йому свою нужду, неміч, порок і розпусту”. У день святкування до Сучави з усіх куточків Буковини та із сусідніх країв прибували тисячі прочан. Серед них були і такі, що не належали до православної віри, як, наприклад, греко-католики з Галичини. Мощі святого великомученика у супроводі святкової процесії священики урочисто проносили на своїх плечах по місту до центрального майдану, де відправляли святкове богослужіння і освячували воду. Буковинські румуни пов’язували із святкування дня св. Іоанна цвітіння польових квітів. Існувало повір’я, що напередодні свята з цих квітів слід виплести вінок та покласти його на дах хати так, щоб його освітили перші промені сонця – на майбутнє щастя і достаток.
